27 листопада 2001 року, вiвторок  №162 (1992) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
15:33 |  У Києві зменшують вартість опалення в будинках за допомогою смартфона та програми регулювання тепла
images images images
15:10 |  На Хрещатику заборонять рух транспорту через заходи до Дня рятівника
images images images
14:40 |  Школа без булінгу, сім’я без насильства
images images images
14:24 |  21 вересня на Борщагівському шляхопроводі відновлять рух автотранспорту
images images images
14:04 |  9 українських стартапів, що заслуговують вашої уваги
images images images
13:01 |  Кличко подякував уряду Канади за системну підтримку децентралізаційної реформи в Україні
images images images
11:36 |  Із 21 вересня до ранку 23 вересня змінять рух трамваї маршруту № 2
images images images
11:14 |  За 8 місяців 2019 року до бюджету надійшло 176,5 млрд грн ЄСВ
images images images
11:11 |  Столичному депутату розбили голову
images images images
10:35 |  Будівельники повинні запрошувати людей на візках, щоб перевіряти зручність інфраструктури у Києві
images images images
10:33 |  28 вересня у Маріїнському парку відбудеться традиційне свято «Юнь Києва запрошує»
images images images
09:59 |  Інвестиційний форум міста Києва об’єднав вітчизняних та міжнародних експертів навколо ідеї створення Великого Києва
images images images
08:20 |  Пам’ятний знак загиблим воїнам АТО з’явиться на території Голосіївського парку
images images images
11:19 |  Віталій Кличко звернувся до парламенту щодо розпуску Київради VIII скликання
images images images
20:12 |  Кличко подякував правоохоронцям за успішну спецоперацію на мосту Метро

images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
ЕКОНОМІКА
images  
images
images
images
27/11/2001      надрукуватипрочитало 6750 человек  

images
Володимир ЛАНОВИЙ: “Маємо нерозвинуту економіку під олігархічно-номенклатурним контролем”
images
Нещодавно місії Всесвітнього банку та Міжнародного валютного фонду завершили свої візити до України. Заокеанські експерти в цілому задоволені ходом економічних реформ: зростає промислове і сільськогосподарське виробництво, збільшується внутрішній валовий продукт, покращується платіжна дисципліна. А як виглядає процес реформування, так би мовити, зсередини? На це та інші запитання ми попросили відповісти відомого економіста, колишнього віце-прем’єра і екс-міністра економіки Володимира ЛАНОВОГО, нині постійного представника Президента при Кабінеті Міністрів.

— Пане Володимире, з точки зору економіста-професіонала, чи послідовно й ефективно здійснюються реформи в нашій державі?

— На жаль, в Україні, як і в більшості інших пострадянських республік, реформи відбуваються згідно з бажанням або небажанням колишньої політичної еліти. Їх починали партійці, часто боячись того, що робили. Згодом частина з них усвідомила, що без кардинальних змін не обійтися. Однак і досі зрушення в тому чи іншому напрямку відбуваються лише за умови заінтересованості певних політичних кіл. Через те наші реформи непослідовні. Скажімо, є дозвіл на приватизацію певних об’єктів чи землі — будемо приватизувати, але обов’язково під пильним контролем за цінами, платежами, ринком для корпоративних структур і навіть приватизованих підприємств. До чого це призводить на практиці, можна побачити на прикладі розпаювання землі. Господарства, відділені від держави, мають працювати на свій страх і ризик. Одначе не зроблено нічого для становлення ринку сільськогосподарської продукції та послуг, матеріальних ресурсів для села. Інакше кажучи — тієї інфраструктури, в межах якої можна було б реалізувати вироблене, працювати на попит, отримувати ренту від роботи на землі. Натомість (за відсутності сільськогосподарського ринку) посередники домовилися поза спинами виробників на свою користь про те, щоб паливо продавати селянам за завищеними цінами, а скуповувати зерно за безцінь, а також здійснювати бартерні оборудки, залишаючи господарства без грошей (вони часто осідали у фінансовому чи індустріальному секторі, а то й взагалі за кордоном).

— Які ще перешкоди, окрім уже згаданих, виникають на шляху реформ?

— Кадрові. У перші роки української незалежності особливо помітною була слабка економічна підготовка тих, у чиїх руках зосередилася влада. Це передусім стосувалося міністрів, чиновників, які напрацьовували законопроекти, виробляли рішення, будували плани і спрямовували кошти на їх реалізацію. Те саме можна сказати й про депутатів, які ще у 1991 році формально ухвалили програму переходу до ринкової економіки, але як її реалізувати, не знали. Ця неосвіченість керманичів нам дорого коштувала. Адже фактично десять років ми вивчали ази економічних законів. Хвалити Бога, що хоч зараз ситуація змінюється на краще.

Чимало бар’єрів було і в суто матеріальній сфері. На фоні відсутності законодавства ринкового типу та реальних обмежень влади бюрократів, на фоні того, що нічого нікому не належало і на цю нічийну власність можна було зазіхати, почали зростатися влада й капітал. Тобто бізнес намагається діяти через владні структури, а ті, у свою чергу, за допомогою дозвільних процедур вимагають ділитися прибутками. Так з’явилися непостійні олігархічні об’єднання, за умови їхнього існування рішення владних структур диктувалися не об’єктивними причинами, а тиском фінансово-промислових кіл.

— Чим би ви пояснили успішність реформ у Києві?

— Тим, що у столиці є лідер Олександр Омельченко, котрий чудово розуміє: економіка повинна бути перш за все соціальною. Передусім це робочі місця за раху-

нок надання більших можливостей малому підприємництву, залучення інвестицій та розширення платіжного попиту населення. Київ щодо цього значно випереджає інші регіони. Спрацьовує концентрація у столиці національного ринку (накопичення в Києві інформації, фінансів, розвитку менеджменту, сервісу, вищих навчальних закладів, науки, торгівлі, транспорту тощо). І політична стабільність київської влади, яка гарантована законодавством та демократичністю виборів міського голови, а також чіткістю виконавчих процедур у місті. Я вже не кажу про активність столичного мера і його команди у започаткуванні нововведень в управлінні бюджетом, залученні приватних інвестицій у розбудову об’єктів культури, відпочинку, комерційних центрів, створенні заощаджувальних систем будівництва, підтримці житлово-побутової інфраструктури, ефективному реагуванні на гострі транспортні проблеми...

— Мабуть, не останню роль в перехідний період відіграє вивчення світового досвіду? Як ви особисто до цього ставитеся: чи потрібно нам копіювати чиїсь моделі, чи Україна така самобутня, що жоден чужий жупан нам не підходить?

— Досвід завжди треба вивчати, адже майбутнє базується на минулому. Гребувати не потрібно ні східним чи західним, ні демократичним чи тоталітарним досвідом.

Що ж до копіювання чиєїсь моделі, то у кожної є як негативні, так і позитивні моменти. Ось, скажімо, з розвалом соціалістичного табору найуспішніше почали розвиватися Чехія та Угорщина. Потужними інвестиціями їх підтримав Захід, вважаючи, що менталітет народів колишньої Австро-Угорщини ще зберігся і тут найшвидше можна досягти успіху. Але вже наприкінці 90-х пальму першості перехопила Польща, де були здійснені сміливі радикальні реформи, які дали найбільшу свободу розвитку бізнесу. І тепер вже сюди потекли інвестиційні ріки з усього світу. Чехія зі своїми значними обмеженнями у ціноутворенні, розподілі енергоносіїв, контролі за комунальними послугами з боку держави почала відставати.

— Отже, варто говорити про конкретні пропорції між державним і приватним секторами економіки?

— Так. Закони економіки діють лише за наявності приватної власності та ринку і відповідної поваги до них з боку держави. Власне для мене не існує такого питання, на якій основі має формуватися економіка. Інша справа — приватну власність так потрібно врегулювати законами, щоб вона не завдавала шкоди іншим формам господарювання. Особливо ж, як вона посідає монопольне становище у якійсь галузі. На мій погляд, у приватну власність мають перейти всі підприємства, які працюють в умовах конкуренції. А об’єкти інфраструктури (магістральні газопроводи, залізничні, енергетичні, телекомунікаційні мережі тощо), які обслуговують багато споживачів, поки що повинні залишатися у державній власності.

Та, власне, суть не в тому, щоб приватизувати той чи інший об’єкт. Без створення ринкових умов це нічого не дасть. Он подивіться, що робиться в енергетичній сфері, де немає ринку, а виробник не є власником свого товару, який відпускається без гарантованої оплати. Тому зараз ніхто й не інвестує в енергетику. Борги підприємств на п’ятдесят відсотків формуються саме у цій галузі, яка фактично за свій рахунок кредитує інших. І доки держава занадто втручається у цю сферу, яка має бути насправді ринковою, так воно й буде. Сьогодні, коли електроенергію продає єдиний монопольний державний посередник (підприємство “Енергоринок”), а не самі виробники, то оптові тарифи на цей товар можуть тільки зростати. За таких умов головні споживачі (регіони, промислові й транспортні об’єкти...) не можуть вибирати продавця з найдешевшою електроенергією. Через це не розширюються обсяги її виробництва і продажу. Отже, не створюється конкуренція між виробниками енергетичної продукції і не діють стимули зниження витрат. До того ж державний статус генеруючих компаній породжує їхню незацікавленість у надходженні коштів від покупців. Цим користуються приватні розподільчі компанії, які, збираючи максимум з населення і підприємств, не поспішають передавати гроші енерговиробникам. Так неплатежі поширюються не тільки на енергетику, а й на весь паливний комплекс — на газопостачальників та вугільників.

— Але ж у Києві дещо інша ситуація...

— Так, столиця й тут виглядає краще за регіони. Місцева влада пішла своїм шляхом. За відсутності ринку як такого київська енергосистема, яка охоплює і електростанції, і мережі, тобто виробників, розподільників та постачальників), рухається до внутрішньої інтеграції. Це нормально і в певних межах покращує електропостачання та платежі. Хоча якісно вирішити проблеми (зниження витрат, реконструкції генеруючих підприємств, своєчасності і повноти платіжних розрахунків) в окремо взятому Києві без змін в єдиній енергосистемі країни дуже важко.

— Пане Володимире, яку частку нашої економіки уже роздержавлено?

— До 2000 року Україна досягла помітних результатів у приватизації і торішнє промислове зростання деякою мірою є результатом роздержавлення. Особливо це стосується харчової, легкої, деревообробної галузей, в яких найперше відбулася приватизація. Але така ситуація далеко не в усіх сферах. У металургійному комплексі роздержавлення здійснено десь наполовину. В середньому ж у промисловості приватизацію проведено на 50, а в цілому в економіці — на 40 відсотків. Хоча з точки зору виробництва недержавний промисловий сектор дає 75 відсотків обсягів продукції, а по всій економіці — близько 60 відсотків внутрішнього валового продукту. Пояснюється це тим, що здебільшого приватизовано активні фонди, а пасивні знаходяться у державній власності. До того ж статистика до недержавних зараховує й ті підприємства, в яких є державна частка майна. А це ж майже 4,5 тисячі середніх та великих об’єктів.

Щоправда, й у складі акціонерних товариств держава поводить себе нецивілізовано: не зважає на інтереси приватних інвесторів. А дискримінація у виробленні стратегії, прийнятті поточних рішень, розподілі доходів призводить до того, що приватний капітал не йде на підприємства з державною часткою власності. Це означає, що в останніх не поповнюються обігові кошти, не проводиться реконструкція, не оновлюються технології і підприємства продовжують животіти.

— Але ж нині говоримо про економічне піднесення...

— Роздержавлені промислові підприємства, маючи джерелом доходів власну прибуткову діяльність, скористалися надходженням кредитних ресурсів ззовні. Наші борги за російський газ фактично були кредитуванням українських підприємств. Приміром, лише 1999 року зовнішній борг вітчизняних підприємств (не держави, а підприємств) по товарних поставках становив майже 15 мільярдів гривень. Якщо до цього додати використання для потреб виробництва невиплачених зарплат і приховування податків, які за 1997 — 1999 роки склали більше 12 мільярдів гривень, то стане зрозумілою відносна макроекономічна стабільність упродовж двох останніх років. Вона дала можливість підприємствам більше прибутків направити на розширення виробництва, а населенню — більше заощадити. Водночас зросла банківська кредитна маса та відповідні позички, особливо харчовій промисловості і торгівлі. До того ж у зв’язку з падінням курсу гривні у кінці 90-х зароблене стало вигідно повертати в Україну. За один долар давали не дві гривні, а три-чотири. А ще ж обігові кошти відновлювалися через податкові пільги. З одного боку, це погано, а з іншого — є додатковий ресурс для металургів, які нині платять до бюджету лише 9 відсотків від прибутку, для сільського господарства, чий відрахунок тримається на рівні 12 відсотків. Ну і врешті склалася сприятлива ситуація на світових ринках, де зріс попит на нашу традиційну продукцію. Особливо на російських теренах, куди надходить третина українського експорту...

Але, на жаль, економічне зростання такого типу кон’юнктурне, тимчасове. Воно не пов’язане із серйозними структурними змінами і перетіканням коштів у перспективні галузі, зміцненням акціонерного капіталу, зміною відносин між постачальником і споживачем на основі майнової відповідальності. Застарілою й низькопропускною залишається інфраструктура виробництва: дороги, порти, трубопроводи, транспортні засоби тощо. Не відбувається й зменшення енергомісткості виробництва, впровадження нових технологій. Якщо все це не реформувати, на стабільне економічне зростання годі розраховувати.

Лариса ДАЦЮК “Хрещатик”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |