19 вересня 2003 року, п'ятниця  №138 (2345) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
21:12 |  Рух по проспекту Перемоги біля Шулявки відновлено
images images images
17:03 |  У Дніпрі відбулися змагання з мехатроніки, управління верстатами з ЧПУ та STEM-турнір серед дівчат
images images images
12:55 |  Віталій Кличко: «Прогін нового Шулявського мосту вже над проспектом Перемоги. Рух транспорту відкриють ввечері»
images images images
11:42 |  Триметрові трансформери, літаючі діжки та машина Голдберга
images images images
11:39 |  Викрали та вбивли жінку у Києві - затримано двох осіб
images images images
11:34 |  Дарницька площа - рух транспорту вже відновлено
images images images
10:33 |  Кличко показав, як вночі асфальтували Дарницьку площу
images images images
08:33 |  Продовжується зведення Шулявського мосту
images images images
07:43 |  Як запобігти смертельно небезпечному захворюванню
images images images
00:04 |  Рух проспектом Перемоги обмежать зранку 20 жовтня
images images images
19:04 |  В Києві пройшло більше 20 толок, учасники висадили понад 1300 дерев та 1375 кущів
images images images
18:57 |  Схема об’їзду під час перекриття руху на Дарницькій площі у ніч проти 20 жовтня
images images images
16:55 |  Віталій Кличко: «Сьогодні до вечора демонтують незаконну надбудову на вулиці Софіївській»
images images images
11:19 |  Як зростає кількість вакцинованих дітей в Україні
images images images
09:46 |  Кличко показав квіткове сузір'я на Співочому полі
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
ЧТИВО
images  
images
images
images
19/09/2003      надрукуватипрочитало 1458 человек  

images
Ураган
images

Коперник інколи помиляється у дрібницях, але завжди правий в основному

Радіоштурман Бен — його ще називали Бен Радіо, Бен Антена і Добрий Бен — глянув на годинник і послав сигнал на корабель: “У мене все нормально, продовжую пошуки”. Минуло вже майже шістнадцять годин, а він ще не знайшов слідів командира. Штурман знав, що Петро пішов до озера, яке вони помітили при посадці. Космонавтам пощастило розгледіти, що береги озера вкриті темною рослинністю. Її і збирався дослідити Петро. Заперечень не було. Космонавти до того часу вже зібрали деякі відомості про планету, до озера було недалеко. Ніщо не віщувало небезпеки. Коли б тільки не попередження з космічного архіву! Але воно могло виникнути внаслідок трьох помилок: перекручення при посиланні повідомлення, неточності під час прийому, неправильного розшифрування. У всякому разі чутливі прилади на кораблі й зондах-розвідниках не підтвердили попередження про небезпеку. Висновок був один: на планеті немає небезпечних для землян істот. Тут можна було натрапити тільки на уравів.

Бен дійшов до того місця, з якого востаннє було одержано сигнал від Петра. Оглянув невелике плато й нарешті побачив слід: клаптик пластикової обгортки від шоколаду з горіхами — улюблених ласощів Петра. Бен посміхнувся: командир намагався приховати, що він ласий до солодощів. Він супив брови, коли на день народження суворі орачі космосу дарували йому коробки цукерок і торти. І розсердився, коли відома кондитерська фірма випустила шоколад з горіхами в обгортці, на якій був намальований космонавт, дуже схожий на Петра.

Бен ретельно оглянув щілину між камінням, біля якої знайшов пластик. А ось кущ з обламаними гілками. Мабуть, тут Петро посковзнувся і впав. А на правому боці в нього рація, і її, напевне, пошкодило.

Звичайно, Бен розумів, що це могло бути й не так. Він просто розробляв оптимістичний варіант, при якому Петро не послав повідомлення на корабель тільки тому, що пошкодив рацію.

Завжди, коли Бен згадував про командира, у нього виникало тепле почуття вдячності й поваги. Він думав: якби знову довелось обирати командира, він би знову голосував за Петра — тільки за нього. До нього можна підійти, порадитись, коли по-справжньому скрутно. Коперник тебе зрозуміє так, як ніхто інший.

“Е, ні, старий, будь справедливий до інших. За що ображаєш Іва? Він теж прекрасний друг і мудрий порадник. Виходить, справа не тільки в тому, щоб збагнути іншого. Що ще вміє Коперник таке, чого не вміє інший? Думай, думай, Бене. Тут тобі ніхто нічого не підкаже, не пояснить. Для Коперника немає незаперечних авторитетів і залізних істин. Він завжди готовий переглянути будь-яке твердження. Прикриє свої повіки, як штори, і за лічені секунди промоделює у своєму мозку сотні ситуацій, які тобі й не снилися. Він зважить усі, перш ніж вибере одну-єдину. Можливо, справа в тому, що він уміє думати краще за мене, за Іва, за Кіра... Та й це ще не все... Він уміє нас позлити... І насамперед тим, що іноді навмисне загострює стосунки з людьми. От тільки дивно: Коперник інколи помиляється у дрібницях, але завжди правий в основному. Однак поки це основне утверджується, минають роки. І всі забувають, хто вперше виступив з новою гіпотезою. Він же лишається наодинці зі своїми ґулями й синцями. Загальновизнаний упертюх, вільнодумець, бунтівник, забіяка, порушник спокою, одне слово,— Коперник. І ми теж ставимося до нього насторожено, підозріло. Він дратує нас своєю відлюдькуватістю, що здається зверхністю. Ми сприймаємо за самовпевненість його виступи проти цілого колективу, проти корифеїв, можливо, тому, що самі ніколи не наважуємося на таке. А ми ж не боягузи. І кожен у думці не вважає себе гіршим за інших. Він повинен розуміти це і оберігати нас. Але він нікого не жаліє. І мабуть, якщо говорити щиро, ми б його не обрали ні в Президію Академії космічних польотів, ні в Раду.

Ми змінили ставлення до нього перед польотами на нові планети, де нас чекало незвідане, де не можна було цілком покластися на підручники, архіви. Від того, хто командуватиме кораблем, залежить життя всього екіпажу. Тому ми і обрали командиром не найдобрішого і не найбільш поступливого, а саме Коперника...”

Міркуючи так, Бен шукав і знаходив нові сліди Петра, поки не дійшов до м’якого грунту. Тут було видно відбитки рубчастих підошов. Бен усміхнувся: він не помилився у своїх припущеннях. Коли почався ураган, рація Коперника не працювала.

“Командир змушений був шукати схованку,— подумав Бен.— Але ураган давно минув. Можна припустити, що Петро знайшов щось дуже цікаве...”

Бен був певен, що невдовзі побачить свого командира і матиме привід заслужено висварити його. Він скаже:

“Хоч ти й командир, а все одно не мав права ходити сам”.

Настрій у Бена трохи покращав, але неспокій не полишав його. Він намагався думати про всякі дрібниці, але думки поверталися до одного: “Краще б я пішов. Краще б Коперник організував пошуки, якби захотів витрачати час на такого буркуна, як я”.

Сліди привели Бена до печери. Космонавт деякий час стежив за чорним прямокутником отвору, викликав по радіо корабель і розмовляв з Кіром. Кинувши радіо увімкнутим, він почав підходити до печери.

Йому здалося, ніби там, у темряві, щось ворушиться. Це міг бути командир або той, хто взяв його в полон. Бен не хотів думати: убив. Однак про всяк випадок приготував зброю.

Із печери вилізла синьо-зелена потвора. З її голови і плечей звисала товста й довга шерсть. За нею прирослі до ніг тяглися тонкі ліани. Потвора тягла їх за собою, ніби ланцюги, другий кінець яких був прив’язаний за щось у печері. Бен згадав: “Аборигени ховаються в печерах”. Виявляється, повідомлення було прийнято і розшифровано правильно!

Потвора йшла назустріч вогню

Потвора стрибнула до нього. Бен відступив і сховався за кам’яною брилою. Потвора загарчала, зупинилась. Вона стояла на двох задніх кінцівках, а в передній тримала коротку палицю. Повіки потвори були прикриті, і Бен не міг визначити: бачить вона його чи ні.

Ось потвора підняла палицю, і зовсім близько від радіоштурмана вдарив промінь, задиміло каміння, дихнуло вогнем. Якби на місці Бена був Кір, він тієї ж миті вистрелив би. Петро й Ів подумали б, перш ніж вистрелити. А Бена стримувала від пострілу не думка, а щось інше. Недарма ж його назвали Добрим Беном.

“У цієї потвори Петрів променемет. Що ж сталося з Коперником? Тільки б лишився живий! Як же потвора навчилася користуватися променеметом? Петро показав? Нащо?”

У Бена запаморочилась голова. Він почув тихе скавучання.

“Якщо потвора навчилася користуватися променеметом, то, напевне, має й розум. Спробую порозумітися”.

Бен поставив на камінні маяк-мигавку з набором програм і швидко відповз убік.

Маяк працював недовго. Потвора спалила його променем. Вона гарчала й біснувалася, з її пащеки летіла слина. Потвора шукала ворога, але живі канати, що приросли до лап, не давали їй змоги вільно рухатися.

“Бен, негайно повертайся на корабель,— почулося в радіоприймачі.— Насувається ураган. Повертайся”.

Бен глянув на обрій. Небо було ясне й чисте. Ніщо не віщувало небезпеки. Може, на кораблі помилилися?

Вищання стало тихше, потім перейшло в шепіт. Уже можна було розібрати: “Не бійся, не бійся...”

“А що, як воно в такий спосіб розмовляє зі мною?” — думав Бен. У нього вже визрів план дій.

Потвора підійшла до того місця, де щойно стояв маяк. Вона вертіла головою, намагаючись знайти ворога.

У цей час Бен, звиваючись, немов ящірка, проповз між камінням і зник у відкритому отворі печери. Він одразу почув зовсім чітко голос Коперника: “Ось ти й повернувся! Нарешті ти повернувся в свій Дім...”

— Петре! — покликав Бен.

— Відпочинь,— лунало у відповідь.— Тут є все, що тобі потрібно. Раніше ти старався для інших. Одержуй нагороду. Тут тебе ждуть.

— Що це за жарти? — закричав Бен.— Іди сюди!

— Алло, Бен, ти знайшов командира? — запитувало радіо.

— А хіба ви не чуєте його голосу? — різко відповів Бен.

— Ми чуємо тільки тебе. Де ти?

Бен увімкнув ліхтарик. У печері, крім нього, нікого не було. Але він уже знав, що ніхто більше йому й не потрібен. Погасив ліхтарик і покірно сів на каміння. Спочатку сів, потім ліг. Він знав, що робить правильно.

— Алло, Бен, чому не відповідаєш? Де ти? Насувається ураган! — застерігало радіо.

Бен вимкнув його. “Ураган мене не лякає. Я прийшов у свій Дім, у свою фортецю. Тут я в повній безпеці”.

Він був певен, що нарешті знайшов своє щастя. Він шукав його все життя, справно ніс службу, підкоряючись командирам. Він допомагав незнайомим людям. Спочатку це були мандрівники, яких спіткало в дорозі нещастя. Угледівши тих, що потребували допомоги, він ніколи не відмовляв їм. І не чекав на вдячність. Він просто робив те, що міг, і це давало йому задоволення. Але він ніколи не уявляв, що можна мати таке задоволення, такий спокій, повернувшись у свій Дім. Якби ще не проривалося щемливе почуття якоїсь тривоги. Чому вона виникає?

Бен знав: ворог наближається до його домівки. Схопився. Підняв променемет і кинувся до виходу. Побачив низьке фіолетове небо, посмуговане кривавими спалахами. Звивалися чорні смерчі. Йшов ураган.

Але не це було найстрашніше. До його Дому наближався ворог. Оглядався туди, де кружляли смерчі. Поспішав. Бен прицілився променеметом. Він знав, що треба робити. Тут його Дім — затишок, тепло, спокій. Там, надворі, шаленіла стихія. Ворог хоче захопити Дім і вигнати його, Бена, на той ураган.

Бен уже готовий був натиснути на спуск, але щось утримало його. Крихітний вогник від колишнього Доброго Бена ще жеврів у ньому. І космонавт помітив, що шерсть потвори — зовсім не шерсть, а рослини, мох, які наросли на шкірі. Штурман застережливо крикнув і чиркнув променем по камінню. Промінь зачепив ліани. Бризнула зелена рідина. Потвора загарчала.

— Геть! — закричав Бен.— Геть, хто б ти не був, я знищу тебе! Геть від мого Дому!

Промінь висмалив ще одну смугу. Потвора перестала гарчати, підняла голову, прислухалася. Невже вона щось розуміє? Її рухи, поворот голови здалися Бену знайомими. Штурман не хотів її смерті, він навіть урятував би її від урагану, пустив би в свій Дім, якби в ньому було місце для двох.

Ураган присунувся майже впритул до потвори. Тепер вогняні спалахи спопелять її — і всьому кінець. Бен повів променеметом, чекаючи, що потвора кинеться в печеру.

“Бідна тварина. Вогонь ззаду, вогонь спереду”,— подумав він.

І тут сталося непередбачене. Потвора повернулася до нього спиною і йшла назустріч урагану...

Крізь біль

до пізнання

Петро спрямовував промінь, спалював каміння, шукав ворога.

І весь час йому здавалося, що він колись бачив цього ворога — високого й тонкого, як жердина. Печера кричала: “Вбий! А то він влізе у твій Дім, відбере блаженство”. Пліснява, яка робила смачну їжу, повторювала, що двом у печері нема місця. Від бактерій, які жили в мохові, Петро діставав повідомлення про свої резерви, впевненість у своїх силах. По зелених артеріях, що зв’язували його з Домом, невпинно надходили поживні соки й накази, сила і ненависть.

Знову й знову Петро натискував кнопку на рукоятці променемета, і тремтливий промінь летів уперед, спалюючи кущі і грунт на своєму шляху. Але ворог устиг кудись зникнути. Петро пошукав за найближчим камінням і не знайшов.

Очі різало нестерпне денне світло, що проникало під приплющені повіки. Петрові хотілося скоріше повернутись у свій Дім, але він не міг цього зробити, поки не знайшов ворога. І він лишався у цьому чужому відкритому просторі без стін, де не було на що спертися, де з усіх боків боляче жалять стріли променів.

“Досить, повертайся!”— наказав голос.

Петро підкорився б йому, але ж треба було дізнатися, чому ворог видався такий знайомий.

“Повертайся!— благав голос.— Насувається ураган!”

“Ураган?”

Небо на горизонті було чорне...

Петро відчував, ніби щось пече ноги — там, де приросли зелені артерії. Голос погрожував: “Повернись, а то я зречуся тебе й візьму собі інший мозок”.

Уже можна було розрізнити смерчі. Вони здавалися тонкими цівками диму, що піднімався з димарів. Димарі росли, зливалися з димом. Оберталися. Долинало виття. Там діяли гігантські воронки. Вони всмоктували все, що траплялося їм на шляху.

Петро повернувся до печери. Ще не доходячи до неї, дізнався, що печеру захопив ворог.

“Догрався, Копернику? — говорила печера.- А я ж попереджала тебе”. Він відчув удар по нозі. Сили почали швидко танути. Ворог, що захопив печеру, загарчав, і Петрові здалося, ніби він уже десь чув те гарчання.

А голос печери став чомусь тихший, перейшов на шепіт:

“Останнє, що я зможу зробити для тебе,— це позбавити твого ворога зброї. Вбивайте один одного руками й зубами, як ти обіцяв скарбничці. Мені дуже хочеться побачити, як це робиться...”

“Знати? Тобі хочеться знати! А мені? Я ще не дізнався, чому ворог видався мені таким знайомим. Та найголовніше, що я хочу з’ясувати,— чому бабуся застерігала: “Блискавка може вбити”. Що було перед цим? “

“Іди сюди. Бачиш, ворог опустив зброю. Вбий його. І в тебе знову буде Дім. Пам’ятаєш, як добре тобі було?”

— Ні! — закричав Петро.— Спочатку я щось з’ясую.

Незважаючи ні на що, в ньому все-таки не вмирав Коперник. Виявляється, він міг заперечувати не тільки іншим, а й своєму Дому, і самому собі. Він вимагав од своєї пам’яті цілковитої ясності, перш ніж повернеться в Дім назавжди.

Смерчі кружляли за його спиною, дихали йому в потилицю. Петро оглянувся. Чорно-кривава гусінь загрожувала з неба. І саме в цю жахливу мить він пригадав... Пригадав, що було перед тим, як бабуся намагалася його налякати. Нічого нового. Вона лякала його й раніше: “Не можна гуляти під час грози. Блискавка може вбити”. Але він хотів перевірити її слова. Він вискочив на вулицю під косі пружні струмені дощу, в гуркіт і спалахи блискавиць. І його не вбило. Він пожадливо вдихав дивовижне свіже повітря, підстрибував на одній нозі, сміявся...

Петро вже знав, що він зробить, бо не може не зробити. Смертельний жах кам’янив тіло, у вухах вистукувала фраза застереження:

“Особлива небезпека — ураган...” Особлива небезпека! Особлива небезпека!”

Але Коперник відповідав: “Спочатку я випробую. Спочатку випробую”.

Він повернувся обличчям до урагану.

“Що ти робиш? Згинеш!”— почулося волання печери.

Петро ступив назустріч урагану. Його осліпило спалахом, він відчув страшний удар. Устиг подумати: “Кінець”. Проте муки тривали. На нього посипалася злива ударів, шкіру палило так, що він застогнав. Жар раптом змінився холодом, ніби його опустили в крижану ванну. Це блискавки обпалили мох на його шкірі. Могутні струмені води вдарили по ній, як душ.

У нього підкосилися ноги, він упав би, але в цю мить воронка смерчу всмоктала його, закрутила, підняла. Петро підлетів, розкинувши руки. Почулося голосне плямкання, ніби болото неохоче випустило жертву.

Перед очима Петра пролітали червоні смуги, вогняні блискавки. Скажений вітер обдував шкіру, зривав залишки моху. Петра ніби вивертало навиворіт, щось рвалося всередині, тріскалися дрібні судини, йому здавалося, що він вмирає, і хотілося, щоб усе скоріше скінчилось.

Та він не вмер. Летів на стовпах, наввипередки з вітром. Вага спала з його повік, і вони розплющились. Назустріч летіли вогняні кільця, не завдаючи йому шкоди. Він пролітав крізь них, відчуваючи, як з кожним новим кільцем до нього повертаються сили. І він стає самим собою, стає людиною.

Він побачив далину, якої не бачив раніше. Розірваний туман сповз донизу, і далечінь сяяла, вмита струменями дощу. І тоді ніби народилася відповідь на питання, яке мучило його все життя. Він зрозумів, навіщо потрібні були пошуки, біль, наполегливість, нові траси в космосі і боляче-солодка жадоба пізнання.

Тільки завдяки їм, завдяки дерзновенній бунтарській думці, яка не визнавала спокою, він знаходив у всесвіті смисл.

...Петро впав біля самісінького входу в печеру, побачив у темряві за камінням здивовані очі, які злякано дивилися на нього. Петро легко схопився на ноги і гукнув:

— Гей, Бен, виходь, друже!

Ігор РОСОХОВАТСЬКИЙ спеціально для ”Хрещатика”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
19/09/2003 | Готується подорож до центра Землі у бульбашці з розплавленого металу.
images
images
19/09/2003 | Володарі Русі. Оксана Сліпушко вишукує таємниці князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого, Мономаха та княгині Ольги
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |