1 грудня 2004 року, середа  №178 (2581) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
21:46 |  14 вересня заборонять рух транспорту на вулиці Академіка Туполєва
images images images
17:02 |  Зростання кількості пожеж за останній місяць суттєво вплинуло на стан повітря в столиці
images images images
14:45 |  На Виноградарі реконструюють контактну тролейбусну мережу
images images images
13:58 |  У Києві до 16 вересня утримуватиметься надзвичайний рівень пожежної небезпеки
images images images
13:44 |  На Андріївському узвозі пройде перший київський фестиваль міської культури «Булгаков FEST»
images images images
13:39 |  Віталій Кличко: «Ми продовжуємо очищувати місто від засилля реклами»
images images images
13:37 |  «Центр комунального сервісу» опрацьовує майже 21000 онлайн-звернень на місяць
images images images
12:33 |  Віталій Кличко: «Цього року плануємо замінити близько 20 тис. старих вуличних світильників на сучасні»
images images images
12:04 |  18 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, отримають компенсацію на придбання житла
images images images
11:13 |  Ремонти доріг тривають у всьому місті
images images images
22:52 |  Віталій Кличко виступив на відкритті щорічної зустрічі YES: Щастя – змінювати своє місто і свою державу
images images images
20:13 |  Близько 230 хостелів у Києві працює нелегально
images images images
17:42 |  15 вересня у парку «Перемога» відсвяткують День батька
images images images
17:23 |  13 вересня відкриється мистецький перформанс «Наш Лукаш – вихід з тіні», присвячений відомому українському перекладачу та лінгвісту
images images images
17:22 |  На Хрещатику відсвяткують Всеукраїнський День Подяки
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
КУЛЬТУРА
images  
images
images
images
01/12/2004      надрукуватипрочитало 600 человек  

images
“Усім потрібно хоч трохи любові...” Відомий балетмейстер Алла Рубіна під час московського путчу в серпні дев’яносто першого брала участь у постановці опери “Руслан і Людмила”
images

Після спектаклю “Розстріляна увертюра” за п’єсою Бориса Харитонова в постановці Валентини Булатової я розговорилася із заслуженою артисткою України, балетмейстером Аллою Рубіною, хореографом вистави. Мова зайшла про подвиг учителя. Нагадаю читачам: за сценарієм Януш Корчак разом зі своїми вихованцями добровільно пішов з Варшавського гетто на страту. Він міг залишитися живим, але свідомо обрав концентраційний табір. У 1942-му в Треблінці-2 загинув з дітьми в газовій камері. Алла Давидівна сказала, що вона не вважає вчинок великого гуманіста подвигом, адже обов’язок кожного педагога — захистити дітей. Навіть ціною власного життя. І якби вона опинилася на місці Януша, вчинила б так само. Алла Рубіна має дві премії Сержа Лифаря, чотири “Пекторалі”, театральну нагороду з міжнародних фестивалів в Бухаресті, в Лос-Анджелесі, а ще приз “Образ мрії” і безліч почесних дипломів. Але не тому я не сумніваюся в її щирості. Балетмейстер з такою любов’ю говорила про своїх молодих і талановитих танцівників...

— Алло Давидівно, ви виплекали багато іменитих учнів. Чи не мріяли про власну справу?

— Ви просто читаєте мої думки. Я давно виношую такий задум. Гадаю, мені є що сказати: і в професійному, і в людському плані. Певне, це має бути студія-театр, де можна, навчаючись, грати, імпровізувати, шукати щось нове. Хочу й можу мати свій творчий центр. Сподіваюся, вдасться відкрити школу. На жаль, при Центрі імені Леся Курбаса цього не вдалося зробити.

— Заклад започаткуєте на національних традиціях?

— Обов’язково. Адже я народилася на цій землі. Останнім часом захопилася її стародавньою історією, невідомою досі літературою.

— І саме тому поставили фольк-оперу-балет Євгена Станковича “Цвіт папороті”, який чверть сторіччя пролежав на полиці?

— Так. Мене захопила ця тема. Захотілося докопатися коренів. Але я вважаю, що нині не можна лише сліпо копіювати фольклор. Потрібно його переосмислювати. Черпати з традицій і, пропустивши через серце, додавати щось власне. До цього прагли й у танцях, і в костюмах — стилізуючи сучасні лінії під минувшину. А сучасний західний балет, наскільки я його знаю, бо досить часто бачила на міжнародних фестивалях і конкурсах, прийшов до уніфікованої мови. І часом не можна навіть відрізнити французький танець від німецького. Я б сказала, що це також вади надлишку інформації. Бо саме завдяки їм виникли такі кліше, повтори й штампи. Зараз в цьому жанрі експансія західної орієнтації. А ми намагаємося їх наслідувати. І замість того, щоб шукати власний шлях! Цього не повинно бути. Ми маємо слов’янське коріння. Воно глибоке, могутнє й духовне. Це відчувається навіть у наших фантастів. Скажімо, в Олеся Бердника у “Зорянім корсарі”. А візьміть наші обряди, традиції з суттєвим, я сказала б, містичним змістом. Кажуть, що люди в давнину були на іншому рівні — вони тонше за нас відчували, а може, й знали більше. Дотримувалися певних законів, чого не скажеш про нас. І це виливалося в мистецтві, яке грало роль ритуального вчителя. На жаль, воно тепер часто тільки розважає. Та мене цікавить не тільки український фольк, а й іноземний. Скажімо, Кореї, Китаю, Іспанії... Сім років я віддала єврейському театрові. Це, між іншим, і був театр-студія. З ним ми гастролювали вітчизняними містами. Побували у Лос-Анджелесі, в Сполучених Штатах Америки. Там навіть дістали за виступ високу нагороду — “Зірку Голлівуда”.

— Кажуть, ви давно працюєте по-європейськи, на західний манер...

— Так. Україна не так давно почала укладати контракти з творчими людьми. А моя доля складалася так, що я працювала головним чином за запрошеннями — тобто за контрактами.

— Ви маєте на увазі ваші закордонні угоди?

— Не тільки. Я втілила “Карміну Бурану” на День Києва, об’єднавши в постановці п’ять колективів. Так готувала вистави на великих і малих сценах, для фестивалю Лифаря. І, безперечно ж, в Ізраїлі, Будапешті, Росії (Москва, Магадан) та в Харкові й Одесі. В Америці опікувалася фігуристами. Готувала українську пару Олену Грушину і Руслана Гончарова, а також ізраїльську — Сергія Сахновського і Галі Чейт.

— Як вас знайшли спортсмени?

— Коли я танцювала в Київській опері, мені запропонували посаду хореографа зі спортивної і художньої гімнастики. Мабуть, тому, що я завжди була дуже допитливою і всюди встромляла носа. Тоді мало хто працював за сумісництвом, це нині кожен примудряється встигати на кілька робіт. Пропозиція мене зацікавила, тож я прийшла до Жовтневого палацу — тренувати дітей. Отакий несподіваний поворот у моїй біографії. У спортзалі мені страшенно сподобалося. Я могла, як кажуть, самовиразитися, дати волю фантазії. Не те, що в театрі, де я виконувала волю балетмейстера. Згодом вирішила навіть піти з балету.

— Чому? Набридли танці?

— Ні. Прагла вдосконалення. Я взагалі все життя навчалася чогось нового. Балетом захопилася ще в дитинстві. Мама Ганна Миронівна (хороший лікар) і тато Давид Петрович (інженер) не дуже поділяли моє уподобання, та з часом змирилися. В ранній юності я танцювала в Одеській опері. Щоправда, в кордебалеті. Мені хотілося чогось більшого. Певне, вже тоді виявлялося честолюбство. До того ж я корінна киянка. В столиці залишилися мої батьки. Вони стали хворіти, і я повернулася додому. Хоч Одеса на той час здавалася яскравішою за Київ, а театральний колектив Опери був єдиною родиною... Закінчила театрознавчий факультет Державного інституту театрального мистецтва в Москві. Працювала в Київському оперному, але там у мене якось не склалося.

— І ви пішли в спорт?

— Віддала йому дванадцять років. Виховала чемпіонок світу Надію Тищенко, Риту Кухаренко, Наталію Кучинську... А ще чемпіонів з акробатики Сергія Чижевського й Валерія Ляпунова. Ось це було моє! Подобалася спортивна дисципліна. Той світ чистий і зрозумілий. Дедалі більше вабив, ніж театральний. Але нині й там усе змінилося. Прикро, що спорт мало підтримує держава. Потім мене як балетмейстера запросили в Укрконцерт. Я і досі не зрозуміла, чому обрали саме мене.

— Можливо, через те, що світ знав ваших чемпіонів?

— Хто зна. Та я була щаслива. Ніби виросли крила. “Балетмейстер” тоді звучало почесно, такого звання удостоювалися одиниці маститих митців. Наприклад, Анатолій Шекера, Павло Вірський, Юрій Григорович.

— І як починалася кар’єра балетмейстера?

— Першим поставила “Арлекіно” на знамениту пісню Алли Пугачової. Спочатку вважала, що не маю права використовувати жодного руху, який хоча б колись бачила. Довго так і чинила, адже щонайменший повтор здавався мені плагіатом.

— Якщо порівняти з мовою, то це щоразу наче нове слово?

— Приблизно так.

— Але ж хіба це можливо?

— Як згодом з’ясувалося, ні. Нині, в епоху інформаційних технологій, будь-яка знахідка вмить стає надбанням людства. Коли дивишся танці народів світу, складається враження, ніби все вже було. Нового руху не знайдеш. Навіть з іншого континенту майже немає чого запозичити. Певне, у майбутньому світ має прийти до співтворчості.

— Чи не складно було знову переключатися?

— Складно. До того ж відчула, що мені бракує фундаментальних знань. Поділилася думками з чоловіком. А він посміювався: “Тепер ти ще й на балетмейстерське відділення підеш...” Сміх сміхом, але я таки поїхала в Пітер вступати до консерваторії. У приймальній комісії дуже здивувалися: мовляв, навіщо вам це, адже маєте досить пристойну театрознавчу освіту. Та, побачивши мої номери (особливо сподобалося лібрето до балету за Гоголем), мене зарахували на балетмейстерське відділення. Тоді з усього Союзу туди брали лише п’ять чоловік. Окрім мене, Льоші Уланова й мого земляка Колі Ковміра, який був на той час прем’єром у Маріїнському театрі, з нами навчалися ще двоє студентів з Казахстану — Лейла Мамбетова і Рамазан Бапов. А також п’ятеро іноземців з Польщі, В’єтнаму та Об’єднаної Арабської Республіки. Отакий елітний навчальний заклад. Згодом працювала головним балетмейстером у нашому столичному мюзик-холі, в Київському театрі естради. Мені здається, що тепер я глобальніше розумію своє завдання, аніж тоді. Зате колись у мене була впевненість, сміливість, жага творчості, котрі певною мірою компенсували досвід.

— Які маєте творчі плани?

— Нині я працюю в Театрі російської драми імені Лесі Українки із режисером Михайлом Рєзниковичем. Розвиваю майстерність драматичних артистів. У мене танцюють навіть ті, хто не має хореографічної підготовки. З ними цікаво. Хоча спілкуватися просто й складно водночас. Адже ставити треба так, щоб актори могли вразити пластичним образом і малюнком танцю.

— Зараз, коли чи не всі кияни вийшли на майдан Незалежності, чи приходять до театру глядачі?

— Так. Нині на фасаді у нас посеред буремного міста висить реклама прем’єри “Трохи ніжності”— про долю літніх людей, які живуть у будинку престарілих. Це п’єса про кохання, якому покірний будь-який вік. Але й молодь дивиться спектакль із задоволенням. Певне, усім потрібно нині хоч трохи любові.

— Як відомо, балерини повинні дотримувати спеціального режиму в їді й тренуваннях...

— Драматичним акторам це також не завадить. Як, до речі, і глядачам. Скажімо, за вченням Аюр-Веди, за один прийом людина має спожити таку кількість їжі, яка б за обсягом дорівнювала двом її стиснутим кулачкам. Окрім того, тістечка, печиво, цукерки та білий хліб треба просто викреслити зі свого раціону.

— А ви керуєтеся цим ученням?

— Безумовно. І вам раджу. Найбільше енергії дає здорова їжа. Відомо, що рафіновані, очищені продукти втрачають багато цінних властивостей після обробки. І не тільки вітамінів, а й енергетичних якостей. Але морити себе голодом не слід. Овочів і фруктів можна їсти стільки, скільки захочеш.

— Як зустріли помаранчеву революцію?

— Моя донька Анна, яка завжди була поза політикою (вона більш релігійна, філософськи налаштована людина), нині на майдані Незалежності. Навіть заради цього покинула маленьку внучку Ніку. Вона пішла захищати свій вибір, хоча я й намагалася їй довести, що найважливіше для людини — її життя. Воно дане для того, щоб осягти істину, а це неможливо зробити миттєво.

— Мабуть, істина якраз і пізнається зараз на майдані?

— Певне, в цю хвилину так. Але ж то лише момент життя.

— Історичний. Може, навіть епохальний момент...

— І тривожний. У мене в багатьох містах є друзі. Вони мені телефонують, хвилюються, мовляв, як тут у Києві. Розповідають, що в полтавських школах дітям заборонили навіть розмовляти про політику, щоб вберегти їх від фанатичного наслідування дорослих, що вийшли на вулиці. Мені все це нагадало 1991 рік після путчу в Москві. Тоді я була там на постановці опери “Руслан і Людмила”. На той час це був чи не опозиційний спектакль у порівнянні з традиційними академічними. Керував оркестром прекрасний диригент-мислитель Євген Колобов, на жаль, вже покійний. Білокам’яною йшли танки. Ми вибігли на вулицю Горького. Пам’ятаю надзвичайне піднесення, п’янке відчуття свободи... Всі раділи, браталися... Коли повернулися на репетицію, Колобов сказав: “Наше місце тут. Ми маємо будь-що творити мистецтво”. А в нього на той час якраз померла мама, та диригент вважав, що митець — завжди митець. Я поділяю його думку. В будь-які катаклізми творчі особистості мають нести свою варту. До речі, у Фелліні є фільм “Репетиція оркестру”. Там в повній розрусі диригент збирає людей, піднімає паличку і в цьому хаосі вони починають грати. Не знаю, чи зможе мистецтво врятувати світ, але сподіваюсь, що так.

Наталя ЗІНЧЕНКО “Хрещатик”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |