Обсяги будівництва житла в Україні (порівняно з минулим роком) упали. За дев’ять місяців уведено в експлуатацію лише чотири мільйони 524 тисячі квадратних метрів. А у Києві навпаки — зросли у півтора рази. У січні-вересні будівельники здали понад 850 тисяч квадратних метрів. Усього до кінця року заплановано вийти на мільйон 100 тисяч “квадратів”. Однак попередні розрахунки показують, що їх, ймовірно, буде на 100 тисяч більше. Серед півтори сотні будівельних організацій, що працюють у столиці (державної, приватної, колективної форм власності) у лідерах три структури, котрі підпорядковані Київській міськдержадміністрації. Це — Головне управління житлового забезпечення (займає 32 відсотки ринку), холдингова компанія “Київміськбуд” (майже 31 відсоток), Оболонська райдержадміністрація (понад 5 відсотків). Причому жодних преференцій від влади вони не мають: працюють за тими самими правилами і стикаються з тими самими проблемами, що й інші. Про деякі з них розповів на недавньому брифінгу начальник Головного управління житлового забезпечення Михайло Голиця.

Дані ріелтерських фірм, агентств з нерухомості свідчать про те, що за останніх два тижні вартість одного квадратного метра в середньому знизилася на десять доларів. На думку Михайла Голиці, аби квартири ще подешевшали, треба, по-перше, споруджувати більше житла, по-друге, зменшувати, де це можливо, нормативи відрахувань. Сьогодні ж із кожного нового об’єкта на соціальні та інші потреби вираховують майже 40 відсотків від вартості проекту. Крім того, держава повинна стимулювати вітчизняну фінансову систему, аби громадянам вигідніше було відкладати вільні кошти на банківські депозити, а не скуповувати квартири (в яких роками ніхто не живе) і таким чином штучно “підігрівати” попит на вторинному ринку нерухомості. Добре було б, аби Верховна Рада хоча б на рік подовжила мораторій на уведення п’ятнадцятивідсоткового податку під час купівлі-продажу житла на вторинному ринку нерухомості (термін попереднього мораторію збігає наприкінці грудня). А ще нарешті ухвалила новий Житловий кодекс.

Попри те, що з кожним роком у Києві з’являється більше нових будинків, черга на квартири не зменшується (нині у ній — 140 тисяч сімей). Столична мерія не може одразу задовольнити усіх бажаючих. Проблеми породжує нинішнє законодавство. У переліку, складеному за часів Союзу, — 49 пільгових категорій громадян, котрі мають право на безплатну квартиру. Багато з них (зокрема Герої Радянського Союзу та Соціалістичної Праці) свого часу отримали житло. Згодом переписали його на синів чи онуків і знову стали у чергу. І міська влада мусить знову задовольнити їхнє конституційне право на помешкання. Претендують на таке житло і судді, і прокурори, і працівники Міністерства внутрішніх справ, парламентарії.

— На мою думку, до пільговиків треба зарахувати у першу чергу дітей-сиріт, офіцерів, звільнених у запас, багатодітних матерів, хворих на туберкульоз, і на цьому підвести риску,— вважає Михайло Голиця.— Крім того, у законодавстві не існує такого поняття, як муніципальне житло. Тому часто трапляються випадки, коли за бюджетні кошти споруджуємо дім, вручаємо ордери малозабезпеченим громадянам, а вони, так би мовити, на другий день приватизовують помешкання, продають його, а з уторгованими грошима їдуть світ за очі. От і виходить, що бюджетні кошти працюють на економіки інших країн. У цивілізованих державах таке житло ніколи не переходить у приватну власність: отримав помешкання — живи у ньому. Хочеш покращити умови — бери кредит і будуй нове. Або ще таке: столична влада бере на облік і надає квартири лише тим військовим, котрі звільнені у запас. Міністерство оборони мусить опікуватися кадровими служаками. Колись гроші, виділені на це з державного бюджету (як субвенція для спорудження житла військовослужбовцям), “розписували” по обласних і великих містах, які мали відповідні будівельні організації і потужну виробничу базу. Але керівники оборонного відомства переконали уряд, щоб кошти йшли через них. Отримавши майже 500 мільйонів гривень на цьогорічну житлову програму, освоїти їх у повній мірі не встигли. Тому, на нашу думку, треба повернутися до старої схеми. Тоді черга військовослужбовців поменшає.

Із будинків, що підлягають капітальному ремонту, переобладнанню у нежитлові або знесенню, розташованих у центральній частині Києва та в “Соцмістечку”, вже переїхали у нові квартири 188 сімей. Є розпорядження голови Київської міськдержадміністрації про реконструкцію мікрорайонів першого періоду індустріальної забудови 60-х років у Солом’янському, Печерському районах та на Вітряних горах. І знову справу гальмує те, що й досі не ухвалено новий Житловий кодекс. Високопосадовці і народні депутати ніяк не дійдуть згоди, на яких підставах відселяти мешканців: “за суспільною необхідністю” чи “за згодою власника”, якою мусить бути компенсація (дехто пропонує коефіцієнт 1 до 1, інші — 1 до 5). Громадські обговорення з цього приводу ні до чого не привели: скільки було людей на зібраннях — стільки й думок. А тим часом непевна ситуація стримує серйозних інвесторів.

Останнім часом недорогі однокімнатні квартири у столиці йдуть, як кажуть, з молотка. Зважаючи на це, Головне управління житлового забезпечення хоче звести на вулиці Алма-Атинській цегляний дім саме з таких помешкань. Загальна площа його буде десять тисяч квадратних метрів. Земельну ділянку вже відведено. Цікаво, що проект розроблено на основі колишньої серії будинків готельного типу. Робота на майданчику почнеться наприкінці року.