Логотип видання 'Хрещатик'

images
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама  | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
images
Новини
  images
2 грудня 2005 року, п'ятниця  №180 (2779) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
КИЇВ І КИЯНИ
images  
images
images
images
02/12/2005      надрукуватипрочитало 3282 человек  

images
“Молитва за Україну” Новий твір композитора Алли Мігай народився після відвідин нею Свято-Троїцького Кирило-Мефодіївського монастиря на Закарпатті
images

Маленькій героїні Насті Овчар, котра врятувала свою сестричку під час пожежі, в далекій Америці допомагали видужати небайдужі лікарі, меценат Сергій Самбірський і... “Вечірня казка”. Ведуча цієї програми на Першому Національному телеканалі композитор Алла Мігай, дізнавшись, що дівчинка любить її пісні та казки, передала в заокеанську клініку касету із записом останніх передач і ляльку Поштарочку. Чверть століття Алла Вілоріївна віддала дітям, хоча в репертуарі має й твори для дорослих. Її “Козацьку” співає Надія Шестак, “Мою Україну” — Дмитро Гнатюк, “Колискову” — Любов Анісімова, “Вечірній Київ” — Дмитро Гордон, “Знайомий вальс” — Олександр Василенко... А нещодавно в доробку киянки з’явилася ще й духовна музика — “Молитва за Україну”. Що надихнуло на її написання розповідає Алла Мігай.

— Торік брала участь у акції “Чужих дітей на світі не буває”, організованій Міжнародним благодійним фондом Святої Марії. Разом із представниками столичної влади та цієї доброчинної організації їздили по дитячих будинках, школах-інтернатах і санаторіях. І скрізь я знайомила малюків з казковими персонажами “Вечірньої казки”, особливо з улюбленим левенятком Чунею, співала дитячих пісень. Поїздка справила на мене незабутнє враження. Адже спілкувалися переважно з сиротами. Ними опікуються вчителі — і навчають, і виховують...

Та найбільше запам’яталася зустріч з черницями Свято-Троїцького Кирило-Мефодіївського жіночого монастиря, очолюваного молодою і вродливою ігуменею Ніною, котра має музичну освіту (закінчила училище з класу хорового диригування) і пише духовну музику. Як колега я відчула, що вона володіє могутнім творчим потенціалом і повинна реалізуватися як музикант, хоча присвятила себе служінню Богові і все власне майно віддала на зведення обителі. Після спілкування з Ніною вирішила також спробувати створити духовну музику. Так народилася “Молитва за Україну”. Задуми у мене вже зріли, та надихнула на творчість саме ігуменя. Щоправда, оспівувала я не свалявський монастир, а Києво-Печерську лавру. Живу неподалік — на вулиці Різницькій, котра має “церковну” назву, походить від слова “ризниця”. Часто ходжу туди молитися, а також до Видубичів і до Віденського монастиря — він узагалі поряд з моїм будинком.

— У вас багато пісень про жіночу долю...

— Так. Вважаю, що незбагненну душу нашої сучасниці здатна розкрити тільки представниця цієї статі. Коли це намагаються робити чоловіки, виходить дещо штучно. Для прекрасної половини людства головне в житті не кар’єра, не службовий ріст, а кохання. Про це я пишу з дитинства. Ще зі школи, коли сиділа за однією партою з однокласником Сашком... Хоча перше почуття минає, настає розчарування, та не забувається поцілунок на шкільному балу, юне захоплення й прощання з коханим... Віршувала російською, бо виховувалася на російській поезії. Дуже люблю Анну Ахматову, а улюблений композитор дитинства — Олександра Пахмутова. Тоді по радіо майже не звучали українські пісні, тож слухала Мусліма Магомаєва, Аркадія Островського... Написала, щоправда, з деякою самоіронією, цілий цикл творів. Нині повертаюся до них, бо відчула: настав час шліфувати. Після перекладу українською вірші зазвучали глибше. Прагнення бути отією єдиною притаманне кожній феміні, та важливіше — кохати самій. Тоді жінка стає привабливішою, і робота ладиться. На поезію, музику, навіть на соціальні звершення також надихає це світле почуття. Коли ж його немає, ніжне створіння перетворюється на мегеру...

— У юності, певно, писали лише про кохання?

— Не тільки. Про Велику Вітчизняну війну, про її героїв. А також музику до патріотичних творів. Їх добирав для мене тато.

— Тобто оспівували Радянський Союз?

— Ні. Бог уберіг від цього. Я не розуміла й не поділяла батькових поглядів. Писала про Україну, про любов до рідного краю. І батько підшукував для мене вірші класиків про Батьківщину.

— З ким нині співпрацюєте?

— З поетами Леонідом Ямковим, Наталею Кулик, Тетяною Буркацькою, Наталею Зозулею. “Озвучую” вірші класиків — Платона Воронька, Анатолія Костецького, власні тексти. Шукаю тих, хто пише емоційно. Для мене головне — щоб був сильний художній образ, щоб він захопив, змусив хвилюватися... А тоді вже мене не зупиниш. Інколи вночі прокидаюсь і хапаюся за папір. Тож розумію Шуберта, котрий спав з олівцем за вухом. Справді, іноді насниться така божественна музика, а встати ліньки. Вранці ж вона вже пішла, розтанула як серпанок з вранішньою зорею.

— Як потрапили в дитячу редакцію?

— Випадково. Після закінчення музикознавчого факультету консерваторії працювала музичним редактором на Першому (тоді єдиному) українському каналі. А раніше навіть не мріяла про телебачення. Змалку знала: стану композитором. Співала не тільки те, що десь почула, а й те, що звучало в голові... Приходили якісь інтонації, тож імпровізувала, шукала. В училищі імені Глієра навчалася композиції у Валерія Подвали. Потім у консерваторії брала уроки у Віталія Кирейка, Миколи Дремлюги... Імпонувала поліфонічна музика, отож з насолодою робила інструментування для симфонічного оркестру. Оскільки маю абсолютний слух, усе давалося легко. Редагувала, займалася музичними програмами, а згодом стала оформлювати літературні, озвучувати телевистави, серіали. Коли народила доню, почала писати пісні для неї. Спочатку, ясна річ, колискові. У мене їх багато: “Сонько-Дрімко”, “Тане вечір, ніч близенько”, “Слухай казку”, “Вечірня казка”, “Хить та хить”. Запросили до дитячої редакції, де я вже чверть століття. Там зрозуміла, що в нас майже немає пісень для малят українською мовою. І композиторів таких дуже мало, буквально одиниці. Отож почала творити музику для власних передач, а потім і до казок. Згодом навіть навчилася їх складати. Моя колега і подруга Ольга Лосинська (колись була авторська передача “Шоу з Ольгою”) показала, як це робиться. Мені здається, все можна опанувати, коли захочеш. Я багато років працюю українською. Люблю, навіть обожнюю рідну мову, купаюся в ній. Подобається гра слів, вигадую, імпровізую...

— А як з’явилася “Пісня про Сашу”?

— Це інтимна лірика. Горобчик Саша — моя донечка. Коли вона народилася, неймовірно ніжні почуття переповнювали серце. Нині Саша доросла — їй двадцять два. Тепер я розумію свою маму.

— Часто їздите Україною?

— Часто. Почала з Півдня та Сходу. Я екстремалка, прямую туди, де поки що не сприймають українську мову. Наприклад, у так зване місто російських моряків Севастополь чи в Донецьку область. Зазвичай починаються зустрічі досить холодно, та під кінець і дорослі, й діти співають українською разом зі мною. Збираюся відвідати зі своєю передачею Західну Україну, бо там мене знають і люблять — найтепліші вісточки приходять саме звідти. На жаль, “Вечірню казку” хотіли закрити. Нині вона знову виходить, щоправда, о п’ятій годині вечора. Наша творча група переймалася тим, що в цей час її ніхто не дивитиметься. Та листи підтвердили: діти хочуть спілкуватися з тьотею Аллою. Споконвіків маленькі українці засинали під мамину колисанку чи бабусині й дідусеві казки. Вони заспокоюють, навіюють сон, бо в них закладено добрі чари... Через оту магічну силу з покоління в покоління передається духовність нації. Те, що заборонили “Вечірню казку”, звичайно, погано. У своїх листах батьки скаржаться, що їхні сини й доньки не можуть заснути без пісеньки й казочки. Вважаю, не годиться продавати за рекламні гроші дитячу радість.

— Намагалися якось зарадити цьому?

— Аякже. Боролися. Я виступала проти закриття передачі в пресі. Здається, відстояли. Нині вже записати пілотну програму нових “Казок”. Вона вийде 5 грудня о 20.30.

— Гадаєте, передача допоможе юному поколінню вивчити рідну мову?

— У східних і південних регіонах я переконалася, що справитися з цією проблемою дуже тяжко. Мову не можна нав’язувати — це спричинить агресію. Так само й на телеканалах. Любов до слова треба виховувати через культуру, насамперед через хорошу пісню, цікаві вистави... Коли позаторік улітку столичний театр імені Івана Франка приїхав до Севастополя, спочатку зал був порожній. Згодом глядачі розпізнали справжнє мистецтво, і на останніх спектаклях були аншлаги. Нинішнього року квитки розкупили ще до початку гастролей. Так крок за кроком можна не лише подолати супротив, а й прищепити любов. Ліпше починати змалечку. Юні донеччани, слухаючи пісеньки про дощик, який “кап-кап-капає”, чи про звірят, котрі розмовляють між собою “хрю-хрю, няв-няв, гав-гав”, одразу розуміли, про що йдеться. Адже мова тварин інтернаціональна. У Японії котик і собачка так само нявкають і гавкають, а корівка каже: “Му!”. Коли ж до цього додати невеличкий і нескладний приспів, дитина й сама починає вторити. Та цього мало. Потрібно знімати мультики українською, писати цікаві книжки державною.

— А ви не намагалися це зробити?

— Я видала збірку дитячих пісень. Нині працюю над телевізійним проектом “Мандрівник”. Мрію створити цикл короткометражних фільмів про містечка України. У нас багато гігантів з населенням понад мільйон, та найбільше листів до мене приходить не звідти, а з невеликих поселень. Упевнена, духовність там збереглася краще. Саме в глибинці діти більше читають, прагнуть знати історію рідного краю і пишаються ним. Головною героїнею стрічки буде дівчинка, яка в глибинці шукає талановитих однолітків — маленьких композиторів, музикантів, художників, співаків... І відкриває країну. Я почала проект із Василькова. Це старовинне місто заснував князь Володимир, котрий мав християнське ім’я Василь. До слова, хрестили слов’янського чільника в Херсонесі. Цей храм нещодавно відбудували коштом киян (нині він має назву Святого Володимира). Коли князь ще був язичником, тримав у Василькові гарем, де жили його численні дружини. Місто оточують Змієві вали, бо, за переказами, там народився Змій Горинович, якого побив Микита Кожум’яка. А ще у Василькові є підземний хід, котрий пролягає з-під церкви аж до Києво-Печерської лаври. Впевнена, такі цікавинки є в кожному містечку чи селищі України.

— Як познайомилися з Настею Овчар?

— Наш емігрант Сергій Самбірський розповів, що дівчинка любить “Вечірню казочку” і пісеньку “Я так люблю цукерки”. Коли дитина лікувалася в американській клініці, щоб її розважити, під Сергіїв акомпанемент на гітарі співав чи не весь тамтешній персонал. Я дізналася про це з телевізійних новин і передала для Насті подарунок — відеокасету з “Вечірньою казкою” і ляльку Поштарочку. Зі США повідомили, що мої казки й пісні допомогли відважній дівчинці видужати. А потім ми з поетом Леонідом Ямковим присвятили Насті пісню. Написали її у формі листа її тата в далеку Америку.

— Чи ділитеся досвідом із молодими?

— Так. Співпрацюю з журналом “Початкова школа”. Там надруковано багато моїх пісень. Даю майстер-класи у формі концертів на музичних кафедрах у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова, в Інституті підвищення кваліфікації імені Бориса Грінченка. Їздила з майстер-класами до Мелітополя, Севастополя, Переяслава-Хмельницького. Ознайомлюю зі своєю творчістю й одночасно показую на практиці, як можна навчити дитину не лише співати, а й грати роль, перевтілюватися. Скажімо, в Лисичку, Зайчика, Мишку... Під час лекцій кажу студентам, що в пісні мають бути перш за все виразна мелодія і розумний текст.

— Що побажаєте читачам “Хрещатика”?

— Аби брали приклад з дітей, були чистими, світлими, щирими, берегли власну душу й працювали людям на добро і во славу Бога. Адже в Біблії говориться: “Будьте, як діти, і вам відкриється царство небесне”.

Наталія ЗІНЧЕНКО “Хрещатик”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
02/12/2005 | Мандрівки у часі. Фіналісти студентського конкурсу “Візитна картка вузу” оживили легенди Давньої Греції, будували оселі з кісток мамонта та копіювали інопланетний вокал із “П’ятого елементу”
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |