images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
09:00 |  Киянам нагадали, як поводитися під час снігопаду та ожеледиці
images images images
12:30 |  Київрада шукає кандидатів у присяжні
images images images
18:00 |  У понеділок частково обмежать та перекриють рух транспорту центром столиці
images images images
15:02 |  21 листопада Віталій Кличко проведе засідання Антикорупційної ради
images images images
19:07 |  Держаудитслужба: Письмові звернення громадян є важливим джерелом інформації
images images images
17:00 |  Користувачів відомого файлообмінника просять вилучити особисту інформацію до кінця місяця
images images images
15:00 |  Помилкові суми за опалення в жовтні будуть перераховані киянам у наступному місяці
images images images
12:00 |  У столиці з‘явиться ще одна тролейбусна лінія
images images images
09:04 |  Київводоканал: споживач із неповіреним чи непридатним лічильником буде платити за загальними нормами водоспоживання
images images images
18:00 |  В Книжковій палаті Украни імені Івана Федорова встановили втрат майже на півтора мільйони гривень
images images images
17:00 |  На Центральному підприємстві з поводження з радіоактивними відходами встановили втрат на понад 1,9 млн грн
images images images
16:20 |  У "Школі обізнаного киянина" навчатимуть, як платити менше сусіда
images images images
11:04 |  У Києві зріс борг із виплати заробітної плати
images images images
09:00 |  На станції метро "Майдан Незалежності" триває ярмарок вакансій
images images images
18:10 |  Віктор Крохмалюк: Фестиваль не тільки відкриває нові таланти, а й допомагає повірити в себе
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет міста Києва на 2016 рік
Програма економічного і соціального розвитку м. Києва на 2016 рік

images ОФІЦІЙНО
images
Отримання пільг і субсидій
Допомога учасникам АТО та членам сімей загиблих під час АТО
Громадські обговорення щодо перейменування вулиць столиці
Містобудівний кадастр
Комунальні підприємства
images
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 15 грудня 2010 року, середа  №184 (3815) images
images
полоса
images
images
Чтиво
images  
images
images
images
15/12/2010



images
Кому і півень — звір
images

Сьогодні пропонуємо вашій увазі творчий доробок Дмитра Борового. Дмитру 38 років, мешкає він у Житомирі, працює фельдшером станції швидкої допомоги. А пише, як то кажуть, для душі. Пристрасть до літературного слова Дмитро відчув ще в дитинстві. Байки та гумористичні оповідання складає років шість і не збирається зупинятися.

Лев та вовки

Чомусь в останнії роки
У лісі розвелись вовки,
Тож навіть серед біла дня
Ходить боялась звірина,
Однак же ж треба далі жить,
Тож звірі мусили терпіть...

Про їх страждання Лев
дізнавсь,
І звірям якось він зізнавсь:
— Мене царем ви оберіть —
І всі вовки в ту ж щезнуть мить!
Я забезпечу мир та лад
Для всіх знедолених звірят!

Не всі повірили йому,
Хоч більшість дала шанс царю.

Минуло вже чимало днів,
Та досі повен ліс вовків
Кудись лише втекли старі.
Однак змінили їх нові
Та й спокою нема ніде —
Рубають ліс — аж гай гуде!
Ще й сталось це не в перший
раз,
Бо ж звірів дурять повсякчас.
Така вже доля в звірини —
Між хижаками жить завжди,
Та й вірить знов комусь дарма,
Бо ж правди в лісі тім — нема.

Театр

Це театром не вважають,
Хоч напевно то є гріх,
Бо ті хто там виступають
Нам дарують сльози й сміх

Там актори дуже модні —
Професійних хоч катма.
Як один — усі народні,
Там заслужених нема

Амплуа у всіх є різні:
Сольно хтось з них виступа,
Хтось в батальних сценах
грізних,
Хтось мовчить — є роль й така

Важко кожен з них працює —
Це без сумнівів усіх,
Та охочих не бракує
Приєднатися до них

Театральнії сезони
Аж п’ять років — це атас!
Їх так рідко бачать вдома,
В них думки лише про нас!

Прикро, та на їх вистави
В продажу нема квитків,
А інакше б успіх мали
Ці актори в глядачів

Кращим — квіти би дарили,
Викликаючи на біс,
А найгірших б освістили —
Грать не вмієш не берись!

Головне ж (скажу вам щиро)
Не зберуться щось ніяк
На гастролі ці кумири —
Всюди б їх чекав аншлаг

Та актори ті й акторки
До провінцій не спішать,
От в Брюссель чи до Нью-Йорка
Радо їздять виступать.

Всі майбуть вже здогадались,
Звідки взято цей сюжет,
Ну а ні — то вибачаюсь,
Отакий вже я поет.

Петро та мобіла

Петро придбав мобільний
телефон
І вмить забув про пиво, їжу й
сон.
У світ розваг мобільних так
пірнув,
Що навіть про дружину геть
забув.
А та прохає: “Може б ти сходив
У магазин і хліба там купив?”
— Який там хліб, хіба
не бачиш ти?
Собі я перекачую хіти!
Коли прийшла обідняя пора,
Дружина знову взялась
за Петра:
— То може б допоміг хоч
прибирать?
— Та ні, повинен гру я ще
дограть!
Під вечір знову допіка Петра:
— Хоч сміття викинь, сморід
тхне з відра!
— Мені цей сморід геть
не заважа,
Я в Інтернеті, мене тут нема.
Однак урвався в техніки
терпець —
Мобіла розрядилась — грі
кінець.
Петро їй спокій змушений був
дать,
Поставивши її підзаряджать.
І тут Петрусь зненацька
зрозумів,
Що вже добу не спав, не їв, не
пив.
Відразу про дружину він згадав,
Прибіг на кухню... і замуркотав:
— Дерунчиків, сметанки дай,
котлет...
— Піди поїж-но, друже,
в Інтернет,—
Дружина так йому відповіда.—
— Лише для тебе в крані
є вода.
Однак тобі порадить можу я:
Харчуйся, як мобіла та твоя —
Два пальці у розетку ти
встроми...
Оце тобі і будуть деруни!

Півнефобія


Сталося це ще в мої студентські роки. Були часи, коли студенти восени допомагали колгоспникам у сільськогосподарських роботах. Мені “пощастило” збирати хміль. Поселили мене з товаришем у старенької бабусі. У колгоспі ми не надто переймалися роботою. З більшою радістю вечорами допомагали нашій господині давати лад у її невеличкому господарстві. На віддяку нам першої ж суботи старенька презентувала кілька літрів домашнього вина. Сама ж вона зібралась на базар і попросила нас на свій лише зарізати курку, яку пообіцяла ввечері засмажити. Бабуся поїхала, а ми гордовито вийшли у двір і почали обирати птицю. Після довгих сперечань ми так і не дійшли згоди. Мені подобалась біленька, а товаришу чорненька. Одностайно було вирішено, що без склянки вина тут не обійтися. Після “дегустації” ми повернулися на подвір’я і з новими силами стали доводити переваги своїх “обраниць”. І нарешті зрозуміли, що добром усе це не закінчиться, тож “білявку” з “чорнявкою” залишили у спокої, а зупинили вибір на огрядній “шатенці” з товстими ногами. Це потрібно було відсвяткувати, тому ми випили ще по склянці запашного напою. Але тут виникла проблема. Ми, діти урбанізації, звикли бачити курку на пательні, а не в траві у пошуках хробаків. Отож навіть не уявляли, як її спіймати. Перша ідея була така: загнати курку в кут і схопити. Однак нещасна птиця, пращури якої у тридесятому коліні не вміли літати, змушена була згадати, навіщо Господь дав їй крила. Після кількох спроб ми зрозуміли, що нічого з того не вийде. Це стало приводом для появи нової ідеї. Кожен із нас по черзі бігав за куркою, не даючи їй ані хвилини спокою, сподіваючись, що вона от-от виб’ється з сил і впаде. Проте першими впали ми. Відхекавшися, ми приклалися до глечика з вином, аби хоч трохи відновити сили. Та тільки-но ми знову наблизилися до курей, на нас несподівано налетів півень. Це було як грім серед ясного неба. Чи то ми йому набридли своєю метушнею, чи то “поскаржилась” обрана на заклання курка, але ми були змушені відступити до хати.

Напад півня дав підґрунтя для вироблення нової тактики. Ми замочили у вині зерно, розкидали його по подвір’ю, сподіваючись, що кури на чолі з ватажком швидко захмеліють. Півень першим натрапив на пастку. Всім відомо, що зазвичай, коли півень знаходить щось поживне, він одразу кличе курей. Але того разу сталося не так. Здавалося, півень не відійде, аж поки не поклює усе зерно. Ми вирішили цим скористатися. Отож, поки він пригощався, ми підкралися до потрібної нам курки. Зненацька мій товариш зарепетував так, неначе ступив на розпечене залізо. Повернувшися, я побачив півня, що вчепився у його сідниці. Що я не робив, але птах ніяк не відступав. Допомогло лише відро холодної води, яке я вилив на півня. Ми знову втекли до хати, а півень, розпушивши пір’я, примостився біля дверей. Це було схоже на справжній арешт. Вино, на жаль, справило на нашого ворога зовсім не ту дію, на яку ми очікували. Півень роздувся, його гребінь налився кров’ю, а очі палахкотіли гнівом. Можливо, та курка була його улюбленою, бо ж чим іще можна було пояснити шалену агресію мирного до того дня птаха. Випивши ще по склянці вина, ми знахабніли і вилізли через вікно з протилежного від півня боку, взяли лопати і почали копати за городом яму. План визрів дуже простий: один відволікає півня, інший заганяє до ями курку. Пастка вийшла така глибока, що без драбини ми б із неї не вилізли. Перепочивши, ми приклалися до глечика з вином, після чого кинули жереб. Ніхто добровільно не хотів бути живцем для півня. Вибір упав на мого вже й так постраждалого друга. Він надягнув довгу товсту свитку, вискочив із дверей і що є духу помчав у протилежний від ями напрямок. Бо ж був переконаний, що півень от-от його наздожене! Я в той час спокійно гнав курей до ями. Несподівано щось пхнуло мене в спину, і я відчув нібито мені загнали кілька гачків під шкіру. Заволавши, я впав на землю, намагаючись скинути з себе скаженого півня. Від мого лементу товариш зупинився. Не знаю, скільки часу він біг. Для мене тоді кожна мить здавалася вічністю. Коли мій друг прибіг, я вже не кричав, а лежав у ямі. Півень стояв на моїй спині та голосно кукурікав. Товариш схопив палицю і стрибнув до ями рятувати мене. Півень, певно, стомився, а можливо, й протверезів, бо відступив без бою у бік, залопотів крильми і вилетів із ями. Я був неначе Прометей, якого добряче пошматував орел. Коли я підвівся, ми, як давні фронтові друзі, довго роздивлялись одне одного і не вірили, що залишились живі після тяжкого бою. Але здаватися не збиралися. Та, поглянувши вгору, ми згадали, що драбина стоїть біля ями. Ми дерлись догори, ставали одне одному на плечі, та все було марно. Пізно ввечері наша господиня знайшла нас там, де залишив півень. Дізнавшися про наші пригоди, вона щиро поспівчувала нам. З’ясувалося, що нам потрібно було лише загнати курей до хліва, а там упіймати будь-яку з них нескладно.

Я ж особисто до сих пір майже не вживаю курятини, якщо не знаю, хто в мене на столі: півень чи курка. Коли ж це півень, то я з насолодою запускаю у нього руки і рву, рву його, клятого, на дрібні шматочки, намагаючись хоч таким чином помститися колишньому кривднику.

Кожному своє


Кожен у наш час виживає, як може. Наприклад, один мій знайомий розклеює по місту рекламні об’яви однієї фірми. Однак до обіду, бо у другій половині дня він уже працює на іншу організацію, і ті листівки, що клеїв зранку, зриває, а замість них чіпляє інші. Отак доволі плідно чоловік працює одразу на двох робочих місцях.

А ось ще приклад. Є в мене сусід. Звати його Сашко Кравчук. У молоді роки він був затятим шанувальником жінок. Тому, окрім діточок, нажитих із дружиною, в нього є ще з десяток інших. Скільки їх, батько не знає. Якось Сашко надибав на книжку “Золоте теля”. А в ній є неймовірна розповідь про несправжніх дітей лейтенанта Шмідта. Сашко переніс ту вигадану історію у реальне життя. Він зібрав усіх йому відомих позашлюбних діточок, провів із ними інструктаж, і відтоді вони стали онуками першого президента України. Бо ж Сашко за паспортом — Кравчук Олександр Леонідович. І що ви думаєте? Ходять тепер містом оті “онуки” з копією батькового паспорта та заробляють чималі гроші. Раніше Сашко курив “Приму” без фільтра, а тепер купує лише Маrlboro.

Але й це не найдивовижніший випадок пристосування до сучасних реалій, відомий мені. Маю знайомого (назву його Сергієм), що з дитинства мріяв стати лікарем. Однак у Сергія був суттєвий недолік: дуже не любив навчатися. Сергій неодноразово ставав студентом, але всюди його відраховували через незадовільні оцінки. А потім Сергій несподівано зник. За кілька років він так само несподівано з’явився уже з дипломом, але не лікаря, а... ветеринара. Сергій спочатку вирішив попрактикуватися на тваринах, а вже потім братися за людей. Він навіть відкрив приватну ветеринарну лікарню під назвою “Айболит”. До слова, саме так його стали називати відтоді знайомі. Однак більшість котів і собак не одужували, а навпаки. Дуже швидко їх у нашому місті різко поменшало. Сергій відчув, що “запахло смаженим”, і знову зник. Нещодавно він телефонував мені, і ось що я дізнався. Сергій ніде не навчався, а працював за кордоном. Після повернення він прочитав кілька книжок з ветеринарії, придбав диплом і став практикувати. Коли ж з’ясувалося, що лікувати тварин не так уже й легко, Сергій переїхав до іншого міста, купив диплом лікаря і став до праці. Нині Сергій задоволений. Нарешті здійснилася його мрія — тепер він лікар. І не просто лікар, а гірудотерапевт. Сергій стверджує, що для цього навіть не потрібно закінчувати інститут. Усе дуже просто: розгорнув книжку, подивився, куди та при якій хворобі ставити п’явку — і вся робота. Єдине, що засмучує Сергія, то це його нове прізвисько. Тепер він не Айболит, а Дуремар.
Отож кожен виживає нині, як може. Особисто ж я підробляю написанням отаких ось побрехеньок. Найчастіше заробляю лише на хліб, бо на масло не вистачає.

 



прочитало 3117 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
Яндекс.Метрика
bigmir)net TOP 100 images



: 0.3628 sec