Въ верхнемъ Кіевh, на улицh Бибиковскій Бульваръ, противъ Ботаническаго сада находится Владимірскій соборъ, славный великолhпіемъ своей внутренней отдhлки. Вопросъ о построеніи сего храма былъ поднятъ впервые Кіевскимъ митрополитомъ Филаретомъ въ 1852 г., когда подготовлялся памятникъ св. Владиміру въ Кіевh. Основаніе зданія собора было положено въ 1862 г. 15 іюля. Постройка зданія затянулась надолго и была окончена въ 1882 г. На внутреннюю отдhлку храма было употреблено болhе 10 лhтъ, такъ что освященіе собора могло совершиться только 20 августа 1896 г.

Ось так у “Путеводителе при обозрении святынь и достопримечательностей Киево-Печерской лавры и г. Киева” (1910 рік), укладеному протоєреєм Титовим, характеризується Володимирський собор. Упорядник цієї невеличкої книжечки додає, що святині собору — це частини мощей від голови святого рівноапостольного князя Володимира, які містяться в гробниці, й ікона Казанської Божої Матері. А найзначнішою прикметою храму є художній розпис, що ним вкрито всі стіни й склепіння, а також “и вообще великолепие всей внутренней отделки его”.

Тому закономірно, що ця найбільша в Києві релігійно-культова споруда (нині Володимирський — кафедральний собор Української православної церкви) — пам’ятка не лише архітектури й історії, а ще й мистецтва. Оте “великолепие внутренней отделки”, що його під орудою професора Київського університету Адріана Прахова виконали видатні, без жодних перебільшень, художники (пензлю Віктора Васнецова, скажімо, належать аж три тисячі квадратних метрів стінного розпису!), дивує, вражає, змушує завмирати вже не одне покоління і віруючих, й атеїстів, і наших співгромадян, і прибулих з різних куточків світу. Позавчора, побувавши у соборі, я ще раз у цьому переконалася...

Але нині у нас мова не про внутрішнє убранство. 140-річчя закладання першого каменя Володимирський собор зустрічає в риштованнях. Їх “осідлали” робітники корпорації “Укрреставрація” і мудрують над банями. Головна баня з хрестом (до речі, найвища точка собору — 48,99 метра) вже сяє свіженьким сусальним золотом. Нині, коли сонце надто гаряче, на оновлений купол і дивитися важко — аж різь в очах від того блиску! Скільки пішло золота, а найцікавіше, скільки грошей на ті ювелірні роботи — таїна, сказали мені: діло Боже, коштів не шкода... До слова, золотять бані тільки по міді, яка теж недешева. З шести куполів, що оточили головний, три — вже сяють по-новому. Реставратори розповіли, що перекрили їх міддю, а потім метал пофарбували в синій колір і “наліпили” на ньому зірки. Праця теж ювелірна — не тільки що з золотом, а й тому, що віртуозна: кожну зірку, як картинку, “вималювати” треба. Теж саме чекає й на решту бань.

Зараз на оновленні Володимирського собору працюють дванадцятеро осіб. Роботи вестимуться впродовж усього літа. Але храм не припиняє діяльності: і служби тут правляться, і свічку за здоров’я чи за упокій можна прийти й поставити, і просто зайти помилуватися рідкісним багатством художніх розписів...