Президент України Віктор Ющенко підписав розпорядження “Про відзначення 140-ї річниці першого публічного виконання Національного гімну та 190-ї річниці від дня народження Михайла Вербицького”. Нелегко головний державний символ торував собі дорогу до офіційного визнання. Хоча виконували твір в усіх українських землях з часу появи — підпільно, пошепки, оглядаючись на всі боки... У трагічні роки долинав із глухого підземелля, де конали ті, хто боровся за волю рідної землі. Як знак непокори. З ним на вустах помирали патріоти-бандерівці, закладаючи останню вибухівку, щоб підірвати криївку і себе разом із нею, аби не потрапити до катівень КДБ. Уперше прозвучав публічно 10 березня 1865 року й після тривалої перерви повернувся до життя в часи набуття Україною незалежності.

Безсмертний вірш написав Павло Чубинський, уперше опублікувавши його 1863 року. Сільський священик Михайло Вербицький (Іван Франко згодом назвав його найзначнішим талантом серед галицьких композиторів, а Станіслав Людкевич вважав піонером галицької музики) знайшов у журналі “Зоря” чи “Мета” твір і поклав на музику. Спочатку вважали, що текст майбутнього гімну України належить Шевченкові, бо надрукований він був поряд із поезіями Кобзаря. Можливо, Чубинський не претендував на авторство з політичних міркувань, боючись переслідувань царського уряду. Тепер достеменно відомо, що творці нашого державного символу — Павло Чубинський та Михайло Вербицький. Один із них знайшов вічний спочинок у Борисполі під Києвом, а другий — у Млинах, на території Польщі.

В Україні вперше гімн визнано офіційно в 1917 році, та ненадовго. Згодом його заборонили як “буржуазно-націоналістичний”. З 1950-го Українську Радянську Соціалістичну Республіку символізував твір, що починався словами “Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла”. Написали це Павло Тичина та Микола Бажан, а поклав на ноти Антон Лебединець. І лунала квазіода о шостій ранку та дванадцятій вечора по радіо, сповіщаючи “щасливих” громадян про початок і кінець дня. Тепер же народ України прокидається й засинає під слова надії: “Ще нам, браття українці, усміхнеться доля...”

Співавтор Оди на честь Батьківщини, чиє 190-ліття нині відзначаємо, зажив слави ще й як соліст церковного перемишльського хору. Там виконували твори Гайдна, Моцарта, Березовського, Бортнянського... Це й вплинуло на юнака, сформувало його смаки. Отож не дивно, що першими кроками Михайла Вербицького на композиторській стежці стали церковні хорали “Іже херувими” та “Да ісполнятся уста наша”. Ставши учнем Львівської духовної семінарії, він не припиняє занять музикою, зокрема й світською. Опановує гру на гітарі, навіть пише перший в Україні посібник “Поученіє Хітари”. Створює літургії, високодуховні композиції. Водночас озвучує п’єси як українських драматургів, так і перекладені з польської, французької, німецької, наближаючи чужомовні сюжети до місцевого колориту. Автор Державного гімну України створив музику до понад двадцяти вистав. Серед них — “Верховинці”, “Козак і мисливець”, “Жовнір-чарівник”, “Проциха”. Йому належить мелодрама “Підгіряни”. Доживав Михайло Вербицький на Яворівщині. Мав парафію, писав музику, займався педагогічною діяльністю. Там він і відійшов у інші світи.

Як свідчить Енциклопедія українознавства, в другій половині дев’ятнадцятого та на початку двадцятого століть на Центральній і Східній Україні незалежність символізував Шевченків “Заповіт”. Тепер мало хто знає, що вікопомний вірш Тараса Григоровича мав багато музичних інтерпретацій. Наприклад, Миколи Лисенка, Михайла Вербицького... Та безсмертним допомогла йому стати мелодія полтавського аматора, вчителя співу Гордія Гладкого. У Галичині як гімн виконували “Дай, Боже, в добрий час” Юрія Добролюбського, а у 1848 році Галицька Руська Рада у Львові постановила вважати за такий хорал “Мир вам, браття, всі приносим” Івана Грушалевича. Були часи, коли головною на західних землях була пісня на слова Якова Франка “Не пора”, а на Закарпатті — “Я русин був” та “Подкарпатські русини” (офіційно до 1938-го) Духновича. По всіх українських церквах службу завершували (та й нині завершують у храмах Київського патріархату) пречудовим хором Кониського, що вважається духовним гімном нашого народу. Аж морозом обсипає, коли під небеса зринає молитва до Всевишнього:

Боже Великий Єдиний,

Нам Україну храни.

Всі свої ласки й щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю,

Дай йому долю...

Дай довгого віку.

Щастя дай, Боже, народу

На многії, многії літа.