17 липня 2002 року, середа  №103 (2114) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:10 |  У Києві презентували цільову програму, що покликана впровадити європейські стандарти поводження з тваринами – Тарас Панчій
images images images
16:47 |  На вулиці Ревуцького «Київтеплоенерго» замінить 5 км тепломереж
images images images
16:27 |  Віталій Кличко вручив нагороди до Дня незалежності
images images images
15:41 |  22 та 23 серпня частково обмежать рух на вулиці Стальського
images images images
15:40 |  Навесні 2020 року буде презентовано проекти двох нових велодоріжок
images images images
15:26 |  Зарплату педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних та професійно-технічних закладів підвищать з 1 вересня
images images images
14:45 |  Що робитимуть із жебраками в метро
images images images
12:41 |  Фільтрують усе: на сміттєзвалищі у Підгірцях успішно працює німецьке обладнання
images images images
12:24 |  У Києві викрили шахрая, який незаконно заволодів приміщенням вартістю понад 900 тис. грн.
images images images
12:13 |  Кличко повідомив, коли Подільським мостом поїдуть автомобілі
images images images
11:16 |  «Київводоканал» відключив несанкціоновані врізки в технічні колектори в районі Русанівських садів
images images images
10:34 |  Змагання на ретро-автомобілях, забіг у вишиванках, богатирський турнір, музика просто неба: Київ відзначатиме День Державного Прапора і 28-му річницю незалежності України
images images images
09:04 |  Дмитро Загуменний відвідав у лікарні пораненого співробітника «Муніципальної охорони»
images images images
09:03 |  Департамент охорони культурної спадщини заборонив проведення робіт на Байковому кладовищі до надання проекту
images images images
09:02 |  Віталій Кличко: «Пішохідно-велосипедний міст подобається усім, окрім моїх політичних опонентів»
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
КИЇВ І КИЯНИ
images  
images
images
images
17/07/2002      надрукуватипрочитало 4553 человек  

images
Дід Мойсей до синагоги не ходив, добре володів російською та відзначав радянські свята
images
Заступник голови Асоціації “За міжнаціональний мир і злагоду в Україні”, головний учений секретар Академії історії і культури євреїв імені Шимона Дубнова, автор семи книг і понад 150 статей з питань історії євреїв України та українсько-єврейських відносин Олександр Найман розповідає про долю родини і національні традиції свого народу.

“Вийшли ми всі із містечка...”

— Мій батько народився через три місяці після початку Першої світової війни у подільському містечку Нова Ушиця, на річці Ушиця. Там, де вона впадає в Дністер. Назвали Яковом, оскільки його прадід по батьківській лінії Арон був ще живий. У євреїв не можна давати дитині ім’я живого родича. Його брат, який на п’ять років молодший, мав ім’я Арон, бо тоді вже прадіда на світі не було. Проте батька звали Яном, а його брата — Леонідом.

Мій прадід, Лейбіш Найман, мав довгу сиву бороду, яку любив гладити руками під час розмови. Говорив повільно, не підвищуючи голосу. Дружина Гіся народила йому чотирьох синів та дочку. Першим сином і був мій дід Мойсей, потім — Мотл, Туба та Іцик. У суботу за обіднім столом у діда Лейбіша збиралася вся родина. Приходили діти з сім’ями. Гіся виймала з печі горщики з чолнтом, звареним у п’ятницю, бо в суботу релігія забороняє запалювати вогонь. Усі чекали, коли глава родини прочитає молитву — кідуш. Лише після цього починали їсти.

Бабусю вважали найкращою швачкою не тільки в Новій Ушиці, а й у Кам’янці-Подільському, куди згодом переїхало подружжя. Брати подарували їй швейну машинку “Зінгер”. Далеко не нову, 1868 року випуску. Проте й нині вона добре працює.

До Нової Ушиці дійшла війна, і Наймани втекли до сусіднього села. Та вже наступного дня повернулися додому. За цей час кавалеристи, котрі розташувалися в їхньому будинкові, з’їли всі запаси.

Після революції євреї містечка розділилися на сіоністів і бундівців, віруючих і атеїстів. Стосунки між ними не завжди були мирними. Почалися погроми. Під час одного із них загинули дружина бабусиного брата Давида та сестра. Атеїсти зухвало виявляли зневагу до релігії. Тато згадував, як на Песах у 1921 році, коли після синагоги всі зібралися за святковим столом, з’явився Іцик (він став більшовиком). Передавши щось загорнуте в ганчірку, швидко зник. Розгорнули, а там — хліб і сало... Хоча добре знав, що на Песах тримати в помешканні такі продукти вважалося для юдеїв за великий гріх. Після цього його в містечку не бачили, а Лейбіш ніколи не запитав про сина. Навіть не згадував його ім’я. А той переїхав до Кам’янця-Подільського, змінив прізвище на Нілов і працював директором школи.

Дід Мойсей у Бога не вірив, до синагоги не ходив, добре писав російською та щиро відзначав радянські свята. Проте, на вимогу Лейбіша, влаштував у Новій Ушиці Бар Міцву (повноліття) сина Якова, мого батька, як тільки йому виповнилося 13 років. Коли Лейбіш приїздив до Кам’янця, сім’я діда, шануючи його релігійні почуття, в суботу не запалювала вогонь. До синагоги прадід не ходив, молився вдома. Тато розповідав, як той довго сидів, накритий талесом, з філактеріями (коробочки зі шматочками пергаменту, на яких написані вислови з Тори), що прив’язувалися спеціальними ремінцями на ліву руку й голову. Його намагалися в цей час не турбувати. На Песах з квартири виносили всі хлібні вироби та дотримували святкового обряду (седера).

Дітей намагалися вивчити

Двоюрідна сестра батька, Ася, була донькою непмана, і тому її не прийняли ні до профшколи, ні до інституту. Поїхала вона вчителювати в глухе село, де жила на квартирі у попа. Розказувала, як її господарі, сідаючи їсти, завішували вікна, щоб сусіди не бачили. Лише коли Мойсей взяв Асю за дочку й оформив відповідні документи, її прийняли до вчительського інституту в Кам’янця. Ася називала Мойсея батьком, а його дружину Беллу — матір’ю. Белла ніде не вчилася, але дуже любила і добре знала російську літературу.

1928 року дід через Товариство земельного влаштування євреїв (ТЗВЄ) відправив батька в Харківське фабрично-заводське училище (ФЗУ). Після його закінчення юнак працював токарем, а потім вступив до інституту, який закінчив перед Великою Вітчизняною війною. У січні 1940 року одружився з Генрієттою Теплицькою. Її він знав ще з Кам’янця. Мати розповідала мені, як подруги обговорювали, котру ж із них він запросить на танець або кому призначить побачення. Для них Яків був не просто земляком, а студентом, столичним парубком — аж із самого Харкова.

Мама вчилася в медичному інституті в Одесі. Оскільки грошей хронічно бракувало, з другого курсу працювала в клініці медсестрою. На останні перед випуском канікули поїхала до нареченого в Краматорськ, куди після інституту тата направили на машинобудівний завод. Січень 1940 року був таким холодним, що в загсі замерзло чорнило й довелося розігрівати його, запалюючи сірники.

Гинули і на фронті,

і на окупованій території

У Краматорську батько отримав останнього листа від матері. Писала з села під Кам’янцем, куди вони виїхали, рятуючись від німців. Та ті їх випередили.

— Два дні тому,— сповіщала моя бабуся,— німці зігнали під хату вісьмох чоловіків, поставили їх до стіни й розстріляли у мене на очах. Нема більше вашого батька, нашого дорогого тата. Хочу, діти мої, щоб ви знали, я сама викопала могилу й поховала його. Немає більше сил і охоти жити...

Коли почалася війна, студентів медінституту випустили без іспитів. Мама спершу працювала в шпиталі, а потім виїхала до Сибіру. Стала лікарем у селі Андріївці. А батьків завод евакуювали до Свердловська, перейменувавши на Уралмаш. Почали випускати танки.

Дід по материнській лінії Шая помер від висипного тифу. Мамі тоді було три роки. Шая захворів у той час, коли дружина Гіся ще не одужала після пологів, а тому не змогла вділити йому уваги. За це потім картала себе вже життя. Була переконана: вона могла врятувати чоловіка. І тому дуже хотіла, щоб мама стала лікарем. Через два роки вітчимом мами став Ілля Щупак, а згодом народилася сестра Цецилія. 1937 року Іллю заарештували. І хоча гепеушники провини у нього не виявили, проте зобов’язали принести певну суму. Довелося здати весільну обручку та маленький золотий годинник, подарунок дружині в день весілля.

Останній раз Цецилія бачила батька, коли їхав поїздом на фронт із Новосибірська через Свердловськ. 10 березня 1944 року червоноармієць 326-го стрілкового полку Ілля Лейбович Щупак загинув у бою. Похований у братській могилі в естонському місті Сіміняе. У вересні того самого року пропав безвісти мамин брат Ізя.

Дядько Арон (батьків брат) був десантником. Після шпиталю, в який потрапив через поранення в ногу розривною кулею, переїхав до Свердловська. Якось, стоячи в черзі, почув розмову двох чоловіків, які стверджували, буцімто “жиди не воювали”. Один із них повернувся до Арона, який був на милицях, і запитав, чи бачив той на фронті “жидів”. Але, зазирнувши тому у вічі, осікся...

Я народився в Свердловську. Нас у кімнаті стало шестеро: тато з мамою, тітка Цецилія, моя бабуся Гіся, дядько Арон і я. Тітка вчилася в університеті, на факультеті журналістики. Батько неодноразово звертався до керівництва заводу, щоб дали квартиру або відпустили в Україну. Нарешті, діставши дозвіл, у товарному вагоні виїхали до Львова. Там довідалися, що діда Мойсея, бабусю Беллу та інших родичів розстріляли фашисти.

“Республіканський стадіон

і палац “Україна” будував мій батько...”

Тато працював на спорудженні газопроводу “Дашава—Київ”. Роботи велися в селах. Населення, боячись “хлопців із лісу”, не пускало робітників до осель. На ранок знаходили прошиті кулями сталеві труби. День починали із заварювання дірок. Згодом “лісовики” зрозуміли, що труби кладуть в українську землю, а відтак вони стають надбанням нації. І стрілянину припинили.

Через два роки управління, де працював батько, перевели до Києва, і ми переїхали в столицю. Тато обіймав посаду головного інженера будівельно-монтажного управління, яке монтувало сталеві та залізобетонні конструкції на найбільших будівництвах країни. Часто їздив у відрядження — на спорудження то камвольно-суконного комбінату в Чернігові, то телевежі у Вінниці, про яку писали, ніби вона вища за Ейфелеву, то на інші об’єкти. В Києві будував Республіканський стадіон, Палац спорту і Національний палац “Україна”, готелі “Москва” та “Либідь”, цирк, телевежу на Сирці...

Разом із батьком хвилювалися через його проблеми, а часом і аварії. То падав підйомний кран, то на будівництві цирку ламалися містки... Та були випадки й значно серйозніші. До святкування

25-річчя Корсунь-Шевченківської битви звели обеліск, який звалився за кілька днів до урочистостей. Коливання конструкції увійшли в резонанс, і обеліск переломився. Монтажників порятувало від репресій лише те, що місце зламу було на відстані триста міліметрів від зварного шва. Інша аварія сталася на заводі “Ленінська кузня”, де піднімали дах на шість метрів, не припиняючи роботи в цеху. Щось там не розрахували, і все це впало. На щастя, обійшлося без людських жертв, бо сталося це під час обідньої перерви.

Тепер батько і моя сестра Белла з сім’єю мешкають у місті Мілуокі (США), а Цецилія та її родичі — під Вашингтоном. Ми підтримуємо стосунки. У 1994 році я гостював у Америці. Там зрозумів, що творче й повноцінне життя можливе тільки на Батьківщині. Тут вийшли мої книги і статті з історії євреїв України та українсько-єврейських відносин. Тут я захистив дисертацію з історії єврейських партій нашої країни. Тут ми створили Асоціацію “За міжнаціональний мир і злагоду в Україні” та Академію історії та культури євреїв України імені Шимона Дубнова.

images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |