”Такого у нас ще не було!” — заявив Кирило Стеценко-молодший — керівник Міжнародного фонду імені свого діда. Він пишається тим, як разом з Міністерством культури та мистецтв України, Національною Спілкою композиторів, Вищим музичним училищем імені Глієра, Центром музичної інформації Спілки композиторів, Всеукраїнським товариством “Просвіта” імені Тараса Шевченка його фонд підготувався до 120-річчя від дня народження видатного українського композитора. Онук має на увазі не лише те, що 24 травня вперше за часів незалежності святкуватимемо ювілей Кирила Григоровича, а й те, яку концертну програму “видадуть” найкращі оркестри, хори та співаки.

Микола Лисенко пророкував: “Він замінить мене після смерті”. Втім, доля майстра за життя була драматичною, а після смерті — трагічною. Один лише факт: будучи священиком, звичайно, писав духовну музику. Проте за часів тоталітарного режиму літургії, панахиди, всеношну забороняли виконувати. Причому не тільки на світській сцені, а й під час богослужінь (для чого вони, власне, і творилися), оскільки патріот своєї землі, подвижник автокефалії писав їх українською. Хіба могла Москва допустити таке? Маловідомими залишаються і 50 романсів та понад 50 хорових творів, опери для дітей і моноопера “Іфігенія в Тавриді”, колядки, щедрівки та пісні на слова поетів-модерністів... А хіба добре вивчена діяльність Кирила Стеценка як хорового диригента і організатора, педагога, музичного критика, видавця, державного діяча? За сорок років життя він встиг створити майже 30 хорових колективів (зокрема, хор “Думку”), організував оркестр народних інструментів, Національний симфонічний оркестр, Національну нотозбірню, був одним із фундаторів української автокефальної церкви, працював у Міністерстві освіти України за часів Центральної ради...

Сім прем’єр входять до ювілейної концертної програми, яку організатори назвали фестивалем “Стеценків Великдень”. Деякі з них — “Панахида” у виконанні хору духовної музики “Фрески Києва” і театралізоване дійство “Великдень” — відбулися у квітні. 17 травня у Колонному залі філармонії звучали романси Кирила Стеценка і моноопера (або, як її називала авторка тексту Леся Українка, драматична сцена) “Іфігенія в Тавриді”. У суботу під час служби Божої у Михайлівському соборі хор духовної музики “Фрески Києва” і хор дяків виконав “Всеношну”. А наступного дня — 19 травня — у Золотоверхому ці ж колективи співали “Літургію” Стеценка. Храм цей вибрали не випадково: коли десятирічним хлопчиком майбутній композитор навчався у Київській бурсі, працював ще й помічником регента Михайлівського собору. Уявіть, як захоплено він вивчав партитури Веделя, Березовського, Бортнянського!

20 травня у камерному залі Будинку актора відбувся вечір романсу.

А от апофеоз ювілею попереду — ним стане урочистий гала-концерт у Національній опері 4 червня о 19.00.