18 березня 2009 року, середа  №33 (3479) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS  | Facebook   |  Київ | Економіка | Суспільство | Дозвілля | Авто | Здоров'я | Технології | Транспорт
images
images
 Логотип видання 'Хрещатик'
громадський бюджет kyiv smart city
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
16:09 |  За протиправні дії на площі Михайлівській поліцейські доставили до управління поліції одинадцять осіб
images images images
16:07 |  20-21 січня відбудеться онлайн-марафон вшанування пам’яті захисників донецького аеропорту «Доба пам’яті 24+2»
images images images
20:10 |  Цієї неділі відбудуться освячення води та традиційні купання на Водохреща
images images images
14:33 |  У ніч проти 20 січня змінять роботу тролейбуси №№ 31, 50, 91Н
images images images
12:06 |  У «Київтеплоенерго» заявили, що охоронні послуги для компанії надаються в повному обсязі, а інформація про привласнення посадовцями КП 1,7 млн грн – не відповідає дійсності
images images images
08:47 |  Куди піти у Києві 17-го січня
images images images
17:53 |  У 2020 році на матеріальну допомогу учасникам АТО, Революції Гідності та іншим окремим категоріям населення виділено 192 млн грн
images images images
17:48 |  Віталій Кличко: «Київ отримав першу партію натяжних тросів для Подільсько-Воскресенського мосту»
images images images
15:44 |  Оперативні дані щодо захворюваності на грип та ГРВІ 06.01.2020 – 12.01.2020
images images images
15:30 |  Створено комісію для розгляду звернень громадян щодо завданої шкоди здоров’ю через пошкодження магістрального трубопроводу
images images images
14:43 |  МОЗ України продовжує збір потреби у лікарських засобах і медичних виробах
images images images
13:12 |  «Сучасні, зручні і доступні – над Борщагівською трамвайною лінією ми продовжуємо оновлювати пішохідні мости», – Олександр Густєлєв
images images images
11:14 |  Київські аудитори встановили порушень на суму понад 2,2 млн грн в Інституті гідробіології НАН України
images images images
09:02 |  На вулиці Антоновича ліквідували пошкодження трубопроводу та відновили транспортний рух вулицею
images images images
18:05 |  У ніч проти 16 січня змінять роботу нічні тролейбуси № 91Н
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса
images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

Державні закупівлі
Бюджет міста Києва на 2019 рік
Бюджет міста Києва на 2020 рік
Контактний центр міста Києва - 1551
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
ІСТОРІЯ СУЧАСНОСТІ
images  
images
images
images
12/03/2003      надрукуватипрочитало 5395 человек  

images
Батько ноосфери Сьогодні виповнюється 140 років від дня народження Володимира Вернадського
images
Борис РОГОЗА

“Хрещатик”

“Десятиліттями, цілими століттями вивчатимуться і поглиблюватимуться його ідеї, а в працях відкриватимуться нові сторінки, які ставатимуть джерелом нових пошуків. Багато дослідників наснажуватимуться його гострою, настирливою, завжди геніальною творчою думкою; молодим поколінням він повсякчас буде вчителем у науці та яскравим взірцем плідно прожитого життя”.

Так сказав про Вернадського — особистість планетарного масштабу — академік Олександр Ферсман. В особі Володимира Івановича блискуче поєднувалися геніальність ученого-теоретика, талант практика-експериментатора, хист організатора. Він — автор широковідомої праці “Біосфера”, багатотомної монографії “Історія мінералів земної кори”, безлічі книжок та статей. Але найголовнішим його внеском у науку стало вчення про ноосферу, яке докорінно змінює наш науковий світогляд. Суть цього вчення — органічний зв’язок космосу з життям людства.

140 літ тому в березні, коли оживає, оновлюється природа, він народився. За документами, сімейними переказами, спогадами сучасників, учених простежуємо його родовід, долю, нелегкий шлях.

Його пращур був у війську Богдана Хмельницького

Почати, мабуть, треба з того, що один з його пращурів, шляхтич Верна, хоробро боровся у визвольній війні Богдана Хмельницького проти ляхів. Поляки скарали його на смерть. Нащадки того Верни (Вернацькі) жили на Січі, були там і старшинами, і “військовими товаришами”, себто рядовими.

Прадід Володимира Івановича — запорожець Іван Никифорович — навчався в Переяславському колегіумі, потім у Києво-Могилянській академії, а коли імператриця Катерина ІІ зруйнувала Січ і переслідувала козаків, утік на Чернігівщину. По кількох роках тихого життя його обрали священиком у селі Церківщині. Піп з цього чоловіка вийшов нікудишній. Йому швидко набридло хрестити, хоронити, взяв та й повісив замок на храмі. Якось парафіяни зажадали, аби священик відспівав небіжчика. Той відмовився. Тоді люди силоміць потягли Івана Никифоровича на цвинтар, де він, не стерпівши наруги, помер у всіх на очах: розрив серця, по-нинішньому інфаркт.

Дід Володимира Івановича — Василь Іванович — з дитинства мріяв стати лікарем, потай від батька, але з благословення матері, пішки вирушив до Москви і вступив у медико-хірургічну академію. Голодував, бідував і вчився... У чині штаб-лікаря брав участь у багатьох походах Олександра Суворова, навіть у легендарному переході через Альпи по Чортовому мосту. Коли полководець задумав свій знаменитий прорив з ворожого оточення і вивів армію в безпечне місце, то там залишив лазарет під наглядом військового хірурга Вернацького. Шпиталь захопили французи й побачили, що, крім російських солдатів та офіцерів, Василь Іванович годував, лікував близько тисячі їхніх земляків, а ще італійців, австрійців. Для нього вони були не полоненими, не ворогами, а людьми, котрі потребують допомоги. З батькових розповідей Володимир Іванович дізнався, що за гуманне ставлення до поранених штаб-лікар Вернацький “одержав у Парижі з рук Наполеона орден Почесного легіону”, який занесли до його послужного списку (зберігається в архіві Російської академії наук).

Повернувшись з походів після 1800 року, Василь Іванович одружився з рідною сестрою діда відомого письменника і публіциста Володимира Короленка. Зі спогадів сучасників Катерина Яківна постає жінкою енергійною, наділеною вольовим характером. Під час війни 1812 року хірург Вернацький знову брав участь у ратних кампаніях, і вона часто супроводжувала свого Василя.

У родині Вернадських навіть зберігся переказ, що Лев Толстой у романі “Війна і мир” вивів їхню бабусю в образі “штаб-лікарської дружини”, яка пробивалася з обозом до чоловіка. Це схоже на правду, бо батько Володимира Івановича був особисто знайомий з автором твору і міг розповісти йому про матір.

Після війни Василь Іванович працював у Київському військовому шпиталі. У 1826-му за вислугу років здобув чин колезького радника, що давало йому право на потомствене дворянство. Скориставшись цим, він змінив прізвище Вернацький на Вернадський.

Єдиний його син Іван народився в Києві, тут навчався, блискуче закінчив університет, викладав у гімназії, звідси їздив у відрядження за кордон “для вдосконалення в політичній економії”. Йому було тоді лише двадцять два роки, але в ті часи молоді люди поспішали увійти в життя й науку. Невдовзі захистив магістерську та докторську дисертації, очолив кафедру політичної економії спочатку в Київському університеті, а затим — у Московському.

Одразу по смерті чоловіка Катерина Яківна переїхала до сина. Для них образ Василя Івановича був овіяний ореолом лицаря “без страху й докору”, обоє сумували, не маючи ні його портрета, ні фото. Одного разу, завітавши до книгарні, Іван Васильович угледів на стіні літографію, яка вразила схожістю з батьком. Зблизька ця картина ще більше нагадувала знайомі риси. То було зображення Джорджа Вашингтона — першого президента США. Купив літографію і ніколи з нею не розлучався. Тепер вона висить у Кабінеті-музеї академіка Вернадського, замінюючи собою портрет його діда.

У Московському університеті Іван Васильович довго не затримався. Вабила столиця, відкриваючи куди ширші перспективи. Переїхав туди й одразу поринув у бурхливе петербурзьке життя. Викладав у Головному педагогічному інституті, в Олександрівському ліцеї. Увійшов до Вільного економічного товариства, завідуючи його політико-економічним комітетом. Став членом Центрального статистичного управління Міністерства внутрішніх справ. Одночасно готував матеріали для тижневика “Економічний покажчик”, який зібрався видавати. Журнал почав виходити з кінця 1857 року. Відбулося знайомство Івана Вернадського з редколегією “Современника”, очолюваного Миколою Чернишевським та Миколою Добролюбовим. Між двома виданнями спалахнула полеміка з селянського питання, що дала змогу авторам “Современника” вільно висловлювати погляди. За рік як додаток до “Економічного покажчика” побачив світ “Економіст”. Іван Васильович — редактор і видавець обох журналів.

Незабаром він побрався з Анною Петрівною Константинович, дочкою українського поміщика. Її дід Христофор Опанасович свого часу був сотником переяславської козацької сотні, а батько Петро Христофорович — артилерійським генералом.

Анна Петрівна виховувалася у приватному пансіоні в Києві. Була музикальна, дуже любила українські народні пісні. У Петербурзі давала уроки співу й виступала у хорі композитора Балакірєва. Весела дівчина з синіми очима та дзвінким голосом наповнила дім сміхом, музикою.

12 березня 1863-го в Північній Пальмирі у Вернадських народився син Володимир, а невдовзі дві доньки — Ольга й Катерина. Петербурзьке дитинство не залишилося в пам’яті хлопчика. Йому виповнилося чотири роки, коли сім’ю спіткало горе. На засіданні політико-економічного комітету Вільного економічного товариства Іван Васильович засперечався з опонентами, пристрасно доводячи, що не можна змішувати велике виробництво і велику земельну власність.

— Оскільки, як зазначаю я в своєму проспекті політичної економії, велика земельна власність є перешкодою до благоденства поселенців... Ось, будь ласка, сторінка...

Нахилився до столу, вглядаючись у розгорнуту брошуру, і раптом, зронивши голову на руки, знепритомнів. З усіма запобіжними заходами відвезли його додому. Лікарі виявили у професора крововилив у мозок.

Вичунявши, Іван Васильович перестав читати лекції, полишив громадську роботу, обрав собі спокійне місце керуючого конторою Державного банку в Харкові й перевіз туди родину.

Харківське життя здавалося Володі найкращим, яке можна тільки бажати. Збирав гербарії і спрагло всотував у себе враження від навколишньої природи, вловлював не лише її зовнішні ознаки, а й відтінки барв, блисків, звуків. Захоплювали й вечірні прогулянки перед сном з двоюрідним дядьком Євграфом Короленком. Обидва любили спостерігати небо, зорі, надто Чумацький Шлях; обидва любили — один розказувати, другий слухати. Після таких розповідей світляні цятки, розсіяні у високості, оживали в хлопчиковій уяві. Місяць населяли незвичайні істоти. І жадоба пізнати загадковий космос оберталася в таємну пристрасть.

У Харкові Володя вступив до гімназії й охоче взявся за підручники. Перед тим провів літо в родовій садибі українського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка. Уперше прочитав його повісті, які нагадували гоголівські “Вечори на хуторі біля Диканьки”, але були ближчі до того, що бачив довкола.

Нова посада аж ніяк не задовольняла непосидливого Івана Васильовича, і він вирішив повертатися до Петербурга, своєї журнальної та видавничої діяльності. Напередодні переїзду побував у закордонному відрядженні, взявши з собою сина. У Мілані в готельному кіоску купив газету “Вперед”. Її видавав відомий російський емігрант, філософ Петро Лавров, давній знайомий Вернадського. Читаючи, натрапив на повідомлення про циркуляр, що забороняв у царській імперії друкувати книжки, брошури, статті українською мовою. Руки безсило опустилися, газета впала на коліна. Володя підняв її і теж прочитав.

— Що це означає? — запитав син.— Навіщо?

І тоді батько розповів йому про минуле України. Про боротьбу багатостраждального народу за незалежність. Про таємне антикріпосницьке Києво-Мефодіївське братство, одним з організаторів якого був дядько Володиної мами — Микола Гулак.

Малий Вернадський повернувся додому українцем і за своєю прихильністю та симпатіями залишився ним на все життя.

У північній столиці активно студіював українську літературу. Брав книжки в бібліотеках, купував у букіністів. У себе вдома на стелажах знайшов номери журналу “Основа”, що його видавав у Петербурзі спільно з Василем Білозерським Панько Куліш. Розпитував батька про Тараса Шевченка, Михайла Максимовича та інших діячів національної культури, з якими той не раз зустрічався. Навіть склав вірш (мабуть, єдиний художній твір Вернадського). Починався він так:

Украина, родная моя сторона,

Века ты уже погибаешь...

Но борешься, бьёшься,

бедняжка, одна

И в этой борьбе изнываешь...

“Інстинкти осіб, в чиї руки потрапила влада, розгнуздані”

З осені 1876-го Володимир — учень Першої петербурзької класичної гімназії. Тут викладали історію, філософію, а найперше іноземні мови. Згодом він самотужки опанував ще кілька з них. Отож літературу, переважно наукову, читав 15 мовами, деякі статті писав по-англійськи, по-французьки і по-німецьки. А історією та філософією цікавився до кінця днів своїх.

Однак прагнення гімназистів більше дізнатися про навколишній світ, планети, Сонце не діставало офіційної підтримки. Така система навчання створювала для них мовби духовний футляр. Тим, хто хотів серйозно й глибоко пізнавати життя природи й суспільства, залишався шлях самостійної роботи, самонавчання. Вернадський згадував: “Дивно, але потяг до природознавства посилила в мені саме покалічена класична гімназія завдяки тому внутрішньому, підпільному життю, яке точилося в ній, коли в це середовище потрапляли талановиті юнаки-натуралісти”.

У 1880-му батько подарував йому на іменини книжку “Походження видів” англійською мовою. Читання Дарвіна дало поштовх ближче ознайомитися з розвитком природознавства за кордоном: передплатив англійський журнал “Природа”.

За рік Володимир Вернадський вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. В нього з’явилася можливість відчути безмежність справжньої науки на відміну від обмеженого, спрощеного світу навчальних посібників. Вузівське викладання не зводилося, як у гімназії, до визубрювання підручників. Серед професорів були світила науки: Менделєєв, Докучаєв, Бекетов, Сєченов, Бутлеров. Усі вони ґрунтовно проводили наукові дослідження, експерименти та розповідали слухачам про свою роботу, пошуки і сумніви, про те, що належить ще відкрити. Студенти мовби бачили на власні очі життя науки, боротьбу думок, нові досягнення і, головне, перспективи. Розуміли, як ще багато незвіданого в природі.

У ті роки до Володимира прийшло кохання. Наталя Старицька була чудова дівчина: розумна, освічена, гаряча вдачею і водночас скромна, навіть сором’язлива. Вони подружилися на заняттях студентського науково-літературного товариства. Юнак мав намір, закінчивши університет, покинути Росію надовго, може, назавжди. Його обурювали самодержавство, невикорінена спадщина кріпосництва, соціальна несправедливість. “Інстинкти осіб, в чиї руки потрапила влада, розгнуздані,— занотував у щоденнику,— і нам залишається тільки бідкатися, що гине набуте зусиллями поколінь”. Та незабаром дописав: “Зустріч з Наталею змінила мої, здавалося, тверді плани”.

Вона була дочкою іменитого й високопоставленого державного діяча Єгора Старицького, також пов’язаного походженням з Україною. На відміну від шукачів благ і посад, він дорожив своєю честю та переконаннями, вірно служив народові.

Проводжаючи якось дівчину додому, Володимир запропонував їй руку й серце. А у відповідь почув:

— Я не можу бути вашою дружиною...

— Ви мене не кохаєте? Чи вже маєте когось?

— Ні те, ні інше. Мені з вами завжди добре. Та зрозумійте: я на три роки старша за вас, мій друже.

І помовчавши додала:

— А це значить, що коли ви будете в розквіті сил і таланту, я вже стану старенькою. Висітиму каменем на вашому житті, і ви з вашим характером та добротою нестимете свій хрест...

Володимир відкидав її доводи, але домігся тільки продовжити розмову після свого повернення з експедиції. Приїхав у розпал білих ночей і одразу подався в Теріокі на дачу Старицьких. “Зустрілися в лісі, багато говорили, гуляли”,— писав звідти матері, сповіщаючи про Наталину згоду на його пропозицію. У липні відбулося знайомство Анни Петрівни з нареченою, а на початку листопада справляли весілля.

На Четвертій лінії Василівського острова Вернадський найняв квартиру, перевіз фамільний письмовий стіл, дружинин посаг і став жити своїм щастям. Щастям з гірким присмаком. Помер батько. Осиротіла мати потребувала уваги, яку міг приділити тільки син, бо доньки влаштовували особисті справи.

20 серпня 1887 року в подружжя народився хлопчик, якого назвали Георгієм. Радість затьмарив виклик Володимира до ректора. Там побачив міністра освіти Делянова, сумновідомого своїм циркуляром про те, що “кухарчині діти” не можуть навчатися в університеті. Він наполягав, щоб Вернадський звільнився з вузу, бо на нього є донос про участь у “революційній діяльності” (приятелював, бачте, зі студентами Олександром Ульяновим, старшим братом Леніна, Петром Шевирєвим та Йосипом Лукашевичем, активними членами партії “Народна воля”).

Володимир одразу подавати заяву не став, вирішив порадитися з рідними та близькими. За свого учня заступився професор Василь Докучаєв. Учений добився, що відставку випускникові замінили виїздом на три роки за кордон для стажування в галузі кристалографії та мінералогії. Адже на той час Вернадський уже успішно захистив дисертацію на ступінь кандидата природничих наук і виконував обов’язки хранителя мінералогічного кабінету.

images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
12/03/2003 | Ольга Кобилянська і Леся Українка. Про взаємини геніальних жінок говорили під час музейної зустрічі на Саксаганського, 97
images
images
12/03/2003 | “Слово на сторожі”. Третій мовний марафон Петра Яцика завершиться 22 травня 2003 року в Національній опері
images
images
12/03/2003 | Українські військовослужбовці вивчають англійську, німецьку, французьку та італійську.
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |