images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
17:00 |  Коли українці відпочиватимуть в 2019 році: календар державних свят
images images images
14:00 |  Графік роботи банківської системи на новорічно-різдвяні свята
images images images
11:00 |  У Києві проведуть комплексну профілактику захворювань на грип та гострі респіраторні інфекції
images images images
08:00 |  Обмеження на в’їзд до Києва великогабаритного транспорту діятиме до покращення погодних умов
images images images
17:00 |  «Особливості виходу на ринок ЄС: практичні кроки для підприємств м. Києва».
images images images
17:00 |  Після матчу Ліги чемпіонів УЄФА київський метрополітен і наземний пасажирський транспорт працюватимуть довше
images images images
14:00 |  Діти Києва підтримали українських військових
images images images
08:00 |  Киянам нагадали про програми ремонтів: що можна зробити і за скільки
images images images
19:40 |  Новий рік: як прикрасити кошик до свята (поради від флористів)
images images images
17:00 |  Де у Києві продаватимуть ялинки з паспортами
images images images
14:00 |  На столицю суне новий циклон
images images images
11:00 |  В столиці відкрилась резиденція нового українського супергероя
images images images
08:00 |  Педагогів готують працювати з "особливими" дітьми
images images images
19:00 |  101 троянда: щирий подарунок у вигляді розкішного букета
images images images
17:00 |  Магазини Києва "захопили" символи 2019 року
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 1 жовтня 2010 року, п'ятниця  №142 (3773) images
images
полоса
images
images
Чтиво
images  
images
images
images
01/10/2010



images
Мастіно наполетано
images

Сьогодні “Хрещатик” публікує нове оповідання Дениса Жарких, яке спеціально для читачів написано українською мовою. Де знайшов автор матеріал, досі невідомо, бо він має жінку, двох дітей і кота, а герой його оповідання лише пса. Може, тут якесь суперего? Хтозна!

Неподалік біля виходу з підземки в очікуванні чогось невідомого стояла дівчина неземної вроди. Саме неземної, бо інакше Борис Андрійович її не побачив би. Тут, на київському Лівобережжі, гарних дівчат так багато, що ними хоч греблю гати, але це було просто небесне створіння. Вона була середнього зросту, з довгим білявим волоссям, тонкими виразними рисами обличчя та мрійливими синіми очима. З постави та ніжних рис дівчини не випирав секс, який уже набрид заклопотаним сучасникам пострадянської епохи, в ній нічого не було гламурного, але одразу було видно, що це ЖІНКА. Саме такі, попри свою чаруючу красу, закохуються у своїх чоловіків до безтями, народжують їм красивих дітей і тримають на собі сім’ю, не згинаючись до самої смерті. Натовп людей, байдужих одне до одного, оминав красуню, як дратівливу перешкоду, але Борис Андрійович застиг на місці. Він уже не бачив ні натовпу, ні брудної розбитої вулиці, йому примарилося, що дівчина оточена сяйвом, що захищає її від сірих стурбованих людей.
— Оксано! — пролунало десь здалеку,— маленька! Що з тобою робити?! Як у пісні: “Так где ж ви были? — Я у аптеки! — А я в кино искала вас...”.
Красуня підстрибнула, наче м’ячик, і вся подалася назустріч юнаку. Він був занадто молодий, занадто високий та занадто худий, принаймні так здалося Борису Андрійовичу. Небесне видіння перетворилося на муку. Вже за сорок, а ні жінки, ні дітей. Є з дитинства наїжений пузик, який “з’їв” зріст, є незатишна квартира на Лівому березі, є посада в міністерстві, не абищо, але все ж таки... А жінки нема... У душі в Бориса Андрійовича запалала рана, і він перший раз за багато років змінив маршрут і завернув у невеличкий парк.
Жінки... А що жінки? Кажуть, що чоловік підсвідомо шукає жінку, що схожа на його матір. Так от, Борис Андрійович був винятком із цього психологічного закону. Ганна Назарівна, його мати, завжди сватала йому дівчат таких, як вона, а Борис Андрійович завжди провалював сватання. Може, тут теж було щось підсвідоме, адже Ганна Назарівна вижила його батька, Андрія Ярославовича, з власної оселі в центрі міста. Приїхавши з провінції, жінка розуміла, що підкорити вродою Київ не зможе, проте брала наполегливістю, тобто перла, як танк. Городяни несільського походження, якщо вони не були начальниками, для неї взагалі не існували. Вона не утруднювала себе тим, щоб їх оминати, пробиваючи в їхніх лавах шляхи, як у негустому чагарнику. Сільську кістку вона або знищувала, або кумувалася з нею. Так, шляхом природного відбору, Ганна Назарівна здобула з десяток кумів у важливих установах міста. А сільської кістки, яка лобом пробила собі право на життя, в Києві вистачало. Звісно, Ганну Назарівну не цікавили люди, які працювали в столиці руками на будівництві чи заводах. Жінка чітко вловила ідеологію начальників, котрі були вихідцями з села. Самі такі люди свою невпевненість у собі приховували за різними масками і любили лестощі та низькопоклонство.
Основним мистецтвом було знайти саме той момент, коли від чинолюбства можна було переходити до панібратства, виставивши з цього приводу пляшку (пляшки) горілки. І цим мистецтвом Ганна Назарівна володіла так майстерно, мов Паганіні скрипкою. Її квартира нагадувала нескінченне сільське свято, де одним наливали “на коня”, а інших зустрічали “штрафною”.
Тому цілком природно, що в майбутній дружині сина Ганна Назарівна бачила помічницю, що знає всі тонкощі випивки з поважним начальством і церемонії частування потрібних людей. А сину чомусь не подобалися саме такі жінки...
Це було, коли Борису Андрійовичу було трохи за тридцять. Він працював у міністерстві економістом і, вийшовши з роботи, зіштовхнувся з худорлявою дівчиною, яка мала великі виразні очі. Він не втримав папку з документами, а дівча допомогло зібрати папери. Він так зачаровано на неї дивився, що вона запросила його до театру, де була актрисою. Тепер до цього театру він буде ходити щодня, розповідаючи мамі, що засиджується на роботі.
І ось настав довгоочікуваний ним час. Як справжній мачо він привів кохану додому і поставив пляшку шампанського на стіл. Монументальна Ганна Назарівна збільшилася в розмірах і подивилася на дівчину лише одним орлиним оком:
— Це що?
— Розумієте, Ганно Назарівно, Боречка має зробити мені пропозицію,— спокійно і трохи солодко відповіла артистка.
Сам Боречка дуже розгубився. По-перше, Боречкою його назвали вперше, по-друге, освідчення в коханні та пропозицію вийти заміж було заплановано на кінець зустрічі, а зараз він був просто не готовий, по-третє, йому якось і на думку не спадало, що матір може по-іншому думати щодо предмету його кохання. А доки він був збентежений, мати взяла ініціативу на себе:
— Одразу поцікавлюся: де ви будете жити?
— Боречка казав, що в нього є своя квартира на Лівому березі...
— Тобто це вже його квартира, а не наша?!
Великі очі нареченої ще збільшилися. Мати зробила крок уперед:
— А ви хто, власне, така?
— Я?!. Настя...
— Дуже приємно,— сказала Ганна Назарівна, але чомусь сама не представилася.— А чим ви займаєтеся? — поставивши руки в боки, продовжувала вона допит.
— Акторка...
— Я так і знала,— картинно схопилася рукою за серце.
— Що знала? — засмучено запитала Настя.
— А ви не знаєте що? — виставила вперед ногу Ганна Назарівна.
Настя почервоніла, схопилася за обличчя і зашепотіла:
— Ні. Я так більше не можу! — і вибігла геть.
— Котику, ти куди? — у розпачі спробував зупинити її Борис Андрійович. Але мати перегородила собою прохід і зупинила його:
— Уже котик? — Ромео-Боречка сахнувся від неї.— Кішка драна... розвів тут зоопарк... завтра ще якусь сучку приведеш...
Найжахливішим було те, що голос матері було чути на сходах, куди побігла екс-наречена. Боречка сів на диван і гірко заплакав, як не плакав навіть у дитинстві. Мати сіла поруч і почала його втішати:
— Ну, що ти, мій дурнику, знайшов якусь лахудру і розум загубив? Ці акторки, аби здобути роль, таке витворяють! От станеш начальником відділу — в тебе гора таких акторок буде!
Кілька днів Борис Андрійович страждав, а потім наважився піти до театру. Там він побачив свою Настю, яку хтиво обіймав якийсь тип, схожий на мавпу. Він не наважився підійти, бо серце було розбите вкрай. З Ромео-невдахою було покінчено, та колишній Боречка твердо вирішив зваблювати жінок табунами. Однак одразу виникла проблема грошей... Тоді дон жуан-початківець вирішив діждатися посади начальника відділу. Через кілька років він обіймав цю посаду, але грошей більше чомусь не стало. Потім були ще роки і ще посади... Борис Андрійович оселився в квартирі покійного батька на Лівому березі, але киянки та гості столиці так і ходили незвабленими його чарами. Життя йшло своїм плином, але жінки, схожої на дружину, так досі й не зустрів.
З такими невеселими думками Борис Андрійович сидів на парковій лаві та хотів, було, вже йти геть, аж раптом побачив чудернацьку процесію. Попереду виступав велетенський чорний пес, якого на повідку вів дивний чоловік. У чоловіка були короткі руки, а тулуб — ще коротшим і зовсім дитячі ніжки. На тлі такого тіла голова була з трикутним обличчям та чорними неслухняними кучерями. На обличчі — велетенські пластмасові старомодні чорні окуляри, які ще більше підкреслювали диспропорцію тіла й голови. Про піджак, брюки, сорочку та краватку годі й казати. Ну просто — Кен у відставці, бо не зовсім зрозуміло, з якої ляльки-”красуні” все це було знято. За ними йшли зіваки — кілька підлітків, провінційна няня з дитиною та бабуся-пенсіонерка. Собака зупинився біля Бориса Андрійовича й зазирнув йому в очі. Вони були не собачі й не людські. Такий погляд можна вловити на якійсь стародавній картині чи скульптурі. І від того погляду віяло таким спокоєм, що Борис Андрійович підвівся і погладив собаку, чого не робив ніколи в житті.
— Мастиф,— звернувся до нього чоловік в окулярах.— Інакше кажучи, мастіно наполетано. Подобається?
— Гарний собака,— з задоволенням сказав Борис Андрійович.
— Це що! Якби ви бачили реакцію жінок...— Власник собаки хтивим поглядом глянув на няню.— Проходу не дають, підходять, гладять, дають телефон, а далі... — незнайомець зробив красномовний жест руками і похитав головою з боку в бік.
За лічені хвилини Бориса Андрійовича було проінформовано, де саме можна купити такого цуцика, скільки це коштуватиме та чим його годувати. Потім процесія рушила далі.
Через тиждень Борис Андрійович з’явився на порозі своєї квартири з маленьким чорненьким цуциком, заплативши за нього чималі гроші. На кухні цуценятко невпевнено ставало на ніжки і уважно дивилося на свого господаря.
— Ти мій любий! — простягнув до нього руку Борис Андрійович. Цуценя помахало хвостиком і лизнуло його в долоню. Розчулений Борис Андрійович притис його до грудей:
— Чарлі. Я зватиму тебе Чарлі!
А вночі сталося лихо. Цуцик голосно скавучав — з рота в нього пішла кров.
— Вам продали цуцика хворого на серце, він не житиме, в мене є ін’єкція,— сказав стомлений ветеринар.
— Але ж він живий,— заперечив Борис Андрійович,— хіба ніяк не можна його врятувати?
— Як доживе до року, то можна зробити операцію, але йому треба витримати рік. Цілий рік, уявляєте?
Увесь рік Борис Андрійович мотався між квартирою та роботою. Він доглядав за цуценям, наче за хворою дитиною. За цей рік його знання з ветеринарної справи значно збільшилися, а сам він пострункішав і став енергійнішим.
“Неаполітанський мастиф або мастіно, як його часто називають, родом із Неаполя. Найімовірніше, він є прямим нащадком стародавніх молоських собак, яких колись римляни завезли для участі в боях і цькувань на аренах Древнього Риму,— читав Борис Андрійович у довіднику кінолога.— В середині XX століття порода була на межі зникнення, однак врятована. Незабаром після закінчення Другої світової війни, 12 жовтня 1946 року, на першій виставці собак у Неаполі
8 особин було представлено на позаконкурсному показі. Серед глядачів був Пьєро Ськанциані, кінолог і собаківник, якого вважають “батьком” цієї породи. Собака на кличку Гуальоне, яку він побачив, так йому сподобався, що він написав: “Я впізнав його одразу: він був як би одним із тих 100 бойових псів, привезених до Риму Павлом Емілієм Македонським для участі в тріумфальній ході з нагоди перемоги, взятої при Підне в 168 році до нашої ери над македонським царем Персеєм.
Це був великий пес Епіра, син ассирійців, внук Тибету, це Молос з великої літери. Гуальоне незворушно дивився на мене своїми очима, в яких не було ні ворожості, ні підлабузництва: погляд того, хто дає, але не просить, споглядає”.
Сеньйору Ськанциані після довгих переговорів із власником удалося придбати Гуальоне і чорну суку на кличку Пакіана для розведення. Він був тим, хто врятував мастіно наполетано від повного вимирання, домігся визнання породи Міжнародною кінологічною федерацією, створив товариство любителів мастіно наполетано (SAMN) і багато зробив для того, щоб ця порода переможною ходою обійшла весь світ”. Читаючи це, Борис Андрійович уявляв себе таким собі сеньйором Ськанциані, справжнім італійцем і меценатом. Він навіть став розмовляти на манер італійської, добре, що милозвучна українська мова могла таке дозволити.
Цуценя виросло в молодого собаку і через рік успішно перенесло операцію, чим значно допомогло Борису Андрійовичу повірити в свої сили.
І ось, прогулюючись парком, він побачив ту саму Оксану, яку зустрів рік тому. Жінка йшла разом із чоловіком. Вони котили дитячу коляску. Борис Андрійович зрозумів, що то був знак. Не минуло і десяти хвилин, як його улюбленець зірвався з повідка. Він стрибнув на жінку, яка голосно заверещала.
— Чарлі, стій! Фу! — закричав Борис Андрійович, але собака і не думав кусати свою жертву, він височів над жінкою, яка впала, наче стіна, і спокійно чекав на свого господаря. Борис Андрійович без зайвих зусиль звільнив “полонянку” і допоміг їй підвестися. І тут жіночка вибухнула:
— Куди дивитеся?! Стежте за цим вовкодавом, бо зараз міліцію викличу!
Чарлі таке не сподобалося і він почав невдоволено гарчати на неї. Жінка злякано притихла.
— Та йдіть уже до біса! — прикрикнув на неї Борис Андрійович.— Собака щойно після операції, вона швидше вмре, ніж ви з вашою горлянкою!
Незнайомка пішла геть, не ризикуючи й надалі виказувати своє невдоволення. Оговтавшись, Борис Андрійович зрозумів, що це була ВОНА. Саме такою і була жінка його мрії. Що робити — наздогнати? Він подивився на Чарлі. “Але ж вона не любить Чарлі!” — промайнуло в його голові. Його друг не підвів і вибрав йому саме те, що він хотів, хіба можна було його зрадити? І вони пішли з Чарлі додому.
По дорозі знову боліла душа, і Борис Андрійович присів на ту саму лаву, де вперше побачив чоловіка з великою чорною собакою. Чарлі, відчувши настрій господаря, сів поруч. Але незабаром він пожвавішав і стрімко рушив уперед. До Чарлі з такою самою швидкістю наближався його двійник. Бориса Андрійовича, як справжнього сеньйора Ськанциані, заворожило це видовище.
— Леді! Леді, що ти робиш? — почувся чоловічий голос. Він належав непоказному, одягненому просто чоловікові, однолітку Бориса Андрійовича.— Віталій Станіславович! — представився він.
Так український сеньйор Ськанциані знайшов собі двійника, з яким можна було поспілкуватися на улюблену тему. Вони до вечора гуляли, розповідаючи одне одному тонкощі утримання своїх улюбленців. Собаки також не гаяли часу.
— У вас дівчинка? — запитав свого нового друга Борис Андрійович, він був не в змозі назвати таку довершену тварину сучкою.— Хоча тепер бачу, що це запитання зайве.
— У красивої породи кохання красиве,— додав Віталій Станіславович.— Я, до слова, так і не знайшов жінку. Але моя Леді знайшла своє щастя.

P. S. Кілька місяців по тому Борис Андрійович йшов тим самим парком у товаристві Чарлі. Він був одягнений у модний піджак, з передньої кишені якого кокетливо виглядала хусточка в горошок. На голові була ковбойська шляпа, що ніяк не вписувалася в тон його одежі. На носі були велетенські чорні окуляри. Згодом його можна було побачити біля немолодого лисого чоловіка, котрий сидів на лавці.
— ...жінок цей пес притягує неначе магніт. Лише сьогодні набрав три телефонних номери красунь. Якби ви їх бачили! — Борис Андрійович зробив красномовний жест. Лисий зацікавлено дивився на Чарлі. “Клює!” — подумав Борис Андрійович. Ще б пак! Цуценят Чарлі та Леді треба вже кудись прилаштовувати!

2010 рік



прочитало 4564 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
01/10/2010 | Народний календар.
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.2651 sec