Перший день роботи другої сесії Верховної Ради мав би стати “пристрілкою” до кардинальних змін у політичній системі України, на потребі яких наголосив Президент України. Тим паче, саме парламент має стати центром реформ. Проте для цього необхідно, щоб у стінах найвищого законодавчого органу держави панувала єдність. Але відкриття осіннього сезону продемонструвало — згоди між народними депутатами годі й шукати. Бо навіть чіткий курс на парламентсько-президентську республіку кожен витлумачує по-своєму. Натомість політики з новими силами продовжують з’ясовувати стосунки між собою. Тож дуель неминуча. Формально вона призначена на середину вересня. Реально вже розпочалася.

Що раніше: більшість чи концепція

Курс на парламентсько-президентську республіку є ідеєю. А між гаслом та його втіленням, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Політики, зрозуміло, були вельми збуджені такими кардинальними новаціями. Особливо народні депутати, котрим, власне, і доведеться їх здійснювати. Причому настільки, що занепокоїли свого спікера Володимира Литвина. “Переведення кволого політичного процесу в русло активної політичної діяльності, вочевидь, позначиться на роботі парламенту”,— наголосив він. Занадто довго йшлося про реформи. Тому коли Президент України дав їм “зелене світло”, за висловлюванням Володимира Литвина, “нас усіх ця проблема застала зненацька”. Чому у нього склалося таке враження? Немає бодай схематичних концепцій щодо здійснення змін. Натомість є бажання зручніше всістися на владних гілляках. І Голова Верховної Ради висловив підозри, а чи не обмежаться реформи механічним перерозподілом повноважень у “владному трикутнику”. З іншого боку, хто має розробляти такі концепції? Однозначної відповіді на це запитання нині у жодного з політиків не існує. Однак треба рухатися далі на шляху перебудови. І законотворці вирішили утворити робочу групу. Наразі уявлення про неї невиразні, навіть немає чіткого розуміння, хто повинен увійти до неї та наскільки вона легітимна. З кандидатурами народні обранці упораються в межах рідних фракцій, а от принципи діяльності доручено розробляти асам з комітету правової політики. До того ж, судячи з висловлювань народних депутатів, вони схильні вважати інструментом реформ не стільки ефемерну поки що робочу групу, скільки конкретну більшість. Над побудовою якої нині б’ються найкращі парламентські стратеги.

“Любовний трикутник”

Заковика моменту в тому, що корекція форми правління неможлива без внесення змін до Конституції. У свою чергу, для цього потрібні голоси трьохсот законотворців-однодумців. А то виникатимуть пікантні ситуації. Скажімо, одну статтю Основного Закону змінили, а для іншої не вистачило єднального запалу. Можливо, саме тому “дев’ятка” так і не оголосила про створення більшості. Бо 231 голос у них є (за іншими даними — 228), а до конституційного мінімуму все одно не вистачає. Ймовірно, за інших обставин нині б тривала кампанія з переманювання “багнетів”, але перехід “трійки”, серед якої резервні комуністи, на опозиційні барикади виключає саму думку про рекрутування звідти “більшовицьких” волонтерів. Залишився єдиний можливий союзник — “Наша Україна”. Тож “золота акція”, побувавши у “червоних”, перейшла до протилежного ідеологічного флангу, адже від Віктора Ющенка і його однодумців залежить, чи буде у Верховній Раді конституційна більшість. Віктор Андрійович висунув свої умови: створити демократичну більшість і укласти тристоронню угоду. “Дев’ятка” вустами свого координатора Олександра Карпова виголосила запрошення до своєї більшості. За великим рахунком, усе вирішує кількість, але воювати за неї треба вмінням. Отож “дев’ятківці” поки що убезпечили себе від звинувачень у “келійності”. Таким чином, депутатський корпус наочно розпався вже не на дві, а на три частини: “дев’ятка”, опозиційна “трійка” і нашоукраїнці.

Скільки крапок можна поставити над “і”

Тим часом Президент України у своєму листі до Верховної Ради з нагоди початку другої сесії звернув увагу народних обранців на те, що треба насамперед уладнати справи в економічній і соціальній сферах. Розгубленість же політиків щодо реформаторських ініціатив глави держави здивувала Президента, адже вони давно наполягали на них. Прем’єр-міністр Анатолій Кінах висловив готовність до реформ. Йому не звикати до співпраці з законотворцями. Навпаки, набутий досвід стане у пригоді, бо вже нині депутати беруть участь у засіданні Кабінету Міністрів, а урядовці тісно взаємодіють з профільними парламентськими комітетами. Зовсім інший аспект проблеми висвітлив голова Конституційного Суду (КС) Віктор Скомороха. У своєму виступі перед парламентаріями він звернув увагу на потребу ухвалити закон про виконання рішень КС. Якщо вже вносити зміни до Основного Закону, то це не означає вільно тлумачити його статті. А, виходячи з практики, вердикти КС розглядаються і тлумачаться як кому заманеться, а потім їх треба переглядати і доводити законність.

Інтерес до перебудови у політичних верхах виявила і Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій. Духовні діячі просять політиків не загубити у цьому процесі людину. Зрештою, кращого гасла і шукати не варто.