Київський скульптор Володимир Щур завершує роботу над пам’ятником видатному архітектору Владиславу Городецькому. Епатажного майстра мають намір “прописати” в центрі столиці, неподалік вулиці, на якій свого часу мешкав зодчий і яку, до речі, перейменували на його честь.

— Так сталося, що я мало знав про цю людину,— зізнається Володимир Щур.— Ближче, як кажуть, познайомився після того, коли мені замовили пам’ятник. Довелося навідуватися в бібліотеки, збирати матеріали про Городецького. Невдовзі мене захопила така робота, точніше, сам процес вивчення характеру і поведінки яскравої особистості, яка встигла здобути блискучу освіту, зробити кар’єру, побачити світ й залишити нащадкам вражаючі архітектурні шедеври. Досить назвати лише “будинок з химерами”.

Земний шлях Владислава Городецького пан Володимир досліджував досить ретельно. Починаючи від дня народження польського шляхтича і до його раптової смерті в чужинському краї. Дитинство своє майбутній архітектор провів у родовому маєтку в колишній Подільській губернії. Навчався в Петербурзькій імператорській академії мистецтв, після закінчення якої приїхав до Києва. А тут якраз розпочався будівельний бум.

— Це була успішна людина,— продовжує Володимир Щур.— Одним із перших у Києві Городецький купив собі авто. Часто в подорожах містом його супутницею була маленька мавпа. Знаний архітектор зажив авторитету й серед мисливців, адже не багатьом довелося побувати в Африці та ще й вполювати жирафа.

Володимир Щур не має жодного сумніву в тому, що саме ці деталі допомогли йому відкрити для себе Владислава Городецького. Може, в чомусь і не схожого на хрестоматійний образ київського зодчого кінця дев’ятнадцятого — першої половини двадцятого століть. До слова, автографи великого майстра залишилися не тільки в нашій столиці. Виїхавши до Варшави, емігрант Городецький згодом перебрався в Тегеран. Тамтешні роботи архітектора — вокзал і ханський палац.

— З таких “осколків” я й зібрав досьє на Городецького,— ділиться скульптор.— Принаймні уявив цього інтелігента, якому усміхалася фортуна.

Задум, як пояснює пан Володимир, був такий: показати відому людину на відпочинку. Скажімо, одного дня чоловік вийшов зі свого будинку, щоб прогулятися Києвом, й присів у кафе, аби випити філіжанку кави. Оскільки ж знаний архітектор вирізнявся аристократичними манерами, скульптор вирішив його “одягти” як і належить. Спочатку “приміряв” пальто: щоб Городецький мав респектабельний вигляд. Ідея зимового вбрання відпала, бо постать зодчого погладшала. Тоді Володимир Щур “накинув” на майстра літнє вбрання — сюртук, сорочку, краватку і штиблети. В цьому одязі, до речі, сфотографувався сам: щоб зробити зарисовки.

Робота тривала з грудня минулого року. Використано приблизно півтори тонни еластичної глини, яку завозили із чусоярівського кар’єру, що на Донеччині. А щоб фігура не засихала й піддавалася рукам скульптора, її доводиться обприскувати водою.

До повного завершення роботи залишилося нанести останні “штрихи”: виліпити філіжанку, яку триматиме Городецький, та столик, на якому лежатиме книга. Підсісти до славетного зодчого і скласти йому компанію зможе кожен охочий. Для цього Володимир Щур виготовляє ще один стілець.

— За тим, як відливають пам’ятник, я завжди уважно стежу,— каже він.— Досить довіритися комусь — і якісь деталі просто зітруться...

Скульптор ревно ставиться до цього. Намагається точно відтворити образ і тогочасну епоху, не повторюючи попередніх прийомів. Під ноги своїх попередніх фігур він мостив гранітні плитки, бруківку. А цей образ триматиметься на цеглі завтовшки сім сантиметрів, завдовжки двадцять сім і завширшки тринадцять із половиною. Такі габарити будматеріалу підказали науковці.

Робота над пам’ятником Городецькому не перша в творчій біографії Володимира Щура. Він автор скульптурних споруд літературним і кінематографічним героям — Паніковському, Проні Прокопівні і її жениху Голохвастову, видатному актору й режисеру Леоніду Бикову. Імена відомі, але що характерно: той же Биков не височіє на постаменті. Автор пам’ятника відтворив скромність і високу гідність “командира співочої ескадрильї”, нашого загального улюбленця. Роботи Володимира Щура не помпезні і над людьми не вивищуються. Та від того не применшується талант тих постатей, під якими немає п’єдесталів.

— Мій кумир — Франческо Мессіна,— каже скульптор.— Творчість цього майстра близька мені. Я бував у Москві, в Санкт-Петербурзі, бачив фігури, створені великим італійцем. Вражає талант геніального скульптора, який через образи своїх героїв передає тепло, щирість і людяність.

Власне, таке намагання є і в пана Володимира. Тому його роботи не загубилися серед інших. Як на мене, для творчої натури — це важливо.

Володимир ЯНІШЕВСЬКИЙ “Хрещатик”