—Хто сьогодні захистить чорнобильців?—таким, майже риторичним запитанням відкрив дискусію за круглим столом “Чорнобиль-2002: жити, а не виживати”, приурочену до 16-ої річниці аварії на ЧАЕС, генерал-майор, голова громадської організації “Фонд інвалідів Чорнобиля” Анатолій Вовк. Він зауважив, що попри всі обіцянки підтримати на державному рівні колишніх ліквідаторів та постраждалих (а їх у державі — 3,5 мільйона чоловік, з них — 1,5 мільйона інваліди), у парламенті досі не створено комітет, який би опікувався їхніми проблемами.

— Нам ледве вдалося випросити у держави мільйон гривень, аби роздати хворим хоча б по сто гривень,— поділився він. — Але хіба цього достатньо для опромінених людей? Коли тільки одна операція з пересадки нирки коштує щонайменше десять тисяч гривень.

За словами Анатолія Антоновича, досі не засновано й реабілітаційного центру для чорнобильців, а тепер у них ще й хочуть забрати частину пільг — замінити їх на так звану адресну допомогу.

— Відкритим залишається питання щодо статусу військовослужбовців, котрі служать на забруднених територіях,— долучився до розмови заступник голови правління союзу “Чорнобиль” Дмитро Бондаренко.— Скажімо, Макарівський гарнізон дислокується в четвертій Чорнобильській зоні. Раніше там зберігали атомну зброю, а люди, які її обслуговували, ні пільг, ні статусу досі не мають.

Полковник Анатолій Сергієнко (за фахом — лікар-психіатр) перебував на ЧАЕС з перших хвилин катастрофи і каже, що ліквідатори, окрім опромінення, отримали й серйозні психічні розлади:

— Помирають чорнобильці не лише від серцевих, судинних хвороб, а й часто закінчують життя самогубством. Про це, до речі, після аварії писав у своїх дослідженнях і відомий американський вчений доктор Гейл. І з цим потрібно щось робити.

За словами Дмитра Бондаренка, 86-го люди були не готові до ліквідації такої катастрофи: не вистачало приладів для вимірювання радіації, а ті, що видавали, давно застаріли.

— Потрібно віддати належне військовим — працювали героїчно. Якби вони вчасно не відкачали воду з-під реактора, міг статися тепловий вибух, і все: прощавай, частина України і Білорусі,— додав генерал-лейтенант, голова правління Київської міської організації СБУ “Щит” Юрій Петров.— Долі двох держав вирішували кілька годин. І зараз реактор, хоч і “спить”, але досить небезпечний. Саркофаг над ним вимагає серйозного втручання, адже всередині і нині тривають певні ядерні процеси. Тому будуючи нове укриття, слід добре обдумати його технологію і надійність.