Яким чином заборона банкам забирати заставне майно в позичальників вплине на кредитний ринок країни?
— Активність, яку демонструють українські законодавці щодо заставного майна комерційних банків, не може не турбувати банківську спільноту і бізнесове середовище загалом. Зокрема численні законопроекти, що забороняють банкам вилучати заставне майно в розрахунок за погашення кредитного боргу і які ускладнюють процедуру вилучення такого майна, створюють додатковий тиск на кредитний ринок та ініційовані з популістичних міркувань. Адже введення таких норм підриває довіру до самої системи банківського кредитування. Тобто якщо позичальник не може сплатити кредит, то він має бути покараним. Наразі ж за правильного підходу та з допомогою розумного юриста теоретично виселити позичальника із заставного помешкання фактично неможливо. Це визнають і самі банкіри. Тому можна сказати так: ті, хто взяв кредит у банках, теоретично можуть не платити за ним, а давати гроші кваліфікованому юристові, який зміг би зволікати цей процес на кілька років (якщо не на десятиріччя). Зрештою справа перейде в розряд безнадійних кредитів. Однак не слід забувати, що така ситуація скоро закінчиться, оскільки самі банки чіткіше виписуватимуть у відповідних законах процес вилучення заставного майна. Наразі ж політика визначає економічні процеси в країні. Звісно ж, є добросовісні платники за кредитами. Але ті нововведення, які намагаються запровадити народні депутати, роблять платежі навіть сумлінних позичальників недоцільними. Адже навіщо в такому разі виконувати умови кредитного договору, якщо парламент ускладнить процес вилучення заставного майна у недобросовісних позичальників. Тобто таким чином теоретично можна безкарно брати кредити в банках та не повертати коштів. Це можливо лише з огляду на короткострокову політичну доцільність: у найближчій перспективі можливо, що такі зміни будуть позитивними, однак надалі це негативно позначиться на економіці загалом. Адже такі зміни не вчать людей дбайливо ставитися до приватних фінансів, раціонально приймати рішення та не набирати тих кредитів, за якими не в змозі розрахуватися.

З іншого боку, в ситуації, що склалася, частково винні й самі банки. Оскільки кредити видавали під "короткі" гроші, брали на Заході на рік наперед, тоді як на внутрішньому ринку надавали українцям на п'ять-десять років. Коли фінансування із Заходу призупинилося, фінустанови опинилися в скруті. Банкірів у цій ситуації жаліти також не слід, оскільки ставки за іпотечними кредитами становили десять-дванадцять відсотків річних у валюті, якщо не більше. Це дуже багато. Якщо кредит взято на двадцять років, то прибуток банку міг сягати п'ятдесяти процентів вартості квартири. До того ж квартири коштували також задорого. Це породжувало ілюзію, що ціни зростатимуть вічно, а заразом і застави. Тож банкіри в цій ситуації теж винні. Однак потрібно знайти золоту середину всім зацікавленим сторонам: позичальникам, банкам, НБУ, уряду та парламенту.

finance@kreschatic.kiev.ua