Майже шістсот мешканців Броварів прийшли минулого вихідного на громадські збори до парку “Перемога”, де одноголосно підтримали ідею проведення в місті консультативного референдуму.

Хоча відповідь на його основне запитання — чи вважаєте ви за доцільне включення Броварів до меж столиці? — й так усім присутнім відома: звичайно ж, так. У Києві і хліб дешевший, і тарифи на опалення нижчі, і соціально-побутове обслуговування краще, і пільги на проїзд у міському транспорті є...

Тому ось уже рік місцеві жителі домагаються приєднання до столичного регіону. Здавалося б, і конституційне право на це мають. Але така ініціатива, із зрозумілих причин, зовсім не до душі міському голові пану Петренкові (хто ж добровільно від ласого шматка відмовиться та й вище начальство, губернатор області, мабуть, не дозволяє). От і вдається до різних фальсифікацій, аби тільки не реєструвати ініціативну групу з проведення того самого референдуму, як це передбачено законом. То шістсот підписів для нього замало, хоча достатньо й двісті, то якусь неточність у реєстрових списках знайде. Звісно, не сам, а його підлеглі. При оформленні документів у виконкомі міської ради у них, бувало, й необхідний нулик десь “губився”...

Терпіли-терпіли броварчани та врешті-решт подали на шановного голову скаргу в суд за неправомірні дії. Ще в липні. Але результатів і досі немає. Подейкують, суддя, котрий розпочав справу, такий собі Гер’я, має інтерес у її затягуванні...

І ось чергова спроба добитися свого. Голова ініціативної групи Віктор Антоненко запевнив: коли й цього разу не прислухаються до їхнього рішення, зберуть тисяч двадцять-тридцять підписів і направлять до Київської міської ради. А слідом і до Верховної. Як це зробили їхні “друзі по нещастю” з села Новосілки.

* * *

До речі, жителі Броварів не єдині, хто обурюється діями місцевого керівництва. Депутат Євген Жовтяк, обраний до парламенту від Києво-Святошинського округу, заявив нещодавно на прес-конференції, що до нього ось уже кілька років надходять скарги виборців на неправомірне втручання представників обласної і районних держадміністрацій у процес розпаювання землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. Тобто державні акти на право приватної власності отримує, за словами народного обранця, не той, хто більше має на це прав, а хто є своїм для місцевого начальства. За інформацією пана Жовтяка, кількість актів, реально виданих селянам у Київській області, значно менша від задекларованої у звітних документах.