20 листопада 2008 року, четвер  №209 (3425) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:45 |  «Кришталева тура» - 24 травня нагородять переможців з шахів
images images images
16:45 |  Віталій Кличко взяв участь у відкритті пам’ятника азербайджанському поету та мислителю Імадеддіну Насімі
images images images
16:23 |  Великий подільський ярмарок «Київські контракти» - завітайте 8 червня
images images images
15:50 |  У Києві продовжують ремонтувати мости та дороги
images images images
15:49 |  На Контрактовій площі відбудуться «Ігри Героїв»
images images images
15:45 |  Вибори у Раду: як змінити місце голосування
images images images
15:24 |  Карткою киянина купували соціальний хліб понад 463 тисячі разів
images images images
09:46 |  У столиці цього року планують здійснити капремонт 90 парків та скверів
images images images
09:45 |  1 червня заборонять рух транспорту в центрі столиці
images images images
15:56 |  Гарант інновацій: створюємо майбутнє разом
images images images
15:41 |  У столиці відбудеться науково-практична конференція Kyiv Smart Tracks
images images images
15:39 |  До 1 серпня декларацію про майновий стан і доходи можна подати з невеликим штрафом
images images images
15:27 |  У Києві з’явиться близько сотні інспекторів із паркування
images images images
15:26 |  Як офіційно працевлаштувати студентів влітку
images images images
15:24 |  В аеропорту «Київ» відкрили новий термінал
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
КУЛЬТУРА
images  
images
images
images
06/02/2004      надрукуватипрочитало 2890 человек  

images
Григорій Гладій: “У театральне життя Канади я в’їхав на білому коні”
images
Український актор Григорій Гладій уже близько двадцяти років не живе на Батьківщині. За постановку “Стійкого принца” Кальдерона на початку вісімдесятих йому, культовому Сірано де Бержераку з Молодіжного театру, заборонили працювати за професією і навіть переступати поріг кіностудії імені Довженка. А потім так затягали по КДБ та інших ідеологічних установах, що змушений був виїхати в Литву, де йому пощастило працювати з режисером Йонасом Вайткусом. Саме він і порадив Гладію зайнятися режисурою та вступити до ГІТІСу. Там митець зустрів свого вчителя і творчого наставника Анатолія Васильєва. З 1985-го до 1990-го Григорій виконав у театрі Васильєва “Школа драматичного мистецтва” головні ролі чи не в усіх основних спектаклях — у “Бісах”, “Ідіоті”, “Шести персонажах у пошуках автора”, “Нельській вежі”. Але на початку дев’яностих дістав запрошення від театру в Монреалі й залишився назавжди за океаном.

Нині Гладій громадянин Канади. У його творчому доробку резонансні постановки “Запрошення на страту” за Набоковим для Національної школи театру в Монреалі, “Повернення додому” за Пінтером, “Америка” Франца Кафки. А для лозанського та нью-йоркського театрів він створив “Ідіота” за Достоєвським. Актор також багато знімається в американських і канадських серіалах, зокрема “Місіс Паркер”. Його кінопартнерами були Аманда Пламер, Джейсон Лі, Семюель Джексон, Крістофер Пламер, Майкл Кейн, Джеф Голдблум. А художній фільм “Ідеальний чоловік”, де актор зіграв головного героя, мав у Канаді касовий успіх. У бойовиках категорії “В” з Майклом Паре Гладій зображав чарівних негідників (здебільшого росіян). Нині наш співвітчизник, випускник Київського театрального інституту, проводить майстер-класи в Канаді, Італії, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Швеції. У свою театральну практику впроваджує досвід, пов’язаний з технікою дихання, гіпнотизмом, перекиданням енергії у певні місця в залі, чого навчився у тібетської йоги. Артист приїхав у рідні пенати, щоб поставити спектакль про Зігмунда Фрейда “Істерія” на сцені Національного театру імені Івана Франка, де колись сам робив перші кроки.

— Як виникла ідея постановки “Істерії”?

— Ступка запрошував мене давно, здається, ще коли був міністром культури. Адже я наїжджаю до Києва проводити майстер-класи в Центрі імені Леся Курбаса. Я запропонував Богданові Сильвестровичу десь з десяток п’єс. Спочатку ми зупинилися на Кафці, але хотілося, щоб на постановку пішов глядач. І я запропонував “Істерію” Террі Джонсона. Тетяна Некрияч здійснила перший переклад п’єси українською мовою. Це трагіфарс про Зігмунда Фрейда та Сальвадора Далі. Втім, такого жанру, в якому ми тепер працюємо, в Україні ще не знають.

— А чому ви взялися саме за Фрейда? Ви його послідовник?

— Ні, хоча у творчості спираюся на його ідеї. Це моя робота з підсвідомістю, інтуїцією. У вивченні драматургії мене завжди цікавить те, що заховане під поверхнею. А то і є психоаналіз. Фрейд для мене насамперед атеїст, як і Ленін. Але в цій постановці він іде до Бога. У п’єсі є багато елементів водевілю, фарсу, сюрреалізму. І не випадково там діє Сальвадор Далі, адже він був послідовником вченого у своїй художній практиці. Події “Істерії” розгортаються після 1938 року, коли відомий психоаналітик змушений був тікати з нацистської Німеччини, інакше б загинув (як його родичі). Для від’їзду з Відня Фрейду надали дуже короткий строк, і то завдяки старанням принцеси Даньської, яка особисто телефонувала Мусоліні, щоб заступився за лікаря перед Гітлером. Фрейд на той час був одіозною постаттю. Він щойно зробив переворот у психології, який ще не всі зуміли сприйняти. Але з’явилося безліч шанувальників, шкіл і напрямків. Його дослідницький імпульс вплинув на свідомість усіх митців та науковців. І у п’єсі до нього приходить Сальвадор Далі, коли вчений уже помирає від раку. Глядачі побачать останні дні генія, де реальність переплітається з потойбічним світом.

— Тобто це своєрідний експеримент?

— Так, і це відповідає тенденціям розвитку сучасного світового театру. Я працюю на сценах Канади та Європи і бачу, що всюди митці шукають нових форм художнього вираження. Нині театр опинився у кризі, і вихід у зміні естетики. Я теж прагну знайти свіжі ідеї, отож мені нецікаво займатися комерційними розважальними постановками, що легко пережовуються публікою. Але я охоче працюю там, де відкриваються нові перспективи.

— Розкажіть докладніше, чому на початку дев’яностих ви виїхали з Радянського Союзу.

— Мене запросили в Канаду поставити спектакль. Річ у тім, що до цього я працював у московському театрі Анатолія Васильєва “Школа драматичного мистецтва”. Цей колектив їздив з гастролями по всьому світу. І якось потрапив у Монреаль на міжнародний форум. Там узяв участь у постановці за твором Набокова “Запрошення до страти”. Спектакль вийшов цікавий. Актори, які в ньому виступали, тоді були ще студентами, а нині стали зірками. Після цього я мав нові пропозиції. А Васильєв на мене був страшенно ображений, що я так довго затримався за кордоном. У сумнівах я зателефонував Кайдановському, і той сказав: “Ти в Канаді? Не рипайся. Залишайся якнайдовше. Старий, тут жити неможливо.” А згодом за постановку “Повернення” Гарольда Пінтера я здобув звання найкращого режисера за визнанням Асоціації критиків Канади. Тобто у театральне життя Канади я в’їхав на білому коні. І не переставав зніматися в кіно. Отже, уже вийшло само собою.

— А як пережили адаптацію до нового життя?

— Особливих змін не помітив, бо постійно перебував у театрі, працював день і ніч. Це неправда, що є велика різниця між нашим і закордонним життям. Актори скрізь однакові — або хороші, або погані.

— Ви в чудовій фізичній формі. У свої сорок дев’ять виглядаєте на тридцять сім. Спеціально чимось займаєтеся?

— Звичайно, адже акторові без цього не можна. Треба самовдосконалюватися. Мені у цьому допомагає тібетська йога. Але за віросповіданням я греко-католик.

Щоправда, раніше ретельно виконував усі обряди, а тепер перестав бути ортодоксом.

— У яких стрічках тепер знімаєтеся?

— Нещодавно зіграв боса нічного клубу в фільмі “Джек Парадайс”. Це музична стрічка на кшталт “Весь цей джаз” Боба Фосса. А до цього мав роль у “Трясовині”, яку, можливо, буде показано в Києві. Я працюю переважно у канадських та американських режисерів, які приїздять до Канади, бо там зйомки дешевші, ніж у США.

— За Києвом сумуєте?

— Приїхав, як бачите. Тягне...

— А згадуєте свій Молодіжний театр, легендарну роль Сірано?

— Знаєте, мало. Звичайно, є романтичні спогади про друзів, але той період життя прожив сповна, і тепер це історія.

— Телеглядачі Радянського Союзу полюбили вас за роль Фрунзе у серіалі про героя громадянської війни “Той, що немає чину”. Чому не продовжили військову кінокар’єру?

— По-перше, я тоді був надто зайнятий у театрі Васильєва. А йому треба було належати повністю, розчинитися. Не монастир, але наче в монастирі. Тому я змушений був робити вибір. До того ж, коли грав роль Фрунзе, почалися проблеми, у КДБ викликали. А на роль червоного полководця потрапив випадково, бо спочатку пробувався на негативного персонажа. Для образу Фрунзе шукали акторів, які були б справді на нього схожі. Та його дочка, яка переглядала весь підготовчий матеріал і консультувала знімальну групу, побачивши мене в кадрі, одразу вибрала на роль свого батька. Сказала, що в очах у нас є щось спільне. Але це тільки в очах, бо насправді Фрунзе був невисокий і гладкий, а я тоді мав зовсім худу статуру. Навіть доводилося під щоки підкладати ватяні тампони. А вжитися в образ мені допомагав сценарист, який був ще й психологом і телепатом. Ми з ним багато спілкувалися. Потім я чув багато гарних слів про свою роботу, навіть завоював приз глядацьких симпатій на кінофестивалі в Мінську.

— Тобто відчули, що таке прокинутися зіркою?

— Ні, але щось подібне сталося після роботи у фільмі Валерія Рубінчика “Відступник”. Це був спільний проект кіностудії “Білорусьфільм”, Австрії та Федеративної Республіки Німеччини. За жанром — фантастика з елементами жахів, де я виконав головну роль. І був відзначений призом на фестивалі фантастичних фільмів у іспанському місті Сітхеті. Але я про це нічого не знав, бо на той форум мене навіть не запросили. Так вийшло, що саме у цей час ми з театром Васильєва гастролювали в Барселоні. Грали “Шість персонажів”. І раптом після вистави підходять глядачі і кажуть: “А ми вас впізнали”. Я нічого не розумію, а вони показують газету з моєю фотокарткою, де написано, що я нагороджений за найкраще виконання чоловічої ролі. Оце був сюрприз! Там таку гарну статуетку вручали, типу “Оскара”, але я її досі не маю, хоча Рубінчик обіцяє віддати.

— Ви зустрічалися з Іваном Миколайчуком на зйомках його фільму “Така пізня, така тепла осінь”. Які у вас залишилися враження?

— У нас з Миколайчуком склалися чудові стосунки. Але то був важкий період його життя. Іван — надзвичайно харизматична особистість і водночас чуттєва. Я тоді також зустрічався з Параджановим. Сергій Йосипович хотів, щоб я виконав головну роль у його стрічці “Слово о полку Ігоревім”. Ми познайомилися, коли я знімався у фільмі Леоніда Осики “Увійдіть, стражденні”. Працювали в Кара-Кумах. Потім з Леонідом Осикою зупинялися у Параджанова в Тбілісі. Це було вже після того, як він вийшов із в’язниці. Режисер справив враження митця духовно сильного, енергійного, з дивовижною творчою фантазією. Коли Сергій Йосипович побачив мою роботу в “Стражденних”, то вигукнув: “Нарешті я знайшов князя Ігоря”. Ми з ним просто, по-дружньому розмовляли про природу мистецтва, бо Параджанов брав участь у написанні сценарію нової картини Осики “Етюди про Врубеля”, де я мав створити образ художника. Леонід навіть приїздив у Москву до Васильєва, щоб відпустив на зйомки. Але не домовився, бо я був дуже завантажений у театрі. Але до Параджанова на “Слово” я б неодмінно приїхав. Адже він був стимулом для сміливого експерименту. Сергій Йосипович — то ціла епоха в мистецтві, як Фелінні чи Годар. У Тбілісі я побачив ще й втомленого, простого, без екстравагантності чоловіка.

— А які зустрічі мали тепер в Києві?

— Їх було небагато, бо цілими днями в театрі. Зустрічався з донькою Євгенією Гладій, яка тепер навчається на першому курсі театрального інституту. А до того здобула фах лінгвіста. Вона вже знялася в італо-британо-американському фільмі про серійного вбивцю, де виконала головну жіночу роль. Я дуже пишаюся донечкою.

Ліліана ФЕСЕНКО “Хрещатик”
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
06/02/2004 | Дерево життя. “Кінопанорама” влаштувала виставку гобеленів, ікон, килимів, створених вихованцями школи Михайла Бойчука
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© Редакцiя газети "Хрещатик".
У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |


: 0.6167 sec