Ш люб у моєї знайомої Нелі був невдалий. Тож у свої сорок три вона переконана, що “життя не склалося й чекати лицаря на білому коні просто безглуздо”. Єдина надія у житті — 11-річний син, котрого виховує самотужки. Віталій — пізня дитина і, можливо, аж занадто слухняна. Ще в дитсадку вихователі помічали, що хлопчик не здатний навіть на найменший вияв ініціативи. Наприклад, під час занять він ніколи не піднімав руку, з будь-якої нагоди й без неї поспішав “порадитися з мамою”. Спілкувався ж винятково з дівчатами, котрі були вищі за нього на зріст і відверто малим попихали. Коли ж пішов до школи, Неля серйозно засіла за синові уроки. Спочатку матуся та її першокласник у чотири руки писали палички і літери, згодом разом вивчали граматику й синтаксис, дроби, загадкове життя бактерій і кроманьйонської людини.

І все тут, здавалося б, чудово, та ось тільки незрозуміло, якою мірою “десятки”, що ними пістрявіє щоденник Віталія, належать хлопчикові, а якою мамі. До самостійної роботи учень абсолютно не здатний, нарікають педагоги...

Часто буваю в домі цієї маленької родини. Тож бачу, як Неля детально розпитує, як і що син відповідав на уроках, що сказала вчителька, як відреагували діти. Той по кілька разів повторює одне й те ж, буває, що навіть і у ролях. А коли доходить до запитань: “Невже тобі не подобається жодна дівчинка? “, “А чому?”, “Хіба Марійка не вродлива?”, то Віталій починає ніяковіти, затинатися, червоніти й бліднути. Дивно, але мама, котра обожнює свою кровиночку, стану хлопчика ніби й не помічає.

— Хочу, щоб він не повторив моїх помилок,— часто повторює вона. І додає: — Я проведу його по життю так, що він ані разу не спіткнеться. Йому вдасться те, чого не вдалося мені...

Добре, коли так... Допоки ж Нелі ледве вдається зводити дебет із кредитом. І хоча за фахом вона перекладач, та перебивається тимчасовими підробітками. Харчі передають родичі з села, іноді щось перепадає і від замовників. А на постійну роботу Неля влаштуватися не може. Каже, що... бракує часу. Мовляв, хто тоді дбатиме, аби Віталій вчасно вивчив уроки та повечеряв... Коли ж заходить мова про гувернантку чи няню, нервує і вкотре повторює, що ніколи не довірить виховання свого хлопчика комусь чужому...