Старшого сержанта Георгія Голубєва війна застала на Кавказі. Звідти й вирушив на фронт. У перші ж дні загинули його друзі: Шахова збили “мессери” над своїм аеродромом, Дубровського підпалили в небі, Сокольський не повернувся із завдання після штурму механізованої колони. Голубєв вижив. Згодом він став веденим знаменитого Олександра Покришкіна, а наприкінці Великої Вітчизняної знищив останній німецький літак “Люфтваффе”. Після Параду Перемоги Герой Радянського Союзу переїхав до Києва.

...Навесні 1943-го полк, у якому служив Георгій Голубєв, перебазувався в Сальські степи. А за кілька місяців льотчика перевели у 84-й винищувальний, що розташовувався біля станції Дніпровської. Тут Георгій і познайомився з капітаном Покришкіним, почав засвоювати ази його школи. Невдовзі, повертаючись з аеродрому, той сказав молодому льотчику:

— Ти ж мій земляк, Голубєв, чи не так? Давай літати разом.

Хлопець розгубився, не зміг знайти для відповіді потрібних слів. Йому виявили таку велику довіру — прикривати знаменитого аса! Та Олександр Іванович м’яко поклав йому руку на плече:

— Це не так уже й важко, Жоро. Ти повинен уміти читати мої думки, а я буду відгадувати твої. У повітрі — ніяких зайвих слів! Повідомляй по радіо лише найпотрібніше — коротко і ясно, а головне — триматися в парі.

Відтоді ведений уважно стежив, як Покришкін пілотує, як виконує той чи той маневр, як атакує противника і виводить свій літак з атаки. У бою знаменитий льотчик зосереджувався на противнику не озираючись. Був упевнений, що Георгій кожної миті готовий його прикрити...

А фронт котився все далі і далі. Під бойовим крилом літака пропливли Бердянськ, Мелітополь, Асканія-Нова, Одеса... Ось уже наші війська визволили Львів, Станіслав, Перемишль і відійшли на лінію Державного кордону. Перебазувалися вперед і полки 9-ї гвардійської Маріупольської авіадивізії, якою командував майор Покришкін. На фюзеляжі тепер уже лейтенанта Георгія Голубєва збільшилася кількість зірочок... Ще трохи — і лінія фронту перетнула Державний кордон, попереду — земля рейху! Останній бій Георгій провів у небі над Прагою. Летіли четвіркою, розгорнувшись вправо, щоб сонце не сліпило очі. І раптом на склі кабіни Георгій помітив якусь цяточку. Вона почала збільшуватись. Придивився: немов птах ширяє в небі. Ближче, ближче... Тепер уже чітко видно: літак! Голубєв розшифрував цього “орла” — “Дорньє-217”. Величезний двомоторний із хрестами і свастикою на крилах. Курс тримав на Прагу. Навіщо? Може, летить здаватися? Але несподівано “Дорньє” з турельної установки вдарив по наших винищувачах. Зрозуміло: якщо стріляє, значить ворог. А ворога знищують! З невеликим лівим поворотом, знизившись та розігнавши свій винищувач, зайшов до чужинця у хвіст і відкрив вогонь. Німецький літак загорівся і, некерований, став падати... Це був останній бойовий виліт лейтенанта Георгія Голубєва, останній літак “Люфтваффе”, збитий наприкінці Великої Вітчизняної війни...

Газета “Руде право” (цей номер Георгій Гордійович зберігає як реліквію) тоді писала: “Це останній двобій в небі радянського аса з фашистським льотчиком приніс тишу весняному небу”. А потім був Парад Перемоги, де старший лейтенант Голубєв пройшов Червоною площею разом зі своїм командиром тричі Героєм Радянського Союзу полковником Олександром Покришкіним.

А після війни Георгій Голубєв ще довго тримав у руках штурвал ракетоносця, охороняючи небо Києва. Він “ставив на крило” не одного молодого пілота. Серед його вихованців і льотчик-космонавт Валерій Биковський.