18 лютого 2004 року, середа  №23 (2426) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
11:57 |  На Русанівській набережній облаштують поливо-зрошувальну мережу для поливу зелених насаджень
images images images
10:45 |  З 1 липня зміниться розмір прожиткового мінімуму
images images images
19:49 |  Віталій Кличко підписав угоду з Міжнародною фінансовою корпорацією щодо розвитку швидкісного транспортного коридору на Троєщину
images images images
19:47 |  Брати Клички отримали почесні медалі турніру Mr.Olympia
images images images
19:46 |  23 червня із 9:00 до 17:00 обмежать рух на перетині вулиці Генерала Жмаченка із проспектом Алішера Навої
images images images
19:45 |  100 талановитих молодих киян нагороджені премією Київського міського голови
images images images
14:16 |  Конституційна ніч: Іван Заєць пригадав подробиці
images images images
14:11 |  Віталій Кличко підписав Меморандум з французькою «Veolia» про співпрацю в сфері поводження із твердими побутовими відходами
images images images
13:46 |  22 та 23 червня змінять роботу станції метрополітену «Палац спорту», «Площа Льва Толстого» та «Театральна»
images images images
13:46 |  Цими вихідними громадський транспорт змінить рух у зв’язку із проведенням масових заходів у центрі Києва
images images images
13:44 |  Безпечний Марш рівності – можливість показати, що Київ – європейська столиця»
images images images
11:41 |  Високий рівень забруднення повітря в Києві
images images images
11:39 |  Митники вилучили предмети для відпочинку
images images images
11:38 |  У Києві з незаконного обігу вилучено партію мобільних телефонів, обладнання та аксесуарів відомої торгової марки на суму 2,6 млн. грн.
images images images
11:30 |  Міністерство інформаційної політики анонсувало створення виставки по Чорнобилю
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
ІСТОРІЯ СУЧАСНОСТІ
images  
images
images
images
18/02/2004      надрукуватипрочитало 1948 человек  

images
Трагедія Андрія Ніковського Перший голова Українського національного союзу помер від голоду в дні ленінградської блокади
images

Андрій Ніковський — відомий літературознавець, публіцист, міністр закордонних справ Української Народної Республіки, перший голова Українського національного союзу. Його доля сповнена злетів і падінь, високих посад і трагізму. Наступні рядки — лише краплина інформації, що міститься в кількох томах його справи з процесу “Спілки визволення України” (Державний архів СБУ).

Народився Андрій Васильович 1885 року в селі Малому Буялику Херсонської губернії в родині очаківського міщанина. Батько помер, коли хлопчику виповнилося сім літ. Невдовзі мати вдруге вийшла заміж, і сім’я переїхала до Одеси. Андрійко допомагав вітчимові — службовцю лазні, а у вільний час готувався до вступу в гімназію. Це вдалося йому без особливих зусиль. По закінченні продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Одеського університету. Тоді ж став членом студентської громади. Юні політики брали активну участь у боротьбі проти царського уряду, навіть виробили власну програму — відродження України на соціалістичній основі. Здобувши вищу освіту, Ніковський деякий час вчителював у гімназіях. 1913 року його запросили на посаду редактора єдиної тоді щоденної української газети “Рада”. Її видавав у Києві Євген Чикаленко. Виходець з Херсонщини вступив до нелегальної організації — Товариства українських поступовців (ТУП), що складалося з представників різних партій, об’єднаних спільною ідеєю — про створення Української республіки та автономії. Талановитий юнак невдовзі увійшов до ради ТУПу разом із Сергієм Єфремовим, Михайлом Грушевським, Євгеном Чикаленком, Федором Матушевським. Зазвичай збиралися на квартирі Чикаленка на Маріїно-Благовіщенській, 56. Розповсюджували українські книжки, підтримували видавництва, навіть впливали на шкільну освіту. Після революції, ясна річ, організація розпалася. Чимало поступовців утворили партію соціалістів-федералістів. Очолив її Єфремов, Андрій Ніковський став його заступником. За часів правління Тимчасового уряду Керенського Андрія Васильовича обрали секретарем Київського виконавчого комітету — як представника української громади. Запросили його й на посаду товариша голови Центральної Ради. Крім того, разом із Сергієм Єфремовим вони вели газету “Рада”. На сторінках часопису раз у раз з’являлися викривальні антибільшовицькі статті.

Із Центральної Ради Ніковський вийшов на знак протесту, щойно перший німець ступив на нашу землю. Не пошкодував політичної кар’єри. Події ж калейдоскопічно змінювалися... І ось над Києвом затріпотів гетьманський прапор. Газета “Рада”, що не виходила деякий час, відновилася під назвою “Нова рада”. З її шпальт полетіли стріли в Скоропадського. У травні 1918-го українські партії організували Національний союз. Першим головою обрали Ніковського — людину енергійну, чесну, з глибокими переконаннями. Саме Союз того ж таки року в грудні утворив Директорію. До складу тимчасового уряду Андрій Васильович не увійшов. Працював у газеті та партії. Коли повернулися більшовики, вжили всіх засторог, щоб не потрапити в лабета спецслужб. Місяць переховувався колишній голова Національного союзу. А потім почав “нове життя” під іменем Йосипа Стефановича. Працював при Всеукраїнській академії наук (ВУАН), у Книгоспілці, “Дніпросоюзі”, був навіть заступником директора оперного театру, редактором журналу “Нова громада”. Фальшивий паспорт з пропискою по вулиці Великій Підвальній йому видала ВУАН, як співробітнику Комісії словника живої мови. Влітку 1919-го репресії проти колишніх українських діячів посилилися, Андрій Васильович разом із Єфремовим та Стебницьким переховувалися на хуторі Чорного Мини.

Нарешті більшовики покинули Київ... Після вступу в місто Денікіна Андрій Ніковський знову працював у газеті “Рада”, потім — у “Промені”. Не мовчав, споглядаючи жахи, що коїлися під час “білого” панування. Розпочав цикл статей про тодішню цензуру та “ексцеси денікінщини”. Якось за чаркою генеральний прокурор Розов, з яким Ніковський приятелював, пообіцяв полегшити умови існування газети. Та його “випади” проти влади на сторінках часопису “нагорі” помітили. Київський губернатор Чернявський особисто від імені Добромирова, “...погрожував мене розстріляти, коли посміємо ображати Добрармію, яка нас визволила від більшовиків...” Після повернення до Києва червоних Андрій Васильович уже не ховався: боротьба з денікінцями зараховувалася у позитив. Переїхав на вулицю Інститутську, 22, продовжуючи працювати в пресі.

Серед української інтелігенції панували антирадянські настрої. Отож у березні 1920 року було створено підпільну організацію з демократичною, республіканською та антибільшовицькою платформою. До столиці дійшла звістка про союз Петлюри з поляками. Головний отаман повинен був формувати новий уряд. Тоді, ще до приходу Симона Васильовича в Київ, представники партій і громадських організацій заснували громадський комітет. До нього увійшов і Андрій Васильович. До петлюрівської ради міністрів відрядили своїх представників — Прокоповича, Саліковського, Садовського і Ніковського. Андрій Васильович не прагнув їхати, бо не підтримував союзу з поляками. Та Єфремов і Прокопович наполягали. Останній навіть поставив ультиматум: якщо Ніковський не візьме портфеля міністра закордонних справ, то й він відмовиться від посади прем’єра.

Стримували й діти, бо не хотілося їх лишати напризволяще. Ось що пише Ніковський про ті часи: “Окрім того, родинне моє становище було скрутне, не давало мені права вільно розпоряджатися собою. 1918 року в листопаді померла моя дружина. Я тоді ховався від гетьмана й добровольців — першу половину від більшовиків, у другій половині 1919-го надовго кидав хату, ховаючись ночами від денікінців. І тільки частину 1920 року, за більшовиків, жив удома і приділяв дещицю часу своїм дітям, що у віці 4 і 6 років вимагали батьківської опіки. Тепер доводилося гарячково зриватися з місця. 26 травня 1920 року я виїхав разом із Петлюрою до Вінниці”.

Академія надала працівникові безстрокову відпустку. Відтоді Ніковський почав співпрацювати з Головним отаманом. Петлюра цінував свого міністра закордонних справ. Та через два роки Андрій Васильович, якого дратувала звичка отамана втручатися в міністерські справи, посварився з Симоном Васильовичем, що призвело до демісії міністра. 1922 року Ніковський переїхав до Берліна, потім деякий час мешкав у Парижі, знову в Берліні. Прагнув повернутися на Батьківщину. Вірні друзі, особливо Сергій Єфремов, клопоталися про це.

Нарешті постановою ВУЦВК від 25 березня 1924 року Ніковському дозволили жити в Україні. Працював над російсько-українським словником. Та тільки в жовтні вдалося дістати візу. “Більше семи місяців поневіряюсь сподіваннями в Берліні...”,— згадає він через кілька років потому. Перед самим від’їздом відвідав його Володимир Винниченко, побажав: “Їдьте, шукайте ґрунту. Там побачите...” Дав доручення щодо видання своїх творів, переказав привіт Єфремову.

Неспокійно було на душі вченого. “Їхав я у невідому країну... Але емігрантщина — вона гірша од смерті. Я мусив виконати свій обов’язок — вернутися із мандрів. А там нехай буде, що хоче. Зате моя совість буде чистою перед Вітчизною і дітьми”,— такі думки снувалися в голові. Донькою і сином у часи еміграції опікувалися родичі й друзі. І ось нарешті сім’я разом. Спочатку Ніковський оселився у Єфремова, та через кілька місяців найняв кімнату, куди і переїхав разом із родиною.

Здавалося, життя почало налагоджуватися, та наближався жорстокий 1929-й. Органи ДПУ заарештували колишнього діяча уряду УНР, звинувативши в причетності до Спілки визволення України. Після показового процесу в Харкові засудили на десять років ув’язнення та п’ять позбавлення громадянських прав. Після звільнення в квітні 1940-го Ніковський, як пише Анатолій Болабольченко в книзі “СВУ — суд над переконаннями”, переїхав до доньки у Ленінград, де й помер з голоду в дні блокади.

Ольга КИРІЄНКО спеціально для “Хрещатика”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
18/02/2004 | Спецслужби Слобожанщини в особах. відтворив історик Вадим Золотарьов у документальних нарисах
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |


: 37.1051 sec