Логотип видання 'Хрещатик'

images
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама  | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
images
Новини
  images
3 грудня 2002 року, вiвторок  №181 (2202) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS   |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
ЖИТТЯ ЯК ВОНО Є
images  
images
images
images
03/12/2002      надрукуватипрочитало 3488 человек  

images
Останній шанс Його можуть втратити сестри Москалюк, котрі погано чують. Якщо їм заборонять далі навчатися у звичайній школі
images

Вади слуху у третьокласниці Дарини Москалюк не помітив ніхто з відбіркової комісії Української академії танцю при Національній опері.

— Чудова у вас дівчинка,— казали викладачі її матері, пані Зінаїді.— Пластична, енергійна, почуття ритму хороше. Відчувається, що на сцені вже не перший рік...

І навіть не звернули уваги на цифрові слухові апарати, без яких Даринка (як і її старша сестра Оленка) майже нічого не чує.

— Донечки росли здоровими,— розповідає Зінаїда Павлівна.— У домі дзвеніли їхні голоси. Та сім років тому після краснухи, яку перенесли дуже тяжко, раптом перестали спілкуватися: хвороба відібрала слух. Хоча, можливо, далися взнаки якісь генетичні розлади... Лікарі так і не пояснили нам причини. Я не могла повірити, що дівчатка більше не чують мене. Ненавиділа тишу, яка запанувала у домі. І, певне, не пережила б цього, якби більше ніколи не почула від донечок “мама”.

Батьки намагалися зробити для дітей усе можливе та неможливе. Розшукали кваліфікованих сурдопедагогів, медиків. Водили малих до різних реабілітаційних центрів, придбали імпортні слухові апарати, що дозволяють розпізнавати звуки навіть при високому ступені глухоти.

— Коли Оленка одягла їх уперше, закричала: мамо, я тебе чую! А ще чую дощ! — згадує Зінаїда Москалюк.— Я була категорично проти того, аби віддавати дівчаток до спеціалізованого інтернату, де їх навчать мови жестів. І хоча з дітьми займаються досвідчені педагоги, та, завітавши в такий заклад, наче потрапляєш у таку собі країну глухих. Ніщо не провокує на розмови замкнених у собі, відгороджених від світу школярів. І в малечі навіть особлива міміка з’являється, жестикуляція. У мене шок, коли я бачу німих, бо розумію, як могли змінитися мої доньки... Працювала з ними щохвилини. Олена і Дарина дуже наполегливі. Можна сказати, в них не було безтурботного дитинства — лише заняття, словесні ігри, розвиток вимови... Зате нині дівчатка вчаться у звичайній середній школі разом зі здоровими однолітками. Навіть знають вірші англійською...

— Мама цих учениць ціле літо ходила до нас, благала, аби прийняли,— згадує заступник директора школи № 177 Віра Кульшина.— Хоча, якщо відверто, ми побоювалися. Та важко відмовити, коли батьки вкладають у своїх дітей стільки зусиль. Взяли як виняток, як експеримент. Щоправда, в нашій школі є й інші діти з особливими потребами. Утім, не в кожну дванадцятирічку візьмуть таких складних учнів...

Євгенія Макаренкова, керівник третього “Г”, де навчається Даша (вона пішла у школу з шестирічками), та Ольга Коваленко, вчителька Оленки, з третього “А” кажуть в один голос: педагогам надзвичайно складно.

— Хоча діти мають слухові апарати, доводиться ще й підвищувати голос, тембром виділяти головне, постійно дивитися на них — тоді все прочитують по губах,— розповідають вони.— Але не можемо лише з ними працювати, якщо ще тридцятеро учнів у класі. Їм потрібно значно більше уваги. А на уроці часу обмаль. Потім добре було б все цим дівчаткам заново пояснювати. Але ж індивідуальних занять у нас не передбачено: ні додаткових годин на роботу з інвалідами, ні індивідуальних програм. Це праця, за яку ніхто не доплачуватиме. Адже школа не спеціалізована. Найскладніше ж почнеться з п’ятого класу, коли всі предмети читатимуть різні педагоги.

Стосунки з однокласниками у сестер Москалюк склалися по-різному. Якщо поруч з Оленкою на заняттях вільне місце — одразу з’являється черга охочих поруч із нею сісти. Є у дівчинки й найліпша подруга Саша. Як кажуть учителі, вона більше за інших має терпіння пояснити, вислухати. Даринка ж мало спілкується з однолітками. Мамі доводиться приходити до класу, аби заводити спільні ігри, заохочувати з нею побалакати, а інколи й захищати від образ.

— Ні, не можна батькам втручатися у стосунки в дитячому колективі,— переконана Євгенія Макаренкова.— Нехай самотужки знаходить своє місце у класі. Якщо віддали глухих до звичайної школи, не треба тепер брати їх під ковпак. Батьки інвалідів звикають занадто опікуватися синами й доньками. А “любимчиків” діти не жаліють. Тож я намагаюся, аби вимоги були до всіх однакові. Звісно, дівчаткам складно адаптуватися, коли поруч усі інакші — здорові. Але ж їхні родичі хотіли, щоб доньки почувалися з однокласниками на рівних. Тож нехай вчаться.

Коли ще Оленка й Даринка були першачками, батьки їхніх однокласників хвилювалися: чому це глухі дівчатка будуть саме тут вчитися? Звісно ж, всі вони впевнені, що спільне навчання здорових дітей з недужими — справа гуманна. Якщо це не стосується власних нащадків. А що, коли заради учня, котрий погано чує, загальмують темп уроків? Або всю увагу приділятимуть лише йому? Зінаїді Москалюк доводилося щовечора вести дипломатичні переговори з іншими матусями. Та й взагалі, здається, мама сестричок теж проходить програму третього класу. Оформляє шкільну стінгазету, у кожного вчителя бере домашнє завдання. А ввечері повторює з дівчатками кожен урок.

— Нас ніхто не вчив, як із такими учнями працювати,— каже Світлана Ряполова, вчителька першого “А” цієї ж школи.— Скажімо, у День знань я зібрала малечу на урочисту лінійку. А один хлопчик не відгукується, навіть не дивиться. Здивувалася, а трохи згодом побачила у нього слухові апарати. Аж серце стиснуло: як же його навчати? Сашка Романова батьки щодня возять до сурдопедагогів. Займається з фахівцями хлопчина вже другий рік. Але майже не розмовляє. Ми постійно не розуміємо одне одного. Та й яке ж це інтегроване навчання, якщо для таких дітей не створено ще жодних умов? Недужій дитині доводиться кожного дня готуватися до уроків з репетиторами, аби навчатися за програмою середньої школи. До слова, в першому класі нині аж троє школярів з особливими потребами...

— У місті не так багато дітей з обмеженими можливостями, котрим вдалося адаптуватися до нормального життя,— зітхає пані Москалюк.— Якби ж то для нас створили хоч якусь програму підтримки. Скажімо, дібрали фахівців-дефектологів, щоб консультували учителів. Хоча б соціальні працівники допомогли...

Розмовляємо з Зінаїдою Павлівною, а тим часом Оленка збирається до басейну, Дарина повернулася з магазину та сідає за уроки. Звичайні самостійні дівчатка. Втім, страшно подумати, як зміниться їхнє життя, коли імпортні слухові апарати вийдуть з ладу. Коштів на нові у батьків немає. А перехід на звичайні при такій втраті слуху зробить навчання у школі майже неможливим.

— Ідея інтегрованого навчання стала популярною,— каже заступник директора школи № 177 Віра Кульшина.— Але ж має бути виважена програма для спільних класів. Не завадять і додаткові реабілітаційні заняття, курси перекваліфікації для класних керівників. Лише тоді модна інтеграція не стане випробуванням для недужих учнів, їхніх батьків та педагогів.

— Хоч як важко,— каже пані Москалюк,— але поки що для дітей з фізичними вадами навчання у звичайній школі — це останній шанс... забути про те, що вони інваліди. Якби ж то їм просто допомогли відчути себе такими, як усі їхні здорові однокласники. Замість того дівчатка щодня доводять своє право приходити у клас...

Ліна МІРОШНИКОВА “Хрещатик”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
03/12/2002 | Смертельний дефіцит. Із чотирьох тисяч українців, хворих на СНІД, ефективні препарати вживають менше сотні
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |