7 листопада 2003 року, п'ятниця  №166 (2373) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
15:26 |  Триває пошук земельних ділянок для будівництва житла постраждалим від афери «Еліта-Центр» (Оновлено)
images images images
14:55 |  Віталій Кличко ініціював службове розслідування щодо керівництва Святошинського дитячого будинку-інтернату
images images images
13:05 |  Киян запрошують долучитися до толоки «Чисто субота» у Гідропарку та на інших локаціях Дніпровського району
images images images
12:16 |  Київська влада працює над запровадженням механізму зміни місця голосування онлайн
images images images
10:38 |  Оновлений парк «Веселка» відкрився на Нивках
images images images
10:11 |  У столиці на рік припадає понад 2 тисячі знімальних днів у межах різноманітних проектів
images images images
09:19 |  Містобудівна рада підтримала проект детального плану території для мікрорайону на Троєщині
images images images
09:08 |  Міська влада постійно підтримує дитячі будинки сімейного типу – Марина Хонда
images images images
17:26 |  Департамент культури дає Гідропарку нове життя
images images images
17:25 |  Віталій Кличко показав, як триває реконструкція легкоатлетичного манежу на Березняках
images images images
17:24 |  е-пенсія вже в Україні
images images images
16:34 |  У I півріччі 2019 року підприємствам міста Києва відшкодовано 6,5 млрд. грн. ПДВ
images images images
15:48 |  Усі дільничні виборчі комісії столиці готові до проведення позачергових виборів народних депутатів України
images images images
15:14 |  Триває локалізація аварійної ситуації на Мостицькому колекторі
images images images
13:31 |  Чорнобильцям столиці потрібно змінити посвідчення
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
КИЇВ І КИЯНИ
images  
images
images
images
07/11/2003      надрукуватипрочитало 5886 человек  

images
Микола Бойчук: “Живу за принципом — жодного дня без перемоги”
images

Із досьє “Хрещатика”

Микола Бойчук — депутат Київради від 47-го виборчого округу Оболонського району столиці. Голова постійної комісії з питань правової політики та депутатської етики. Народився 22 січня 1969 року в селі Пищики Сквирського району Київської області. З 1976-го до 1986-го навчався в Пищиківській середній школі. Потім вступив до Донецького військово-політичного училища, яке закінчив з відзнакою в 1990 році. Тоді ж розпочав службу у військах урядового зв’язку, а у 1993-му — в управлінні Служби безпеки України в Києві. Пройшов курси Академії СБУ. У 1998-му направлений для роботи в Київську міську державну адміністрацію на посаду помічника Київського міського голови. В 2001 році закінчив юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Займається науковою роботою у сфері політології: досліджує проблеми сучасного політичного процесу в Україні, становлення місцевого самоврядування та забезпечення національної безпеки. Безпартійний. Віце-президент Федерації футболу України в Києві.


“Безпека залежить і від духовності городян, і від стану правової освіти”

— Миколо Андрійовичу, таке враження, що демократія багатьма сприймається як свого роду вседозволеність. Це, зокрема, стосується і політиків, котрі задля досягнення певної мети застосовують заборонені технології, й псевдоцілителів, що, збираючи повнісінькі зали людей, маніпулюють їхньою свідомістю, й пересічних городян, які часто, навіть не замислюючись, порушують права інших. То яким чином, на вашу думку, наша громада може забезпечити кожному киянину гармонійне співіснування один із одним: апелюючи до морально-етичних норм чи посилюючи правовий захист?

— Усі ми, як кажуть, під Богом ходимо. В широкому розумінні безпека залежить і від духовності городян, і від стану правової освіти. Не стільки нормативні акти мають декларувати, як нам жити, скільки законодавство треба адаптувати до проблем сьогодення. Час плине. Змінюються морально-етичні принципи, еволюціонує світова економіка. А оскільки ми крокуємо в Європу, то й правове поле маємо привести відповідно до європейського. Причому, на мою думку, Київ уже давно, так би мовити, в Європі. Свого часу я побував у Римі, Парижі, Нью-Йорку, Лондоні, Пекіні, Варшаві, Будапешті. Гадаю, що і їм є чого повчитися у нас. Про це, до слова, свідчить і затверджена Київрадою в липні 2003-го Концепція безпеки міста...

— До речі, про депутатську роботу, пане Миколо. Навесні 2002-го під час передвиборчої кампанії в одній із партійно-кланових газет вам дорікнули, що Бойчуку слід дбати про безпеку міського голови, а не засідати в Київраді. Що на це скажете?

— Та замовна стаття навіть полестила, адже ні про кого з кандидатів у депутати Київради, крім мене, те заангажоване видання не написало. Певне, один із моїх суперників почувався невпевнено. Бояться сильних. Проти слабких брудні технології не застосовують. Відверто скажу: заздалегідь до боротьби за депутатський мандат не готувався. Вперше, коли побував у 47-му окрузі (це на Оболоні, ліворуч від станцій метро “Мінська” та “Героїв Дніпра”), одразу зустрів шалений опір. Річ у тім, що більшість тамтешніх пенсіонерів — колишні військові. За чотири роки вони звикли до свого попереднього обранця, президента одного з комерційних банків (прізвище його з етичних міркувань не називатиму). Зустрівся з ним і запропонував, як мовиться, грати за правилами, без чорного піару. Але діалогу не вийшло... За тиждень мені вдалося мобілізуватися, підготувати команду, яка протистояла досвідченому конкурентові, котрий мав і гроші, і зв’язки. Було непросто. Можна сказати, півтора місяця в окрузі я днював і ночував. Дякувати, допомагали друзі: баскетболіст Олександр Волков, тенісист Андрій Медведєв, майор Вихор — Герой України Євген Березняк... Крім того, як помічник Київського міського голови я уже тоді був обізнаний з багатьма столичними проблемами.

— Як ви познайомилися з Олександром Омельченком?

— Ту першу зустріч із головою столичної держадміністрації запам’ятав на все життя. Вона виявилася несподівано короткою й надто небагатослівною. Олександр Олександрович глянув мені просто в очі й сказав: “Працюватимемо”. Мою кандидатуру йому порекомендувала людина, до думки котрої Омельченко ставиться з повагою. І вже наступного дня, 17 вересня 1998 року, я увійшов до свого нового робочого кабінету на Хрещатику, 36. Тоді мав координувати взаємодію столичної влади з правоохоронними органами.

— Пане Миколо, чи є в Олександра Омельченка особиста охорона?

— Є. Як і належить керівникові такого рівня. Але його охоронці настільки професійно виконують свою роботу, що залишаються, так би мовити, поза кадром...

“Недобросовісного депутата Київрада може позбавити права голосу на сесії”

— Миколо Андрійовичу, коли ви очолили постійну комісію Київради, то продекларували, що насамперед всіляко лобіюватимете інтереси силовиків. Чому?

— А хто ще захищатиме їхні інтереси, як не той, що майже двадцять років віддав правоохоронній діяльності. Хто ще так добре знає їхні проблеми.

— Разом із ким ви працюєте в постійній комісії Київради з питань правової політики та депутатської етики, яку очолюєте?

— Офіцер у відставці, керівник “Бліц-інформу” Олександр Овчар, керівник медичної компанії Анатолій Хмель, голови фракцій Лев Парцхаладзе (“Європейська столиця”) та Володимир Мартинюк (“Київ трудовий”), який очолював комісію до мене. У нього, до слова, великий досвід роботи у партійних структурах, а в мене — у силових...

Перше резонансне рішення нашої комісії, якщо ви пам’ятаєте, сесія ухвалила в травні 2002-го, коли ми розробили програму (до речі, першу в Київраді нинішнього скликання) зміцнення законності та посилення боротьби зі злочинністю до 2006 року. Як відомо, з міського бюджету заборонено скеровувати кошти на підтримку правоохоронних органів, які фінансуються з державної скарбниці. Утім, зарплатню їм виплачували не надто вчасно. Отож, проконсультувавшись із юристами і народними депутатами України, обраними від столиці, ми підготували цю програму, щоб у такий спосіб допомогти міліціонерам, працівникам прокуратури й СБУ.

— В одному з інтерв’ю ви сказали кореспондентові “Хрещатика”, що виборці і навіть дехто з управлінців столичної держадміністрації скаржаться на деяких депутатів Київради за їхню нетактовність та всілякі зловживання. Ваша комісія втручалася в такі конфлікти?

— Так, і зовсім недавно, у жовтні. На жаль, виборці іноді мають претензії до роботи депутата. Одні скаржаться, що неможливо потрапити до нього на прийом, інші — на недостатню матеріальну підтримку. Ми ж намагаємося допомогти колегам знайти спільну мову з виборцями. Ось, наприклад, днями на Хрещатику, 36 побували понад сорок киян, котрих ми запросили в мерію, щоб разом сісти за стіл переговорів із їхнім депутатом.

Утім, іноді буває так, що всі, так би мовити, умовляння безрезультатні, а людина й далі керується тільки власними інтересами. В таких випадках рекомендуємо виборцям подати на депутата в суд у передбаченому законодавством порядку. Це єдиний вихід, бо оскільки їхній обранець працює в Київраді на громадських засадах і не є державним службовцем, щодо нього неможливо скласти протокол про корупцію. А ще недобросовісного депутата Київрада може позбавити права голосу на сесії.

— Чи доводиться вам розглядати скарги депутатів один на одного?

— Буває. Насамперед, коли в когось з’являється власний інтерес — моральний, фінансовий чи політичний. У Київраді дев’яносто депутатів, і в кожного свій життєвий досвід. Хто має за плечима університетську освіту, а хто — технічну, один дуже заможний, а інший живе, як мовиться, від зарплати до зарплати... Кожен із них наділений юридичним правом представляти інтереси киян, але, гадаю, не в усіх є на це право моральне. Відверто кажучи, дехто ховається за депутатськими мандатами. Один колега навіть якось заявив, що робота в Київраді потрібна йому для бізнесової діяльності...

— Які політичні сили нині представлені в Київраді?

— У “Єдності” 34 депутати, в “Нашій Україні” — 19, у “Києві трудовому” — 9, у “Єдиній Україні” — 7, в “Столичному регіоні” (створили у вересні) — 7, в “Європейській столиці”(зареєстрована в жовтні) — 7 та позафракційних — 7. Щоправда, не сумніваюся: чим ближче до президентських виборів, то більше склад фракцій змінюватиметься. Втім, загалом взаємовідносини між ними нормальні. Як кажуть, робочі. Хоча й інциденти часом бувають. Так, протягом останніх трьох місяців “Наша Україна” та “Єдина Україна” наполягають на перерозподілі квот як у постійних комісіях Київради (найпривабливіші з них, звісно, земельна, бюджетна та майнова), так і в її виконавчому органі — Київській міськдержадміністрації. Але я переконаний: розпочинати такі зміни, меншою мірою, недоцільно. Київрада понад рік працює стабільно, й непродумані пертурбації лише негативно позначаться на її роботі.

— Що для вас особисто виявилося найскладнішим у депутатській діяльності?

— Боротьба з чиновниками. Я не боюся відстоювати інтереси виборців у кабінетах найвищих посадовців. Якщо незгодний, сперечаюся навіть зі столичним мером. Є зауваження і до перших заступників голови Київської міської держадміністрації Валерія Борисова та Івана Фоменка, і до начальників головних управлінь Анатолія Муховикова та Михайла Голиці...

— Що ви маєте на увазі?

— Ті скарги й проблеми, з якими до мене йдуть виборці. Поїдьте в округ, зустріньтеся з сотнею мешканців і поясніть їм, чому немає гарячої води або чому в поганому стані здали новобудову. А хіба можна було дозволяти одній із кампаній зводити біля одного з оболонських озер автозаправку? Туди завозять пісок замість того, щоб встановити хоча б якісь очисні споруди. Отож і запитують люди, де наша депутатська принциповість, куди ми дивимося? Звісно, від продажу чи оренди земельних ділянок до столичного бюджету надходять значні кошти. Але ж не можемо ми наповнювати міську казну такою ціною. Маю на увазі здоров’я киян та екологію міста.

“Силові структури не повинні заробляти гроші на стороні й шукати спонсорів”

— Вже вкотре народні депутати, обрані від Києва, намагаються пришвидшити ухвалення законопроекту про муніципальну міліцію...

— У Верховній Раді його лобіюють Володимир Бондаренко і Борис Беспалий — парламентарії, котрих я поважаю за порядність та професіоналізм. Як на мене, столиця давно готова реалізувати цей закон. Адже правоохоронців недофінансовують на 70(!) відсотків. Ми вже тепер можемо окремим рядком передбачити у проекті столичного бюджету-2004 матеріальне забезпечення муніципальної міліції (це дільничні, даішники, а також окремі підрозділи, створені рішеннями Київради). Кому підпорядкують міліцію? Територіальній громаді Києва. І звітуватимуть правоохоронці перед депутатами за кожну копійку, за кожний викритий чи, навпаки, нерозкритий злочин...

— Вже давно ведуться дискусії про те, чи мають право на існування управління боротьби з організованою злочинністю — УБОЗи. Мовляв, вони занадто “вдаряються” в політику. Яке місце, на ваш погляд, мають займати в правоохоронних органах такі структури?

— Гадаю, ці підрозділи потрібні. Вони мають правову базу й існують під різними назвами майже в усіх розвинутих країнах світу. Просто треба, певно, більше громадського контролю за їхньою діяльністю. Про доцільність таких управлінь свідчать результати боротьби з організованою злочинністю. В Україні вона, до слова, останніми роками дещо трансформувалася — поширилася з кримінальної сфери на економічну. І, дай Боже, аби убозівці працювали й надалі. Для киян то на краще.

— Пане Миколо, як на ваш погляд, чи закон про скасування в Україні смертної кари був ухвалений парламентом передчасно? Схоже, наше суспільство не готове до такої, як мовиться, толерантності...

— Питання складне, хоча, як на мене, нам смертна кара не потрібна. Треба запобігати правопорушенням, а не доводити до таких злочинів, що тягнуть за собою страту людей, які їх вчинили. На депутатських прийомах іноді запитують: коли покінчимо з нинішньою вседозволеністю? Один інвалід запевняв: якби його воля, одразу ж розстріляв би всіх негідників і швидко навів лад. Кажу їм: ми живемо в демократичній країні, в ринкових умовах. Справді, в нас дорого коштує утримання довічно ув’язнених, проте ми ж не можемо, скажімо, рубати кожному крадієві пальці чи руки.

— А як ви ставитеся до ідеї перейменувати нашу міліцію на поліцію?

— Нормальна ідея. Нинішня ж назва — певний відбиток минулої епохи, такий собі історичний рудимент. Звісно, перейменування має супроводжуватися суттєвішими кроками на шляху правової реформи. І в Києві їй ми всіляко сприятимемо. Силові структури не повинні заробляти гроші на стороні й шукати спонсорів. Вони мають перебувати на повному забезпеченні держави. Тоді й нестимуть моральну відповідальність за власні вчинки.

“Ідеальний правоохоронець — це той, хто дотримується офіцерського кодексу честі”]

— Ідеального правоохоронця Дядю Стьопу в сімдесятих-вісімдесятих роках двадцятого століття потіснив Гліб Жеглов, у дев’яностих — герої серіалу “Менти”. А яким, на вашу думку, має бути взірцевий міліціонер нашого часу?

— Філософське запитання. Вимоги до кожного (хай то буде оперативник, працівник ДАІ чи слідчий) однакові: він насамперед повинен бути порядною людиною, мати добру теоретичну, фізичну підготовку і залишатися патріотом свого міста та Батьківщини. В Києві завжди були, є й будуть професіонали. А взагалі ж, як на мене, ідеальний правоохоронець — це той, хто дотримується офіцерського кодексу честі.

— Не таємниця, що, з одного боку, люди часто почувають себе незахищеними від свавілля чи хамства міліціонерів, а з іншого — й самі силовики у більшості випадків є безборонними...

— Згоден. Утім, хоча на правоохоронців, справді, є скарги (їх ми одразу скеровуємо до управлінь внутрішньої безпеки), але ж разом із тим у столиці за останнє десятиліття найвищий рівень розкриття злочинів.

— А чи часто нині міліціонери гинуть під час виконання службових обов’язків?

— Дуже часто. Є навіть пам’ятник загиблим правоохоронцям на Солом’янській площі біля академії Міністерства внутрішніх справ України. Відкрили ми й інтернат для дітей, чиї батьки віддали життя, виконуючи службові обов’язки. Отам меценати ой як потрібні. Сиротам, до слова, допомагають колишні правоохоронці, котрі стали бізнесменами.

— Кажуть, що ви займаєтеся ще й науковою роботою. Які теми вас цікавлять і чи не готуєтеся ви до захисту дисертації?

— Розробляю дві дисертаційні теми. Одна пов’язана з моєю фаховою діяльністю, а друга стосується виборчих та комунікаційних технологій.

— Немає сумніву, що за родом служби, точніше спецслужби, вам не раз доводилося детально викладати автобіографію. Ознайомте з нею і читачів “Хрещатика”.

— Народився в сім’ї службовця на Київщині. Батьків, котрі мешкають там і нині, намагаюся провідувати хоча б двічі на місяць. Почав опановувати ази, як нині модно казати, паблік рілейшнз ще в третьому класі, жовтеням. Згодом мене обрали комсоргом школи. Однокласники ганяли на подвір’ї м’яча, я ж допізна засиджувався за робочим столом — писав одноліткам рекомендації для вступу в комсомол. Мені пощастило на вчителів, котрі виховали в мені насамперед повагу до старших. Залюбки спілкуюся зі своїми педагогами й нині.

Школу я закінчив на п’ятірки, але золоту медаль чомусь не дали. І тільки-но 25 червня 1986-го отримав атестат, як уже 26-го сів на поїзд, а 27-го складав вступні іспити в Донецькому військово-політичному училищі. Міг, до речі, одразу стати студентом Київського університету імені Тараса Шевченка, та тоді, у вісімнадцять років, дуже вже хотілося бути самостійним. Отож вирішив поїхати в інше місто — подалі від батьківської опіки.

— Які шкільні предмети вам подобалися найбільше?

— Історія, а вже в училищі психологія й суспільствознавчі дисципліни. Залюбки вивчав праці Карла Маркса. Можливо, тому на першому курсі мене обрали комсоргом і членом бюро партійного комітету курсу. Комсомольський і партійний квитки зберігаю досі. Вдячний, що пройшов партійну школу. Вона мене загартувала. Після Донецька поїхав працювати в Москву. На власні очі бачив, як штурмували Білий дім у 1991-му. А в 1993-му стояв біля танків, що його оточили (нещодавно знову побував на тому місці, й навіть не вірилося, що десять років тому там мало не розпочалася війна). Коли ж вирішив повернутися в Україну, мене довго не відпускали. І все-таки наполіг на своєму, адже на Батьківщині залишилися батьки, родина...

— Кого “охороняєте”, тобто про кого піклуєтеся в особистому житті?

— Про свою сім’ю. З дружиною Оксаною заприятелював ще у школі. Мій спокій вона, як ви кажете, “охороняла” чотири роки: жила й навчалася в Києві, а я — в Донецьку. Одружилися ми в столичному “бермудському трикутнику”. Нині Оксана займається менеджментом і маркетингом. Їй це подобається. Виховуємо десятирічного сина Андрія. На жаль, я не надто багато часу проводжу разом із малим: йду з дому — він ще спить, повертаюся — вже спить.

“З високого кабінету людина має виходити з усмішкою”

— Пане Миколо, зважаючи на вашу професію та вподобання, про які ми вже дізналися, можна припустити, що ви не раз переглядали фільм “17 миттєвостей весни”...

— Це й справді мій найулюбленіший фільм. Він у мене є і на дівіді, й на касеті. Втім, це далеко не єдина стрічка в моїй домашній відеотеці. Маю чимало української класики. Скажімо, “Офіцери”, на яких виховувалися мої наставники — нині вже генерали, адмірали, маршали... Між іншим, знаєте, чому у військових пенсійний ценз двадцять—двадцять п’ять років? Ніколи не замислювалися? Бо людина через інтенсивну працю, психологічні та нервові стреси, роботу в екстремальних умовах живе набагато менше, ніж їй визначено природою. Організм так виснажується за період служби, що навіть зуби в молодому віці випадають...

— Миколо Андрійовичу, крім того, що очолюєте постійну комісію Київради, є помічником Київського міського голови, ви ще й віце-президент Федерації футболу України в Києві. А за кого вболіваєте?

— Звісно, за муніципальний “Арсенал”. Дуже люблю спорт і присвячую йому весь вільний час. Через хокей у дитинстві “заробив” одинадцять шрамів на руках і ногах. Коли приходив додому, батьки одразу починали шукати нові “бойові рани”.

Кілька років тому, проаналізувавши ситуацію з розвитком футболу в нашому місті, в мене виникла ідея реанімувати цей вид спорту. Порадився з Олександром Олександровичем Омельченком. Тепер плануємо запропонувати Київраді затвердити на сесії концепцію відбудови футбольних стадіонів у столиці. А в своєму виборчому окрузі я хочу облаштувати їх три, і також створити спортивний клуб — уже маємо і назву, і спонсорів. Треба ж відвертати увагу дітей від вулиць, наркотиків.

— Як відомо, депутати Київради теж регулярно влаштовують партнерські матчі...

— Так. У нас понад двадцять депутатів, яким подобається іноді поганяти м’яча. Маємо три команди і граємо навиліт. Запрошуємо охочих з міської держадміністрації та інших структур.

— Якісь ще хобі маєте?

— Риболовлю, полювання, катання на лижах. Це наші родинні захоплення. Нам із дружиною подобається й мандрувати. Наші найулюбленіші місця — Карпати й Крим. Майже щороку відпочиваємо на озері Синєвир. Буваємо й у Кіровограді, в Херсоні, в Миколаєві... Люблю сауну. Коли гостюю в батьків, обливаюся крижаною водою. Щоранку купаюся в Дніпрі та роблю зарядку. Адже, як сказав один мудрець, коли ти не займаєшся здоров’ям, здоров’я саме займеться тобою...

— Що ж може підвищити ваш тиск — викликати обурення, гнів?

— Непорядність. Не люблю, коли мене дурять.

— Зізнайтеся, самому часто доводиться казати неправду?

— Не часто, але буває. Коли на добро, то Бог простить.

— Кажуть, ніде так не брешуть, як перед виборами й після полювання. Що з обіцяного виборцям уже вдалося реалізувати?

— Виконав шістдесят відсотків їхніх наказів. А за два наступні роки, гадаю, разом зі своєю командою виконаю все, щоб спокійно дивитися людям в очі. Найболючіші проблеми в окрузі пов’язані з комунальним господарством. Тому насамперед хочу облаштувати в кожному будинку приміщення для консьєржів і відремонтувати під’їзди.

— Ви компромісна людина?

— Так, поки не увірветься терпець. Втім, я чоловік принциповий і проводжу свою лінію до кінця. Тому в мене чимало і друзів, і ворогів. Люблю допомагати порядним та ініціативним, а з непорядними чиню радикально. Скажімо, посприяв звільненню з посади трьох начальників жеків, бо вони на скарги моїх виборців не реагували. Спочатку робив зауваження, по півроку чекав, щоб виправилися. А потім набридло працювати за цих комунальників... Якщо керівник не виконує своїх функціональних обов’язків, то про що ж, вибачте, може бути мова? Ще мої батьки й дідусь навчали: з високого кабінету людина має виходити з усмішкою.

— А які у вас вимоги до кадрів?

— Дуже прості: стабільний професіоналізм. Цього я навчаюся в Олександра Омельченка.

— Ваш девіз?

— Живу за принципом — жодного дня без перемоги.

— Про правоохоронців, особливо даішників, ходить чимало анекдотів...

— Так, я багато з них чув. Мені подобається такий. У міліціонера народилися близнюки. Його запитали: “Як же ти їх відрізняєш?”. “За відбитками пальців”,— відповів щасливий батько.

Депутат Київради від 47-го виборчого округу Оболонського району столиці Микола Андрійович Бойчук приймає виборців щосереди з 16.00 до 19.00 за адресою: вулиця Тимошенка, 11. Телефон: 419-00-61. E-mail: boychuk@boychuk.kiev.ua

images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |


: 5.8407 sec