11 вересня 2002 року, середа  №134 (2145) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:10 |  У Києві презентували цільову програму, що покликана впровадити європейські стандарти поводження з тваринами – Тарас Панчій
images images images
16:47 |  На вулиці Ревуцького «Київтеплоенерго» замінить 5 км тепломереж
images images images
16:27 |  Віталій Кличко вручив нагороди до Дня незалежності
images images images
15:41 |  22 та 23 серпня частково обмежать рух на вулиці Стальського
images images images
15:40 |  Навесні 2020 року буде презентовано проекти двох нових велодоріжок
images images images
15:26 |  Зарплату педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних та професійно-технічних закладів підвищать з 1 вересня
images images images
14:45 |  Що робитимуть із жебраками в метро
images images images
12:41 |  Фільтрують усе: на сміттєзвалищі у Підгірцях успішно працює німецьке обладнання
images images images
12:24 |  У Києві викрили шахрая, який незаконно заволодів приміщенням вартістю понад 900 тис. грн.
images images images
12:13 |  Кличко повідомив, коли Подільським мостом поїдуть автомобілі
images images images
11:16 |  «Київводоканал» відключив несанкціоновані врізки в технічні колектори в районі Русанівських садів
images images images
10:34 |  Змагання на ретро-автомобілях, забіг у вишиванках, богатирський турнір, музика просто неба: Київ відзначатиме День Державного Прапора і 28-му річницю незалежності України
images images images
09:04 |  Дмитро Загуменний відвідав у лікарні пораненого співробітника «Муніципальної охорони»
images images images
09:03 |  Департамент охорони культурної спадщини заборонив проведення робіт на Байковому кладовищі до надання проекту
images images images
09:02 |  Віталій Кличко: «Пішохідно-велосипедний міст подобається усім, окрім моїх політичних опонентів»
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
ЛЮДИНА, МІСТО, КРАЇНА
images  
images
images
images
11/09/2002      надрукуватипрочитало 3818 человек  

images
Наймолодшому остарбайтеру в Готі було лише чотирнадцять
images
”Прочитала у “Хрещатику” хроніку часів розкуркулення й голодомору в Україні під назвою “Зруйноване гніздо”, — голос Ольги Якимівни Грищенко у телефонній трубці злегка тремтів. — Завжди знала, що наш народ стражденний, що йому випали тяжкі випробовування. І в моєму житті були такі сторінки, котрі хотілося б забути. Та забути неможливо. Хочу поділитися спогадами, які я берегла від стороннього ока. Про наше родинне “зруйноване гніздо” на Київщині...”

Ось її розповідь.

Розкуркулення я не пам’ятаю. Про це чула від мами й сестер. А от голодомор на все життя врізався в пам’ять, хоч і була тоді ще маленькою.

Народилася в жовтні 1927-го року. Була в родині четвертою дитиною. У 1929-му комнезам — комітет незаможних селян — визнав нашу родину куркульською. Батько — Яким Васильович Грищенко вважав, що у комітеті “засідають” лише ледарі. Вони тому й незаможні, що не хочуть працювати. А в нас родина була працьовита. Тому й збудували хату, клуню й сарай, завели двох корів, двоє коней, свиней, курей. Все це було відібрано. А нас вивезли на Урал. Старшому братові Григорію лише десять років. Галині — вісім, Тетянці — п’ять, а мені ще й двох не було. Поселили у бараці поряд з татарами. Вивозили у тому, в чому були. Не дали прихопити з собою ні одягу, ні знарядь праці. Хтось із сусідів позичив старе відро. В нього ми ловили на річці Урал рибу. Так минуло літо. Почалася страшна зима. А ми без теплої одежини. Отож надумали добиратися додому — у Віту Литовську, нині Чапаївку Києво-Святошинського району. Мама віддала свої золоті сережки машиністу товарняка. Це все багатство, котре залишилося в нашій родині після розкуркулювання. Комнезамівці чомусь не зняли з мами сережок. Чи не помітили, чи не змогли оцінити їхню справжню вартість. Машиніст пожалів нас і довіз у вагоні з-під вугілля.

* * *

Батьки лише згодом зрозуміли, що не варто було повертатися туди, звідки нас виселили. Треба було шукати інше місце, де нас не знали. Та думали, що вдома й солома “їдома”. Помилилися... Тата відразу ж заарештували. Мама довго ходила по київських тюрмах, і скрізь їй відповідали, що Грищенка у них немає. За документами, батька нібито відправили на три роки до таборів. Скільки не шукала мама бодай якихось його слідів, не знайшла. Та надії не втрачала. І справді через якийсь час познайомилася з арештантом, який знав тата. Той розповів, що нашого батька закатували в Лук’янівській в’язниці. Вночі він помер у камері, навіть не опритомнівши.

Лишилася мама одна з чотирма дітьми. Поїхала до Москви, щоб заробити на хліб. Мила підлогу, прибирала. Якось у поїзді по дорозі додому підхопила тиф. Захворіла. Потім перекачало нас усіх. Дітей у маренні підводою відвезли до лікарні. І так врятували. Після одужання відправили усіх до дитячого будинку, бо вдома у нас нікого не було. Мама залишалася в лікарні. Почала нас шукати, коли її виписали звідти.

* * *

Йшов 1932 рік. Починався голод. Пригадую, як навесні ми їли акацію, шукали під дубами жолуді. Бачила, як виснажені люди падали просто на вулиці. Але найбільше врізалось у пам’ять, як помирала бабуся. Вона давно була немічною. Все віддавала нам — дітям. Сама майже нічого не їла. Ми покотом спали на печі поруч із нею. Коли вона померла — всі старші діти позіскакували додолу. А я — мала. Сама злізти не можу. Отож залишилась з небіжчицею.

Поховали бабусю і зосталися в оселі самі. Мама знову поїхала до Москви на заробітки. А нам наказала: хату нікому не відчиняти. Вже тоді ходили чутки, що в окрузі з’явилися людожери, які полювали на одиноких перехожих та дітей. Інколи навіть солили в діжках. Вночі ми тремтіли від кожного шелесту — чекали й боялися непроханих гостей. Все це нагадувало страшну казочку про вовка й сімох козенят. Але одного разу до нас таки постукали. Ми страшенно перелякалися, і всі залізли у велику скриню, яка замикалася клямкою. Так просиділи всю ніч анічичирк. Нас не знайшли. І пощастило, що важка металева клямка не защіпнулася. А то б до ранку не дожили.

Вмирали тоді цілі родини. У батькового брата не стало дружини й двох дітей. А двоє якось вижили. У торгсинах хліб був завжди. Але дуже дорогий. За золотий перстень можна було виміняти хіба що буханку. Ми віддали у торгсин зінгерівську машинку, повиносили все, що було в хаті. Але хліба вистачало лише на кілька днів.

Досхочу його можна було наїстися, коли почали збирати новий врожай. Але тоді вже люди вмирали від переїдання...

* * *

1936 року ми переїхали до Києва. Старший брат Григорій пішов працювати на фабрику Боженка. Почав займатися у аероклубі в Святошині, мріяв стати льотчиком. Сталін тоді вже видав указ, в якому йшлося про те, що діти за батьків не відповідають. Але коли Григорій надумав вступити до льотної школи, звідти подзвонили в село, де ми жили раніше, щоб з’ясувати, хто батьки Григорія. І звичайно ж, братові відмовили. У 1939 році його забрали в армію. Відправили на Далекий Схід. Там він став морським піхотинцем. Ми втратили з ним зв’язок. Лише після війни довідалися, що Григорій загинув 1942 року під Сталінградом.

Сестра Галина мало не втрапила до Бабиного яру. Була вона схожа на батька — чорнявенька. Вже заробляла, працювала на фабриці Рози Люксембург. Зробила модний тоді перманент. У вересні 1941-го її схопили німці: “Йуда”? А вона товаришувала з єврейськими дівчатами. Їх усіх погнали до Бабиного яру. Але на підступах до нього її побачили сусіди і сказали охороні, що ця дівчина — українка. Її викинули з шеренги.

Коли німці відступали з Києва у 1943-му, вони видали указ, за яким ходити містом киянам було заборонено. Навіть удень. Стріляли без попередження, боялися партизанів. А тут Галина потрапила у лікарню. Надірвалася на тяжких роботах. Мама, звичайно ж, пішла до неї, провідати... Сестра почула, що біля входу до її корпусу вбили жінку, закричала у розпачі: “Мою маму вбили!”

* * *

А мене погнали до Німеччини. Мені було лише 14 років. І забрати повинні були мою старшу сестру Тетяну. Але коли прийшов поліцай, Тетяна тільки-но виписалася з лікарні. Її поранили біля протитанкового рову. Він проходив там, де нині Червонозоряний проспект. Вона дуже шкутильгала, ходила з паличкою. Поліцаю це не сподобалося. І він схопив за руку мене: нехай ця їде. Повів на приймальний пункт. До Німеччини повезли нас у товарних вагонах. Я працювала у Готі на авіазаводі. На роботу водили під конвоєм з собаками. Робітники заводу мене жаліли, я була серед них найменшою. Серед німців також були чуйні люди. Одна німкеня перешила для мене своє плаття, бо не могла бачити, яка я обірвана. І подарувала дерев’яні черевички. Щоб передати мені цей “дарунок”, їй знадобився дозвіл директора заводу. Ми з нею вирушили в його кабінет, де я була шокована охайністю й розкішшю.

Потім кількох остарбайтерів з нашого табору перевели у Ордруф. Я також туди потрапила. В цьому невеличкому містечку було кілька заводів. Поруч з нами жили французи. Тут уже нас не стерегли з собаками. Але дисципліна була сувора. Одного разу я запізнилася на роботу, і мене посадили у підвал. Я всю ніч не спала, бо чула, як гули наді мною американські літаки. Мені здавалося, що вони зараз скинуть бомби просто мені на голову. Врешті завод таки розбомбили, коли арештанти вже пішли зі зміни у табір. На руїни накинулися мародери. Але їх усіх виловили й повісили.

Нас визволили американці. Невеличке містечко завалили консервами й галетами. Ми їли й не могли наїстися. Дехто з наших не захотів повертатися. Вони подалися до Америки, Англії. А я й думки не мала про закордон — тільки додому. Нас посадили на трактор і повезли у великий табір для переселенців у Різу. Почали перевіряти, чи не хвора. З Різи ми йшли до Герліца пішки — кілометрів 150. Все, що з собою несли, покидали дорогою. Потім повезли нас через Польщу у Стрий. А звідти добирайся як знаєш. Я знайшла кількох людей з Києва. Ми поїхали у вагоні, який віз рейки. Прибули якраз на Спаса — 19 серпня. Біля вокзалу я зустріла свого дядька Олексія, який на підводі довіз мене додому. А тут руїна. Майже всі хати біля нашої стояли пустками.

Влаштувалася у ФЗУ (фабрично-заводське училище) на Подолі. Там вчили кроїти й шити. Згодом познайомилася з курсантом танкового училища. Одружилися. І вже разом з ним “служила” в Білорусії, потім у Грузії, Німеччині, Дніпропетровську, і нарешті знову Київ.

Записала Наталія ЗІНЧЕНКО, “Хрещатик”

images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |