23 червня 2006 року, п'ятниця  №89 (2884) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
16:15 |  Список кандидатів в присяжні районних судів міста Києва
images images images
15:00 |  Віталій Кличко: «На маршрути у столиці вийшли 5 нових тролейбусів, до кінця липня додадуться ще 8»
images images images
13:41 |  КП «Київтранспарксервіс» оголошує нові аукціони в системі «ProZorro.Продажі»
images images images
15:26 |  Триває пошук земельних ділянок для будівництва житла постраждалим від афери «Еліта-Центр» (Оновлено)
images images images
14:55 |  Віталій Кличко ініціював службове розслідування щодо керівництва Святошинського дитячого будинку-інтернату
images images images
13:05 |  Киян запрошують долучитися до толоки «Чисто субота» у Гідропарку та на інших локаціях Дніпровського району
images images images
12:16 |  Київська влада працює над запровадженням механізму зміни місця голосування онлайн
images images images
10:38 |  Оновлений парк «Веселка» відкрився на Нивках
images images images
10:11 |  У столиці на рік припадає понад 2 тисячі знімальних днів у межах різноманітних проектів
images images images
09:19 |  Містобудівна рада підтримала проект детального плану території для мікрорайону на Троєщині
images images images
09:08 |  Міська влада постійно підтримує дитячі будинки сімейного типу – Марина Хонда
images images images
17:26 |  Департамент культури дає Гідропарку нове життя
images images images
17:25 |  Віталій Кличко показав, як триває реконструкція легкоатлетичного манежу на Березняках
images images images
17:24 |  е-пенсія вже в Україні
images images images
16:34 |  У I півріччі 2019 року підприємствам міста Києва відшкодовано 6,5 млрд. грн. ПДВ
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
КИЇВ І КИЯНИ
images  
images
images
images
23/06/2006      надрукуватипрочитало 932 человек  

images
Олександр СОТНИКОВ: “Однодумців труднощі не лякають...”
images
Після березневих виборів нинішнього року наша влада радикально оновилася на всіх рівнях, зокрема і в десяти районах української столиці. Дніпровську райраду очолив досвідчений управлінець і професійний економіст Олександр Сотников. Не очікуючи свого призначення на посаді голови Дніпровської райдержадміністрації, він одним з перших серед новообраних керівників погодився дати інтерв’ю нашій газеті під прем’єрною рубрикою “Районний лідер”.

“Пишаюся своїм батьком, який не гонився за кар’єрою...”

— Олександре Миколайовичу, судячи з того, де ви народилися (Джанкой Кримської області) та з вашого прізвища (Сотников), ви росіянин. Чи не завадило це зробити кар’єру в Україні, де іноді лунають голоси деяких радикалів про кадрові преференції для представників титульної нації?

— Знаєте, все моє зріле життя пов’язане з цією землею. Родові корені мої — на Харківщині. А батько навіть у тоталітарних умовах компартійно-радянської ідеології не переставав говорити про те, що Україна повинна бути незалежною, і виховував мене у любові до неї — до її народу, до її культури, до її мови.

— Коли зайшла мова про батьків, розкажіть про них детальніше.

— Батько, Сотников Микола Миколайович, — кадровий офіцер, закінчив Ленінградську військову академію. У 1943-му потрапив на фронт. Брав участь у звільненні південних регіонів України, Болгарії, Румунії, Югославії. Потім перекинули під Балатон в Угорщину. Завершив бойовий шлях десятого травня 1945-го. Що ж стосується прізвища, то воно зазнало, так би мовити, фронтової метаморфози. Мій батько від народження Сотник. Але під час знаменитої Яссько-Кишинівської операції його дуже поранило, і кров’ю залило документи. Коли замінювали їх, у прізвище закралася неточність, виправити яку на війні було ніколи. Так склалося. І дізнався я про це тільки-но навчився читати... Пишаюся своїм батьком, який не гонився за кар’єрою і, до слова, ніколи не був членом КПРС. Мама, слава Богу, також жива — Гончаренко Олена Андріївна. З істинно жіночим терпінням ділила усі труднощі армійської служби свого чоловіка. Скільки військових містечок наша сім’я змінила — не перелічити. А мені доводилося звикати то до однієї школи, то до іншої. Якщо врахувати, що шість років у Німеччині прожили, то стане зрозуміло, чому українська мова не стала для мене повсякденною змалку. До першого класу я пішов у Рязані. Потім навчався у Воронежі, у Сталіногорську (нинішньому Новомосковську Тульської області), в одному з містечок Польщі, у Лейпцигу. Десятий клас закінчував у Запоріжжі. Коли батькові давали відпустку, усією сім’єю приїжджали на його батьківщину (село Лигівка Сахновщанського району Харківської області), і там нагадувала про себе чудова українська мова.

— Як ви ставитеся до того, що саме в тих краях, на сході України, місцева влада намагається надати російській мові статус регіональної?

— Використання будь-якої мови на території багатонаціональної України не може перешкоджати розвитку державної. А нею повинна бути тільки українська. Це аксіома нашої незалежності.

— Як би ви, уродженець Криму, прокоментували те, що відбувається нині на півострові? Там антинатовські пікети, десанти радикально налаштованих російських політиків і патріотичні акції татар, які укорінюються в автономії.

— Вважаю, що пропагандистсько-психологічна війна проти української незалежності безперспективна.

— А як у цій війні зберегти мир?

— За великим рахунком тільки відчутне піднесення економіки (а, як відомо, політика є її концентрованим виразом) здатне урівноважити ситуацію на гарячому півострові.

“Своїм районним лідерством я завдячую всеукраїнській демократизації”

— Те, що ви стали керівником одного зі столичних районів,— це щасливий випадок, збіг політичних обставин чи закономірний результат післякучмівських демократичних перетворень?

— Своїм районним лідерством я завдячую всеукраїнській демократизації. Знаєте, що об’єднало нас, депутатів Дніпровської райради, коли вирішували, хто її очолить? Президентська програма “10 кроків назустріч людям”. Саме на ній я побудував концепцію подальшого руху уперед Дніпровського району на сесії його новообраної ради, яка відбулася 20 квітня нинішнього року. 42 депутати підтримали мене. Один із мої опонентів дістав 27 голосів, інший — 6.

— Чому ви їх називаєте опонентами, а не конкурентами?

— Тому що перший віддав перевагу депутатству в Київраді, а другий — лишився у райраді й готовий до спільної конструктивної роботи.

— Цікаво, хто ж це?

— Анатолій Хмель. Той самий, який був активним депутатом Київради минулого скликання.

— Ясна річ, вам не судилося б стати керівником Дніпровської райради, якби вас не обрали її депутатом. Які чинники цієї перемоги?

— Сучасна політика — це гра колективна. Я завжди стараюся дотримувати її правил, а вже у складі команди “Народного союзу “Наша Україна” тим більше. З чим ми йшли до виборців Дніпровського району? З прагматичною націленістю на розв’язання їхніх насущних проблем, пов’язаних передусім з житлово-комунальною сферою, з просуванням квартирної черги, з реформаторськими змінами в освіті...

— Балотуватися в депутати вас запросила “Наша Україна” чи ви самі попросилися в її тісні передвиборні лави?

— Гадаю, ми йшли назустріч один одному. Річ у тім, що з 1997 року я був у партії “Реформи та порядок”, тобто з часу її зародження. Мало того, я один із засновників цієї політичної організації. Нагадаю імена моїх тодішніх соратників: Віктор Пинзеник, Ігор Гринів, Сергій Соболєв. Потім до нас перейшов багато хто з НДП (Народно-демократичної партії), яка зазнала розколу напередодні президентських виборів 1999-го, а з Народного Руху України — Михайло Косів та Олена Бондаренко.

— Що привело вас у “Народний союз “Наша Україна”?

— Близькість його політичної платформи до моїх поглядів. Ну і, звичайно, авторитет лідера цього демократичного блоку Віктора Ющенка. З ним я зустрічався, коли ще був генеральним директором запорізького “АвтоЗАЗу”. Віктор Андрійович допоміг своїми порадами та нестандартними рішеннями вийти цьому підприємству із тяжкої фінансової кризи. Одне слово, склалися добрі стосунки з нашоукраїнцями, і вони підтримали у 2002-му мою кандидатуру на виборах до Київради. Але не вдалося виграти у діючого тоді депутата, голови “земельної комісії” Миколи Легези. Знаєте, ця поразка тільки зміцнила віру в себе, в “Нашу Україну”, в наші спільні плани та подальші справи. Однодумців труднощі не лякають.

Наша довідка

У дореволюцiйний час Дарниця —це дачна мiсцевiсть, яка офiцiйно була територiєю Броварської, а з початку двадцятого сторiччя і до 1923 року — Микiльсько-Слобiдської волостi Остерського уїзду Чернiгiвської губернiї. Вперше Дарниця в писемних джерелах згадується в 1509 роцi. Тоді там протiкала рiчка Дарниця. Щодо походження самої назви є кiлька версiй, з яких найiмовiрнiшою є така: ця мiсцевiсть була комусь подарована. З 1923-го до 1927-го Дарниця входила до складу Броварського району Київського округу, а в березні 1927-го була пiдпорядкована Київськiй мiській радi та входила до складу Петровського (Подiльського) району. В 1935-му ця територія проголошена Дарницьким районом Києва. До 1917 року тут проживало близько 6 тисяч осіб, а в 1969-му населення вже перевищувало 500 тисяч. За Постановою Президiї Верховної Ради УРСР 23 травня 1969-го створено новий район — Днiпровський. До його складу входять Стара Дарниця (селище ДВРЗ), Соцмiстечко, Воскресенка, масиви Лiвобережний (Микiльська Слобiдка), Русанiвка, Березняки, Райдужний, Гiдропарк та Труханiв острiв.

— В якому ж напрямі запрацювала очолювана вами райрада?

— Нині триває консолідація представників різних фракцій — Блоку Леоніда Черновецького, “Громадського активу Києва”, Партії регіонів, Блоку Юлії Тимошенко, “Нашої України”, Блоку Віталія Кличка “Пора-ПРП”. На жаль, після виборів голови райради в депутатському корпусі відбувся розкол, але я переконаний, що незабаром сформуємо в нашій райраді абсолютну більшість.

— Чи враховуватимете досвід (зокрема, й негативний) свого попередника — Олександра Шевчука?

— Безумовно. Після того як Президент України підпише указ про призначення мене головою Дніпровської районної держадміністрації, ми декого з апарату Олександра Семеновича “вмонтуємо” в нову команду. Про це я вже відкрито заявляв на сесії Дніпровської райради, щоб не було кулуарних пересудів... Кожного чиновника, з котрим змушений буду попрощатися, перед тим запрошу на конфіденційну бесіду до себе в кабінет. Якщо його побажання щодо нашої подальшої співпраці збігатимуться з моїми можливостями, то... Тобто всі професіонали, готові діяти за пріоритетами програми соціально-економічного розвитку району, працюватимуть і надалі.

— Донедавна ви працювали генеральним директором “Громадянської палати міста Києва”. Якою була ваша місія на такій неординарній посаді, і взагалі, що це за організація?

— Це громадська організація. Її завдання цілком по-європейськи відповідає духові сучасної України: всебічно розвивати місцеве самоврядування й контролювати саме з його позицій органи державної влади. Сподіваюся, “Громадянська палата міста Києва” поряд із впливовими соціальними інституціями допоможе не сьогодні, то завтра утвердити в нашій країні стандарти громадянського суспільства.

— Судячи з післявиборчих повідомлень у пресі, ваш шлях до крісла керівника у Дніпровському районі столиці пролягав саме через громадську організацію. Неймовірно...

— Але факт. Після того, як у 1999 році мене звільнили із заводу “АвтоЗАЗ”, щаблі моєї службової драбини стали значно крутішими...

— Вибачте, за що звільнили?

— За те, що вступив у опозиційну партію “Реформи і порядок” та критикував тодішнього главу нашої держави Леоніда Кучму. Це було саме напередодні президентських виборів. Зрозуміло, політична ситуація на багатотисячному підприємстві, настрої його колективу особливо хвилювали тих, хто будь-якою ціною домагався переобрання Леоніда Даниловича на новий термін. Столична влада взяла мене під своє крило: призначили начальником Головного управління транспорту і зв’язку. Якось під час покладання квітів до пам’ятного знака жертвам голодомору в Україні на Михайлівській площі мене побачив Леонід Кучма і різко запитав у тодішнього мера Олександра Омельченка: “А цей тут що робить?” Знову лишився без роботи. Зрозумів: у структурі державної влади кучмівського “розливу” мені місця немає, отож громадська організація з її самоврядницькою орієнтацією стала рятівним кругом на хвилях життя у штормову політичну погоду.

— Чи є у вас власний проект (якщо не концепція) соціально-економічного розвитку Дніпровського району?

— Проект не проект, а погляд на ситуацію є. Не збираюся перекроювати програму соціально-економічного розвитку, ухвалену на сесії райради минулого скликання, а ось корективи у цей основоположний документ буде внесено. Причому, з урахуванням досвіду і колишніх депутатів. На жаль, багато хто з них, не кажучи вже про представників чиновницького апарату, розучилися (а може, і не навчилися) бути владою, відкритою для народу — для всіх і кожного.

“Жоден впливовий інвестор не прийде в Гідропарк за того безладдя, що там панує”

— У чому особливість Дніпровського району?

— В тому, що він є, так би мовити, спальним. У нас лише 28 промислових підприємств, причому переважно невеликі... Річний обіг реалізації продукції у нашому районі склав за 2005 рік мільярд 200 мільйонів гривень.

— Це багато чи мало?

— Запорізький автозавод, яким я керував, отримував таку суму за місяць.

— Вам, напевно, буде легко після таких масштабів навести лад в окремо взятому районі?

— Та не скажіть. Там — одногалузеве виробництво, тут — багатопрофільне господарство. І не забувайте: у Дніпровському районі — 330 тисяч мешканців, а в трудовому колективі “АтоЗАЗу” — щонайбільше 22 тисячі. Отож розраховувати на мегапідприємство, котре пречудово утримувало б увесь район, не доводиться. Тому на першому плані таке завдання: створити сприятливі умови для малого і середнього бізнесу, щоб ритмічно і чесно наповнювалася скарбниця. А вже за рахунок неї підвищувати рівень життя до європейських стандартів, що своєю чергою зобов’язує поліпшувати сферу послуг та облаштовувати зону відпочинку.

— А екологічні проблеми дають про себе знати?

— Звичайно. Мегаполіс є мегаполісом. Щоправда, у нас немає таких шкідливих для довкілля підприємств, як заводи “Хімволокно” та хімікатів — вони у сусідньому Деснянському районі...

— Але ж екологія не знає меж...

— Це не страшно. У мене склалися добрі ділові стосунки з керівником Деснянської райради Юрієм Захаричевим. У нас багато спільних планів, причому доволі сміливих. Гадаю, вони стануть втіленою реальністю: мій досвід, його молодість...

Але дозвольте довідповісти на запитання, пов’язане з пріоритетами соціально-економічного розвитку району. Накопичення його бюджету немислиме, неможливе без широкого залучення інвестицій. Спрямовуватимемо і вкладатимемо їх передусім у будівництво квартир. Але вимоги до них значно підвищимо, щоб не відставати від євростандартів. Крім того, розробляємо програму соціального житла. Черговиків багато — понад 14 тисяч. Ветерани, лікарі, учителі, співробітники правоохоронних органів мають право чекати від влади особливої уваги до умов свого життя, праці та відпочинку. Потребує господарського підходу і догляду зелена зона. На території Дніпровського району розташований чудовий парк “Перемога”, який нині на реконструкції (триває її другий етап). Через рік— два він заживе слави одного з наймальовничіших і найзатишніших куточків Києва: каскад озер, клумби, зимові гірки...

— А ще є Гідропарк, Труханів острів, масив Райдужний, куди з’їжджаються на відпочинок з усього Києва. Як відомо, команда попередників нинішньої столичної влади ініціювала кілька привабливих проектів облаштування цих місць...

— Гідропарк — це гордість не лише Дніпровського району та Києва, а й усієї України. Тому там слід реалізовувати проект світового рівня. Але Дніпровська райрада обмежена в своїх повноваженнях, і нам потрібна допомога міських служб. Зокрема, комунальних підприємств “Київзеленбуд” і “Плесо”. Не маємо впливу навіть на директора Гідропарку, який потурає тамтешньому беззаконню...

— Тобто Гідропарк розривають відомчі інтереси...

— Так. Тому там насамперед слід створити єдину дирекцію і вже потім готувати проект розвитку перспективної зони з конкретними пропозиціями.

— Хто має це зробити?

— Вважаю це завданням столичної влади. Не подумайте, що боюся зробити це сам. Адже свого часу реалізував найбільший в Україні інвестиційний проект вартістю в 260 мільйонів доларів США. Це були “живі” кошти, тобто готівка, і ніхто не міг мене звинуватити в їхньому нецільовому використанні. Більше того, коли я йшов із заводу, то на його банківському рахунку було 52 мільйони американських доларів. Тож, повторюю, грандіозних ідей не цураюся, але все ж варто створити спеціальну комісію міського рівня. Підготовлений нею проект можна буде реалізовувати шляхом відкритих тендерів... Але нині жоден впливовий інвестор не прийде в Гідропарк за того безладдя, що там панує. З численних місцевих фірм тільки дев’ять оформили землевідведення в установленому порядку. Решта — це така собі стихія, за якою стоїть корупція, продаж наркотиків і алкоголю, розтління молоді... Нещодавно я спілкувався з громадянином Італії — одним із найуспішніших бізнесменів у сфері роздрібного продовольчого ринку в Києві та всій Україні. Так ось, він розповів, що торік купив у Гідропарку кафе, яке переобладнав на ресторан високого європейського класу, поставив касові автомати і... два місяці не працював, бо відвідувачі приходили туди дуже рідко.

— Чому?

— Бо раніше те кафе працювало в нічному режимі: продавало наркотики й “палену” горілку... Тому криком кричать нині й санепідемстанція, й міліція, і прокуратура: рятуймо Гідропарк!

— Кричати — це замало, треба щось робити...

— Насамперед, боротися з корупцією. Хоча є там підприємці, які намагаються заробляти законно. Їм можна надати дозвіл на подальшу діяльність, але за умови, що вона відповідатиме майбутньому проекту розвитку цієї затишної зеленої зони. Я готовий до діалогу.

— У вас колосальний досвід залучення зарубіжних інвестицій, за що навіть здобули орден. Чи були вже конкретні переговори з потенційними інвесторами щодо благоустрою і Дніпровського району?

— Були, є і, сподіваюся, що будуть. У сферах житлового будівництва й сервісних послуг.

— У яких ще напрямках розвиватиметься найближчих три-чотири роки Дніпровський район?

— Головне наше завдання — наповнювати бюджет, оскільки за його рахунок розв’язуватимемо найактуальніші соціальні проблеми. А про них нам щодня нагадують самі мешканці. Ми, наприклад, виносимо на громадські слухання одну тему, а нам диктують іншу. Як засвідчив аналіз таких зборів, 83 відсотки з тих, хто брав участь у подібних обговореннях, украй потребують власної квартири. Є такі жахливі умови проживання, що руйнуються сім’ї, нівелюються будь-які моральні цінності...

— Ви вже розпочали інвентаризацію квартирної черги в районі?

— Так. А, крім того, й інвентаризацію всіх малих архітектурних форм — кіосків, наметів, павільйонів...

— Як відомо, Леонід Черновецький запропонував районним лідерам запровадити для малозабезпечених соціальні картки, що надають певні знижки в продовольчих магазинах. Ви вже пробували домовитися з цього приводу із керівниками великих супермаркетів?

— Це дуже складне питання, адже таких знижок потребують тисячі мешканців, а розподіляти їх, так би мовити, на першочергових і другорядних не хочу. Тому поки що шукаємо той алгоритм, який надасть змогу не “розшаровувати” районну громаду. Для цього вибудовуємо стосунки з приватними бізнесменами, створюємо конкурентне середовище...

— Є серед них охочі співпрацювати з районною владою?

— Аякже! Скажімо, один з підприємців запропонував нам побудувати в районі дитячі майданчики, рівних яким немає у Києві. Мовляв, зазначте лише місця, де їх треба облаштувати... Ще один цікавий проект незабаром реалізовуватимемо на Березняках, де зводять три висотки. Поруч з тим місцем — старі будинки, які майже в аварійному стані. Інвестори за власний кошт переселять їхніх мешканців у нові будинки. Крім того, встановлять теплову міні-станцію на десять мегават — за новою для Києва, але відомою в усьому світі технологією. Теплом (за рахунок його надлишків) забезпечуватимуть соціально незахищених мешканців району і комунальні підприємства — два дитсадки, школу та Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка.

— А що плануєте зробити для розвитку дитячо-юнацького дозвілля, адже інфраструктури розваг для тих-таки підлітків практично немає в усіх районах Києва....

— Ми розпочали інвентаризацію комп’ютерних клубів, з якими орендні договори не пролонговуватимемо. Про це я вже відкрито заявив на сесії райради. Адже в нас майже в кожній школі є комп’ютери, які після шістнадцятої години стоять вимкненими. Чому б учителям не розробити для дітей позакласні програми з інформатики?.. Ще один напрямок для розвитку юнацького дозвілля — модернізація шкільних стадіонів і спортзалів, які часто порожні...

— За рахунок інвестицій?

— Не тільки. Навіть просто добрі стосунки районної влади з бізнесменами сприятимуть розширенню податкової частини нашого бюджету. Ми, до слова, плідно співпрацюємо з начальником Державної податкової інспекції Дніпровського району Василем Лайтарнюком. Журналіст у минулому, він має доволі нестандартне мислення. Причому створив настільки сприятливе інвестиційне середовище, що підприємці з інших районів воліють реєструватися саме в нас. Завдяки цьому очікуємо перевиконання бюджету за перше півріччя. А ще збираємося реформувати громадську колегію бізнесменів при голові Дніпровської райради.

— Олександр Омельченко, коли був мером Києва, збирався вкотре укрупнити його адміністративні райони: щоб їх було не чотирнадцять, як колись, і не десять, як нині, а лише сім. Наскільки доцільна ця реформа?

— І тоді, і тепер я, як і мої союзники по “Нашій Україні”, був і лишаюся проти переділу. Укрупнення районів, тим більше таких крупних, як Дніпровський чи Голосіївський, віддаляє владу від народу. А ми говоримо про боротьбу з бюрократизмом, про громадські слухання, про демократію...

— В яких ви стосунках з новообраним Київським міським головою Леонідом Черновецьким і як оцінюєте його ініціативи, рішення та дії на головному посту столиці?

— Вважаю, киянам пощастило, що столичну владу тепер очолює така відкрита, щира і чесна людина. Нові кадрові призначення Леоніда Черновецького свідчать: у тих сферах, де в нього управлінській досвід ще небагатий, він призначає своїми заступниками найкращих фахівців. І цим, своєю чергою, він демонструє свій професіоналізм і як менеджер високого рівня. Тому я підтримував і підтримуватиму нинішнього мера в усіх його прогресивних починаннях.

— Нині Леонід Черновецький, до речі, вимагає припинити будівництво на тридцяти шести конфліктних земельних ділянках Києва. У Дніпровському районі є такі?

— Є. Розпочаті торік забудови відбуваються зухвало, цинічно, без належних дозволів. Там, де триває протистояння інтересів, представники влади, територіальної громади й інвестори мають розпочати відкритий діалог, поки не домовляться всі сторони.

“Не можу назвати себе ні бідним, ні багатим...”

— Якось один із наших прем’єр-міністрів, котрі змінюються дуже часто, заявив про послідовну, системну боротьбу з бідністю. Чи не збираєтеся і ви, професіональний економіст, щось подібне започаткувати у Дніпровському районі?

— Неможливо ліквідувати бідність у окремо взятому районі. А ось амортизувати її тяготи спробуємо. Наприклад, за рахунок додаткових бюджетних надходжень оздоровлюватимемо дітей із малозабезпечених родин, надамо їм змогу безплатно навчатися, розв’язуватимемо проблему лікування літніх людей, забезпечуватимемо соціальним житлом... У бідності чимало складових, і боротися з ними слід у багатьох напрямках.

— А хто, на вашу думку, за нинішніми критеріями, є бідним і хто багатим? Дехто з наших високих посадовців за нових віянь уже не боїться демонструвати свій достаток...

— Так, і може навіть відмовитися від зарплати... Що в моєму розумінні є багатство? З цього приводу пригадую один випадок із свого життя. У 1989 році я, на той час головний економіст підприємства, перебував у Сполучених Штатах: в Нью-Йоркському університеті двадцять дев’ять днів навчався принципів ринкової економіки. Таким чином тодішній рульовий нашої держави Михайло Горбачов намагався, очевидно, наблизити нас до цінностей розвиненого європейського суспільства. Серед інших викладала у нас віце-президент однієї з найкрупніших фінансово-менеджерських компаній світу. Свого часу вона, блискучий музичний критик, емігрувала з Радянського Союзу, але в Америці стала нікому не потрібна. Разом із знаменитою Галиною Вишневською, з котрою була в чудових стосунках, написала книгу “Галина”, заробила на цьому великі гроші і вклала їх у свою освіту. А далі сама досягала кар’єрних злетів... І ось у неформальній розмові з нами хтось запитав: що таке жіноче щастя? Ця успішна ділова леді на кілька хвилин замислилася, певно, намагаючись адаптувати стандарти того суспільства до нашого сприйняття, і відповіла: я щаслива, що дожила до того моменту, коли можу займатися меценатством. Так ось, гадаю, саме меценатство є ознакою багатої людини. Вона без будь-яких втрат для себе віддає гроші, скажімо, на лікування дітей з онкологічними хворобами, фінансує екологічні програми чи здає кров, бо знає, що за рахунок хорошого харчування і високого рівня життя швидко відновить здоров’я...

— І все ж громадянське суспільство базується не на бідних і багатих, а на середньому класі. У нас, в столиці, на вашу думку, він є?

— У Києві є. На відміну від інших регіонів України.

— А ви до якого класу належите?

— Не можу назвати себе ні бідним, ні багатим. Утім, до середнього класу себе теж не зараховую, бо не маю власного бізнесу і як чиновник живу на саму зарплату.

— Ви ж не завжди були чиновником...

— Так, і саме це допомагає пом’якшити незручності, зумовлені нинішнім статусом.

— Деякі столичні чиновники, до слова, вже заповнили декларації про доходи, і відповідну інформацію ми збираємося опублікувати в “Хрещатик”. А ви готові оприлюднити свої прибутки?

— Звісно. У мене автомобіль “Міцубісі Грандіс”, у молодшого сина — “Міцубісі Ланцер”. Дачі немає. Володію шістнадцятьма сотками землі в Києві, де в будинку загальною площею 480 квадратних метрів живу разом із дружиною, її батьками, 21-літнім сином Андрієм, 26-річним сином Володимиром, його жінкою та двома їхніми дітьми.

— Рахунок у банку є?

— Так. На ньому десь сім тисяч гривень.

— Який же дохід був у вас за 2005 рік?

— Якщо не помиляюся, у мене — шістнадцять тисяч гривень, а у дружини й того менше.

— Оскільки ви тепер публічна людина, дозвольте торкнутися вашого приватного життя...

— Моя дружина, Людмила Валентинівна, економіст за освітою, нині поки що домогосподарка. Для мене важливо бачити її вдома після виснажливого трудового дня... Тоді з’являється зовсім інший настрій... Дуже любимо українські театри і намагаємося частіше там бувати. Син Володимир фінансист, має приватний бізнес, Андрій же — начальник відділу продаж в “Укравто”. Найбільше ж нині радують чотирирічні онуки: Сашко й Марійка. Вони двійнятка: народилися в один день, але зовсім не схожі одне на одного. Найяскравіші, найприємніші хвилини, коли ми разом із ними відпочиваємо в Пироговому, де музей просто неба. Але щастя було б не повним без улюбленої роботи й досягнень у ній.

— Яке коло вашого читання?

— Нині читаю переважно періодику. Обов’язково газети “Хрещатик”, “Дзеркало тижня” й “Ділову столицю”.

— А що не задовольняє в роботі журналістської братії?

— Вашим колегам часто бракує об’єктивності.

— Де, коли і з ким плануєте провести відпустку?

— Відверто кажучи, про відпустку навіть ще не думав. А торік я з дружиною їздив до друзів у Чернівці. І був просто вражений унікальною архітектурою цього міста. Воно нагадує Відень, причому завдяки своїй невеликій площі є навіть ще привабливішим за австрійську столицю. Прикро, що така перлина України лишається маловідомою.

— Найголовніша риса вашого характеру?

— Допитливість.

— Чим ви найбільше пишаєтеся в районі?

— Людьми. Кредит їхньої довіри дає нам змогу працювати на перспективу. На майбутнє.

— Ваш девіз чи улюблена сентенція?

— Ніколи не здаватися.

Геннадій КИРИНДЯСОВ, Анжела АФОНІНА “Хрещатик”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |


: 1.6393 sec