Логотип видання 'Хрещатик'

images
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама  | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
images
Новини
  images
23 ciчня 2008 року, середа  №11 (3227) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS   |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
Персона
images  
images
images
images
23/01/2008      надрукуватипрочитало 2832 человек  

images
Олександр МОРОЗ: “Юрій Луценко свої особисті якості продемонстрував на брудному інциденті після недавнього засідання РНБО. Самовиправдання, яке звучало після того в ефірі, бравада і таке інше — це дешевий примітив”
images

Сьогодні "Хрещатик" пропонує інтерв'ю з лідером Соціалістичної партії, головою Верховної Ради України 5-го скликання Олександром Морозом. Як відомо, екс-спікер взяв на деякий час тайм-аут, але нині почав знову займатися політикою. Читачі "Хрещатика" одними з перших мають змогу ознайомитися з позицією Олександра Мороза. Можна впевнено сказати, що пан Мороз ще не отямився від поразки та не зробив висновків щодо її причин. Але вже помітно, що його сила хоче знову штурмувати парламентські крісла, тепер уже у блоці з кимось із лівих (Віктор Медведчук? Наталія Вітренко? Василь Волга? Всі разом?!). У найближчих номерах "Хрещатик" проаналізує, чого саме не вистачило лідерові СПУ для того, щоб знову потрапити до парламенту, а поки що надаємо слово Александрові Морозу.

— Ви були противником проведення дострокових виборів до Верховної Ради. І мали досить потужні юридичні аргументи проти розпуску парламенту. Проте несподівано погодилися, підписавши відому “угоду трьох”. Чи не шкодуєте нині про такий крок?

— Те, що дострокові вибори — авантюра Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко та іже з ними, не потребує роз’яснень для будь-кого, хто цікавиться політикою і хоч трохи обізнаний із конституційним правом. “Авантюра” — це дія протиправного характеру. Так я розумію власне визначення.


“Нині СПУ веде переговори з деякими партіями. Не виключено, що союз партій може стати суб’єктом наступної виборчої кампанії”.

Авантюра, поза всяким сумнівом, антиконституційна. Не випадково ж Конституційному Суду заткнули рота достойники з президентського оточення, бо суд міг лише підтвердити незаконний характер дій Президента.

Як голова парламенту і маючи свої переконання, я не міг миритися з тим, що важливі суспільні процеси, в даному випадку пов’язані з політичною і персональною зміною влади, відбуватимуться в неконституційний спосіб. Адже дострокові вибори — явище рядове, властиве для різних, існуючих нині, державних систем. Передбачені вони і в нашому Основному Законі. Тому моя позиція пояснювалася простою умовою: вибори проводити можна, але тільки у спосіб і з причин, визначених Конституцією
(відсилаю до її тексту читачів, хто сумнівається, може перевірити сам).


“Треба не домагатися дострокових виборів місцевих органів влади, а відмежовувати бізнес від влади, посилювати роль місцевих громад, населення”.

Коли наміри Президента стали очевидними, в дискусіях із ним та іншими я відстоював саме цей порядок — проводити дострокові вибори на законних підставах. Те ж тоді заявляв і Віктор Ющенко, але замість виконання своїх обіцянок проігнорував навіть резолюцію ПАРЄ, ухвалену 17 квітня 2007 року. Асамблея спеціально розглянула українське питання, врахувала гарантії Президента щодо виконання судових рішень і записала цю вимогу в своїй резолюції. Щоб уникнути дотримання власного слова, Віктор Ющенко через кілька днів скасовує перший антиконституційний указ і видає новий. Теж антиконституційний. Згодом іще двічі.


Після того, як провокації з боку Секретаріату глави держави (і його особисто) досягли кульмінації, коли стала очевидною небезпека громадянського конфлікту, кровопролиття, потрібен був все-таки правовий вихід зі створеної ситуації. Він знайшовся у вигляді угоди.
Нагадаю, що переговори щодо виборів та іншого велися під керівництвом Президента між бізнесовими групами Партії регіонів та “Нашої України”. Я в тих торгах участі не брав. Тупик, до якого переговори привели, міг бути розв’язаний дикунським методом, із застосуванням сили. Розпорядження (зокрема Віктором Ющенком) були вже зроблені. До слова, це один із предметів юридичного розслідування, що згодом обов’язково має бути. Свідчень з цього приводу у мене було достатньо.

Приблизно о 10-й годині вечора мене запросили до Президента, аби знайти вихід. Дискусію над змістом угоди вели до ранку. Угода набрала правового характеру, тому підписання її мною не вважаю помилкою, тим паче, вона передбачала вчинення низки дій саме парламентом.


“Міністр Василь Цушко мужньо діяв на основі захисту прав громадян, і нападки на його адресу нині відбуваються саме тому, що він діяв у межах закону і Конституції”.

В угоді було сім пунктів. Один із них визначав термін виборів, всі інші — забезпечували конституційні підстави для їх проведення. Підстави, можу те скільки завгодно підтверджувати, якими в правовому полі України і за демократичного забезпечення їх реалізації не можна було скористатися. Але це давало змогу усім, і Президенту найперше, продемонструвати повагу до Конституції і вийти із створеного ним же тупика. Віктору Ющенку була простягнута рука, щоб витягнути його з того лайна, в яке його запроторили різні “любі друзі”.

Він вибрав інший шлях. З’їзди, заяви депутатів про складання повноважень, навмисна бездіяльність ЦВК і судів тощо — це все з арсеналу авантюристів при владі. Зміст угоди і підпис мій тут ні при чому. Винен не документ, а його невиконання.


Чи можна було мені діяти інакше? Звичайно. Оскільки в попередніх переговорах я участі не брав, можна було знайти формальну причину: робіть, як передбачає закон, я діятиму теж за законом і регламентом. Абстрактно кажучи, це правильна позиція. Але політика не може послуговуватись абстракціями, її наслідок міг бути різним, в тому числі кривавим. Чи корисно було б це суспільству і країні?


“Юрій Луценко свої особисті якості продемонстрував на брудному інциденті після недавнього засідання РНБО. Самовиправдання, яке звучало після того в ефірі, бравада і таке інше — це дешевий примітив, за яким приховується сутність людини без Бога в голові, але комплексуючої і жадібної до влади, позбавленої моральних обмежувачів, вироблених життям, сімейним вихованням, традиціями і просто совістю”.

— На Вашу думку, Соцпартія пройшла випробування владою?

— В основному, витримала. Усі позитивні зміни, які відбулися в сфері освіти і науки, сталися завдяки зусиллям партії, фракції і особисто міністра Станіслава Ніколаєнка. Прозору і законну систему роботи Фонду державного майна вперше створила і забезпечила Валентина Семенюк. На основі захисту прав громадян мужньо діяв міністр Василь Цушко, і нападки на його адресу нині відбуваються саме тому, що він діяв у межах закону і Конституції. Навіть Микола Рудьковський, котрий менше за інших був підготовлений до керівництва складним відомством (про що відверто сказано на партійному з’їзді), забезпечив розвиток галузі, де за час його роботи не було жодного випадку, який коштував би життя людей.

Зверніть увагу, ми не були формальною частиною влади. В її ланки ми направили своїх конкретних представників для того, щоб відверто відстоювати свою програмну лінію. Ми не скористалися зручним способом: допомогти створенню влади і тут же від неї відгородитися, посилаючись на відсутність свого персонального представництва.



“Загальна проблема полягає в тому, що переважна більшість людей хоче жити за принципами, які відстоюємо ми, а підтримують тих (краще сказати: голосують), хто діями своїми у владі, своїми інтересами суперечить бажанню людей”.

Чи були допущені помилки? Були, ми відверто їх обговорювали, вносили корективи. Це стосується не лише центральної влади, адже, наприклад, в місцевих виборних органах наших представників майже 21 тисяча. А хто не працює, той помилок не робить — істина давня.


Загальна ж помилка стосується того, що ми не в повній мірі забезпечили політичний характер влади. Міністр, наприклад, повинен не лише вдаватися до ефективних, корисних дій, а й вміти своєчасно донести громаді їхню доцільність. Відповідальність за цей бік справи несе і партія загалом. Це урок для нас. Інша справа, що тут повинна бути розумна міра, не так, як це робить іноді нинішній прем’єр (хоча багато продуманого в цьому сенсі у неї є), не так, тим більше, як це робив і робить теперішній міністр внутрішніх справ. Щоправда, там інша мотивація і причини поведінки. Вони не мають стосунку ні до переконань, ні до партійності, ні до інтересів суспільства.

— Ваша партія традиційно була “постачальником кадрів” для інших політичних сил. Достатньо колишніх соціалістів і в нинішньому уряді. Які у Вас нині відносини з таким людьми, як Йосип Вінський чи Юрій Луценко?

— Справді, в різні часи з партії вийшли деякі активісти, створюючи свої політичні організації. Це свідчить про потенціал соціалістів. Кажу так без сарказму чи іронії. Справа в тому, що партія та ідея соціальної справедливості, що лежить в основі її програмних засад, завжди приваблюватиме людей, тому перспективність партії сумніву не викликає не лише у мене. Вона притягує до себе і тих, хто через потенціал партії хотів би повніше реалізувати себе. Це природне явище, хоча часто буває, що такі бажаючі або переоцінюють себе, або є авантюристами чи не зовсім здоровими людьми, або пристосуванцями та перекинчиками.


Такі обставини використовує і влада, до якої ми були (і є) в опозиції. Кілька структур, на чолі яких колишні соціалісти, створені саме владою і є клонами партії. Як це все робилося, знаю достеменно, але обговорювати подібні технології не вважаю корисним. Як і говорити про колишніх однопартійців.


 “Одне, чого мають остерігатися громадяни, — моральні настанови із вуст представників влади. Безліч разів переконувався, що більше вельможа просторікує про совість і мораль, то більше виникає сумнівів щодо таких його якостей”.

Зі згаданими вами персонажами стосунків із мого боку ніяких немає. Те, що вони роблять проти партії, мені добре відомо. Протидія тим намаганням звичайна — поліпшення організаційно-партійної роботи, навчання активу.

До слова, названі вами нинішні міністри були постійною причиною напруги на колишніх засіданнях керівних органів партії через взаємну неприязнь і нетерпимість. Останній із названих свої особисті якості продемонстрував на брудному інциденті після недавнього засідання РНБО. “За державу соромно”,— хотілося б повторити відомий афоризм. Самовиправдання, яке звучало після того в ефірі, бравада і таке інше — це дешевий примітив, за яким приховується сутність людини без Бога в голові, але комплексуючої і жадібної до влади, позбавленої моральних обмежувачів, вироблених життям, сімейним вихованням, традиціями і просто совістю.


 


“Іде боротьба не за людей, їхній добробут і спокій. Іде боротьба за можливості збагачення, які створює влада, за інструменти незаконного впливу на президентських та інших виборах”.


Повірте, мені це прикро говорити, хоча сподіваюся, ви помітили, що впродовж тривалого періоду я уникаю будь-що говорити на адресу колишніх однопартійців, не зважаючи на їхні висловлювання і дії. Керуюся при тому правилом — час допоможе людям розібратися, хто є хто. Не хочу, щоб можливу дискусію з цього приводу люди вважали зведенням рахунків.

До них — до суспільства — інколи переймаєшся... сумнівом. Бо ж ніхто не може заперечити, що партія (і я в її складі) зробили найбільше для захисту прав і свобод людей, для утвердження конституційного порядку, викорінення із суспільних відносин страху, корупції, продажності, владних злочинств. Партія була і залишається послідовною в боротьбі за правду і справедливість. Але брехня часто тримає верх над правдою. Однак тимчасово. Це треба пережити, керуючись при тому і біблійним “не сподівайся на князя, на синів людських...”, або ж — роби, що маєш робити.

— Наскільки сумісними є політика і мораль? Кого серед нинішніх політичних лідерів ви могли б назвати чесною людиною?

— Власне, на це запитання я вже відповів. Називати ж конкретні прізвища не варто: одного підведеш перед “начальством”, іншого образиш, не згадавши. Хоч не так їх і багато...

Одне, чого мають остерігатися громадяни, — моральні настанови з вуст представників влади. Безліч разів переконувався, що більше вельможа просторікує про совість і мораль, то більше виникає сумнівів щодо таких його якостей.

— І у 2004 і у 2006-му СПУ випередила інших лівих — КПУ. Чи було це тоді для соціалістів принциповим питанням? Нині, озирнувшись назад, ви пішли б на формування єдиного блоку з КПУ або іншими лівими силами? Чи можливий такий союз на наступних парламентських виборах?

— Вихід СПУ на позиції кращі, ніж у КПУ, — явище закономірне, хоч і не принципове. Як мету ми його ніколи не розглядали. Свого часу, коли із СПУ почали перетікати її члени у відновлену КПУ, я говорив тим, хто переможно або тривожно доносив таку інформацію з місць: це добре, що створюється компартія. Тільки справа не в тому, є чи немає в районі дві організації, а в тому, чи зріс їхній вплив на настрої населення.

Практика довела — зростання впливу не відбулося. Загальна проблема полягає в тому, що переважна більшість людей хоче жити за принципами, які відстоюємо ми, а підтримують тих (краще сказати: голосують), хто діями своїми у владі, своїми інтересами суперечить бажанню людей. Ось цією проблемою потрібно займатися. Її розуміння — основа різним неліберальним, не бізнесовим партіям для консолідації, координації зусиль. Для КПУ і СПУ теж.

А щодо формування блоку, то ми пропонували це комуністам ще 1998 року, у 2002 році пропонували створити ширший виборчий блок. Нині ведемо переговори з деякими партіями. Не виключено, що союз партій може стати суб’єктом наступної виборчої кампанії.

— Як ви оцінюєте заклики певних політичних сил до проведення дострокових виборів до місцевих органів влади, зокрема у Києві?

— Загалом дострокові вибори, їх пропаганда — це інструмент політичної боротьби. Звичайно, претензій до нинішньої влади, в тому числі у Києві та Харкові, вистачає. Але ж всі добре знають: іде боротьба не за людей, їхній добробут і спокій. Іде боротьба за можливості збагачення, які створює влада, за інструменти незаконного впливу на виборах президентських та інших. Щоб іще ефективніші інструменти прибрати до рук.
Тому треба не дострокових виборів домагатися, а відмежовувати бізнес від влади, посилювати роль місцевих громад, населення. Іншими словами, треба завершувати політичну реформу, а не жонглювати на людях перевагами одного злодія над іншим l

 


 

Розмовляв Євгеній ДИКИЙ, “Хрещатик”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |