images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 17 ciчня 2007 року, середа  №6 ( (2996) images
images
полоса
images
images
ЛЮДИНА, МІСТО, КРАЇНА
images  
images
images
images
17/01/2007



images
Дві долі — дві правди У Дарії Гусяк, котра була зв’язковою Романа Шухевича, та Галини Бабій, колишньої радистки партизанських загонів Сидора Ковпака, різні історії, а спільна — війна, котра наклала відбиток на все життя
images

Останніх кілька років і у Верховній Раді, й в українському суспільстві точаться дискусії щодо визнання вояків Української Повстанської Армії воюючою стороною і надання їм статусу ветеранів Другої світової війни та про примирення людей, котрі довгий час вважали себе ворогами. Напередодні 60-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні Президент Віктор Ющенко планував зібрати колишніх червоноармійців та упівців за одним столом... Та, на жаль, у кожного своя правда... А найжахливішим, мабуть, у тій війні було те, що в її м’ясорубку потрапляли жінки...

Маленька сивочола жіночка, за плечима у котрої доля, наче сценарій до кінодрами... З Дарією Гусяк, чиє ім’я увійшло в підручники історії як зв’язкової Романа Шухевича, я зустрілася напередодні 64-ї річниці створення Української Повстанської Армії. У столицю вона приїхала зі Львова разом з іншими колишніми вояками-патріотами, аби донести до громади свою правду про події, які для багатьох і досі оповиті туманом таємниці. А я попросила пані Дарію розповісти мені свою життєву історію...

У Трускавці завжди ненавиділи окупантів...

спочатку поляків. Дарія Гусяк згадує: якось, ще навчаючись у другому класі трускавецької школи, разом з друзями після уроків познімали портрети тодішніх польських лідерів і повиколювали їм очі, а потім повісили догори ногами. Такою була дитяча помста за страчених українських патріотів Василя Біласа і Дмитра Данилишина...

Потім у Трускавець приїхала нова, радянська, влада. На неї люди не зреагували ніяк — вичікували, як та себе виявить. А далі почалися масові репресії. Мабуть, у місті не було жодної родини, в якій би не ув’язнили діда, батька, дядька чи брата. Не оминуло лихо й Дарчину сім’ю: у 1940 році заарештували її тата й без суду та слідства розстріляли за його патріотизм та авторитетність (він був міським головою). З того часу дівчина (тоді навчалася в Дрогобицькій торговельній гімназії) зненавиділа і нових окупантів.

Коли прийшли німці й випустили з тюрем тих, кого не встигли винищити більшовики, їх зустріли як визволителів, доки не зрозуміли, що це ще один загарбник. У 1942 році почали створювати перші підпільні військові загони, до яких одразу вступили четверо Дарчиних братів. А дівчина разом з двоюрідними сестрами виконувала їхні дрібні доручення, коли потрібно було, переховувала — криївку облаштували у стодолі. Одного разу брат привів до схованки свого бойового товариша. Між ним та Дарією одразу спалахнула любов... Перша і єдина. Через кілька місяців після знайомства коханого вбили під час сутички з радянськими солдатами. Відтоді ненависть до “совєтів” стала ще сильнішою і кожним своїм вчинком дівчина намагалася помститися і за батька, і за коханого, і за тисячі своїх співвітчизників...

Якось німцям донесли, що на подвір’ї Гусяків бачили вояків-повстанців. Ті не забарилися з обшуком. Обнишпорили все в хаті й вийшли на подвір’я, Дарці наказали прийняти колеса, якими була підперта копиця сіна. Не зволікаючи, почала виконувати наказ, хоча знала, що всередині сидять хлопці. Її рішучий незворушний вигляд “переконав” німців, і вони полізли шукати братів на горище...

Пізніше приходили шукати націоналістів у Дарчину оселю й більшовики. Саме тоді в неї мешкав із фіктивними документами брат Роман. Йому вдалося втекти від міліціонерів, а дівчина відтоді жила, як на лезі ножа, очікуючи арешту. Коли за нею прийшли додому, була в гостях у тітки. Добрі люди вчасно попередили, аби не поверталася... Тож деякий час переховувалася по родичах та знайомих.

У підпіллі

Брати, котрі воювали в Українській Повстанській Армії, дізнавшись, що на Дарку полюють чекісти, запропонували їй разом із матір’ю перейти в підпілля. Поговорила з ненею і вирішили — іншого шляху немає. Спочатку їх зарахували в групу Катерини Зарицької (вона створила мережу шпиталів для вояків УПА). Перше завдання — організувати хату-криївку поблизу Стрия (в селі Грімне, Комарнянського району). Дарці, її матері та підпільниці Марті Пашковській дали документи польських переселенців. Крім того, вдалося випросити в сільського голови дозвіл проживати в напівзруйнованому будинку. Відремонтували, а під підлогою облаштували схованку. Аби нічого не запідозрили, зарекомендували себе кравчинями (Дарчина неня колись закінчила патріотичну школу “Труд”, де навчилася добре шити). Хто має в них переховуватися не відали, бо про це не розпитували. Уже пізніше дізналися, що до них приїжджав легендарний Роман Шухевич. Провідник мешкав тут майже тиждень. Пані Дарка згадує, що він дуже побивався через масові арешти священиків та українських патріотів. Тяжко переживав смерть кожного бійця, наче рідного сина, і через душевні муки в нього почала розвиватися серцева хвороба.

Коли Шухевич поїхав лікуватися в Одесу, у криївку привели поранених упівців. Дівчата доглядали за ними. А якось до таємничих переселенок несподівано прийшов дільничний міліціонер і побачив хлопців, котрі не встигли сховатися. Зав’язалася бійка. Лейтенанта вбили, а самі кинулися втікати. Вирішили добиратися у Львів, адже там можна було знайти своїх керівників. Катерину Зарицьку не застали, бо її напередодні заарештували. Облаштувати ще одну криївку доручила Галина Дидик, котра була найближчою зв’язковою Шухевича. Відтепер вона та сам провідник давали завдання Дарці, оскільки ситуація була вкрай складною — людей у Шухевича не вистачало, їх затримували на кожному кроці, скрізь панували зрада й доноси.

Арешт

У Львові дівчину навчили непростому ремеслу — підробляти документи. Вона оволоділа ним так майстерно, що потім мала й своїх учнів. А ще розвідницею їздила в Полтаву та Київ. Узимку 1950-го побувала навіть у Москві — виясняла, чи пильно охороняється спецслужбами Американське посольство. У той час Дарка Гусяк була однією із найближчих людей Романа Шухевича. Їй він довіряв та розповідав про свої плани, тож, аби впіймати невловимого головного націоналіста радянські спецслужби влаштували справжнє полювання на дівчину. Вона постійно відчувала: за нею стежать. Порадившись із Шухевичем та Галиною, вирішили, що Дарці небезпечно надалі перебувати у Львові — потрібно втікати за кордон. У березні 1950-го фіктивні документи вже були готові, залишилося виконати останнє завдання провідника — дати вказівки двом зв’язковим... Котра з них була зрадницею, пані Дарія не здогадується й нині, її ім’я, мабуть, заховане в архівах НКВС. Кожна мить арешту закарбувалася в пам’яті на все життя: ось вона виходить із трамвая, здалеку помічає дівчину, котрій має передати послання, починається якась штовханина і двоє беруть її попід лікті... Не встигла ані випити отруту, ані застрелитися — руку перехопили і видерли пістолета...

Про своє ув’язнення пані Гусяк воліє не згадувати — пекельні тортури, які довелося витримати молодою дівчиною, у кошмарах сняться і нині. Спочатку була в львівському ізоляторі, далі — в Лук’янівській в’язниці. Оскільки до болю вже звикла й нічого не розповідала (навіть побиття матері на її очах не “розговорило”), на ній почали випробовувати якісь психотропні речовини. Зрозуміла це, коли, отямившися, зі своїх уст почула, як розказує слідчому про Шухевича, та вчасно зупинилася. Аби наступного разу не зламатися, і хоч на деякий час відвернути від себе увагу й заплутати кадебістів, через сусідку по камері, котра була шпигункою, передала на волю за неправильною адресою послання Шухевичу. Та його це не врятувало — місце перебування таки вирахували. Провідника розстріляли, а тіло спалили... Дарку ж заслали на 25 років у оспіваний шансоном Володимирський централ, де над “бандерівцями” знущалися і охоронці, і кримінальні злочинці, а останні п’ять років провела в таборах Мордовії.

У березні 1975 року Дарію Гусяк звільнили, проте заборонили повертатися на батьківщину, в Галичину. З колишньою бойовою подругою Катериною Зарицькою оселилася в місті Волочиську (Хмельницька область), де влаштувалася швачкою до побуткомбінату. Коли проголосили незалежність, пані Дарія стала соратницею Ярослави Стецько, котра повернулася з діаспори, заснувала 1995-го патріотичну організацію Лігу українських жінок. Нині, попри поважний вік, приймає активну участь у громадському житті Львова (де мешкає з 1995 року), лише ночами часто зривається, коли насниться щось із тюремного періоду...

* * *

Галину Єфремівну Бабій добре знають у ветеранських організаціях, вона — голова комісії жінок-фронтовичок Міжнародної української спілки учасників війни. Далекого 1945-го їй присвоєно звання почесного радиста Радянського Союзу...

Відмінниця, спортсменка, комсомолка...

...Народилася Галинка в селі Кущинцях, що на Вінниччині. Тато був бухгалтером у колгоспі, а мама — вчителькою початкових класів. З дитинства дівчинку привчали до дисципліни та загартовували силу волі. Ще школяркою вона усвідомлювала: не можна йти гуляти з подругами, доки не виконала домашнє завдання. Всюди була першою — у навчанні, фізичній підготовці, у комсомольських справах. Перед випускними іспитами батьки порадили доні вступати до медичного інституту, та погодилася, хоча приваблювало зовсім інше. Коли писала у приймальну комісію листа, останньої миті передумала й надіслала його в Харківський інститут залізничного транспорту. Тато й мама довго потім сварили, проте змирилися з таким вибором. В інституті, як і в школі — всюди перша. Встигала і на лекції, і на заняття в аероклуб (закінчила його й отримала дозвіл на водіння літака У-2), адже після перельоту Марини Раскової майже кожна радянська дівчина мріяла повторити її подвиг...

Радистка Галл

Коли почалася війна, Галина тільки-но закінчила третій курс і проходила практику в Полтаві — була кочегаром на паровозі. Одразу ж усією групою пішли в військкомат проситися, аби їх узяли на фронт, але їм не дозволили, мовляв, навчайтеся поки що. Доки інститут не евакуювали в Ташкент, після занять студентам доручали копати рови та працювати на заводі. В Узбекистані дівчину викликали в центральний комітет комсомольської організації та запропонували обрати шістьох українок, котрі б погодилися навчатися в спеціальній школі та потім працювати в тилу ворога. Майбутні радистки в січні поїхали опановувати цю професію у Москву. Галина швидко оволоділа навичками радіозв’язку, розвідницької справи, навчилася користуватися різними видами зброї... Дівчата напружено займалися спортом, їх психологічно налаштовували не зламатися, якщо потраплять у полон... Двоє одразу відмовилися, а Галину навесні відправили до Луганська в четверте управління НКВС, яке формувало розвідгрупи, занурювало своїх людей у вороже оточення, вербувало агентів. Там працювала радисткою на центральному радіовузлі. У дівчини була унікальна пам’ять — вона всі шифри тримала в голові, не записуючи (колеги конспіративно називали її Галл). Перше бойове завдання — налагодити контакт між загонами Сидора Ковпака. Партизанський командир зустрів Галину і її бойову подругу Клавдію Яковлеву неприязно, мовляв, просив вибухівки прислати, а прислали жінок. Проте після вдалої операції вибачився: дівчатам потрібно було, пройшовши ворожою територією, встановити зв’язок між двома полками. Радистки швидко вирахували всі можливі хвилі. У розвідку пішла Клава, а Галина, попри лихоманку, ні на мить не відходила від радіостанції... Часом доводилося не лише радіохвилі шукати, а й зі зброєю в руках пліч-о-пліч із чоловіками відстрілюватися від німців. Частенько опинялася і за крок від смерті, снайперські кулі мало не зачіпали скроню, адже знищуючи радистку, ворог залишав загін без “вух”, як тоді казали.

Галина Єфремівна вважає, що їй пощастило: хоча й пережила багато труднощів і страждань, вижила, не потрапила в полон, а кілька її найкращих подруг загинули від тортур у гестапівських таборах...

По війні

В одному з партизанських загонів Ковпака Галина зустріла й свою першу любов, хоча вдруге побачилися з коханим Миколою вже після війни — він приїхав до Києва розшукувати свою Галинку. Не святкувавши жаданої перемоги, Галина Єфремівна, нервово та фізично виснажена, потрапила до госпіталю. Потім майже рік “відходила” в батьківській домівці, котру під час окупації добряче обібрали та поруйнували німці. Коли повернулася до столиці (тут їй виділили невеличку квартиру), спочатку працювала у військово-мобілізаційному відділі Міністерства харчової промисловості. Згодом вирішила, що таки потрібно завершити навчання, але повертатися в Харків не хотіла, адже у Києві були чоловік і донечка. Своє покликання Галина Єфремівна зрозуміла ще на війні — якось у лісі вона побачила жінку з маленькими, напівздичавілими дітьми, котрі переховувалися в землянці... Відтоді й вирішила стати педагогом (цій професії присвятила багато десятиліть, а на заслужений відпочинок пішла в 1996 році). Зі своїм першим чоловіком Галина Єфремівна прожила більш як десять років, та війна не давала про себе забути — Микола помер від колишніх поранень, які спричинили хворобу серця. Аж через шість років жінка впустила у своє серце іншого Миколу. Він помер мало не на руках у неї в 1995-му від раку... Чимало горя зазнала Галина Єфремівна в мирний час — йшли у вічність бойові побратими, минулого року помер син... Часто ночами жінка не може заснути, в напівдрімоті починається марення, згадуються воєнні епізоди...

Нині для Галини Бабій відрадою є зустрічі з ветеранами. Та, на жаль, через погане здоров’я бачиться з ними все рідше. Торік вийшла друком книжка “В ім’я життя”. Над її створенням разом з іншими співавторами жінка працювала п’ять років. Та прочитати видання Галині Єфремівні, мабуть, не судилося — у неї тяжка хвороба очей, яка призводить до сліпоти. Тож береже книжку, як пам’ять, разом із 32-ма орденами і медалями (єдина в Києві має три ордени Богдана Хмельницького, один з яких вручили вже за незалежності). А ще колишня фронтовичка засуджує сучасні збройні конфлікти й переконана: жіноче єство не співвідносне з війною.

Оксана КОРНІЙЧУК “Хрещатик”

прочитало 2072 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
17/01/2007 | Грамота самоврядування. Оволодіти нею допомагають на дистанційних курсах, організованих Асоціацією міст України за фінансової підтримки USAID
images
images
17/01/2007 | Сміття — не проблема, а сировина для переробки.
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.2606 sec