images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
09:00 |  Киянам нагадали, як поводитися під час снігопаду та ожеледиці
images images images
12:30 |  Київрада шукає кандидатів у присяжні
images images images
18:00 |  У понеділок частково обмежать та перекриють рух транспорту центром столиці
images images images
15:02 |  21 листопада Віталій Кличко проведе засідання Антикорупційної ради
images images images
19:07 |  Держаудитслужба: Письмові звернення громадян є важливим джерелом інформації
images images images
17:00 |  Користувачів відомого файлообмінника просять вилучити особисту інформацію до кінця місяця
images images images
15:00 |  Помилкові суми за опалення в жовтні будуть перераховані киянам у наступному місяці
images images images
12:00 |  У столиці з‘явиться ще одна тролейбусна лінія
images images images
09:04 |  Київводоканал: споживач із неповіреним чи непридатним лічильником буде платити за загальними нормами водоспоживання
images images images
18:00 |  В Книжковій палаті Украни імені Івана Федорова встановили втрат майже на півтора мільйони гривень
images images images
17:00 |  На Центральному підприємстві з поводження з радіоактивними відходами встановили втрат на понад 1,9 млн грн
images images images
16:20 |  У "Школі обізнаного киянина" навчатимуть, як платити менше сусіда
images images images
11:04 |  У Києві зріс борг із виплати заробітної плати
images images images
09:00 |  На станції метро "Майдан Незалежності" триває ярмарок вакансій
images images images
18:10 |  Віктор Крохмалюк: Фестиваль не тільки відкриває нові таланти, а й допомагає повірити в себе
images images images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет міста Києва на 2016 рік
Програма економічного і соціального розвитку м. Києва на 2016 рік

images ОФІЦІЙНО
images
Отримання пільг і субсидій
Допомога учасникам АТО та членам сімей загиблих під час АТО
Громадські обговорення щодо перейменування вулиць столиці
Містобудівний кадастр
Комунальні підприємства
images
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 16 грудня 2010 року, четвер  №185 (3816) images
images
полоса
images
images
Чтиво
images  
images
images
images
16/12/2010



images
ЛАБІРИНТ ДЛЯ МІНОТАВРА
images

Пропонуємо увазі читачів “Хрещатика” оповідання Раїси Плотникової, в творчому доробку якої — кілька збірок поезії, малої прози та романів: “Афганський кут”, “В яру згасаючих зірок”, “Обличчям до полум’я”. Пані Раїса — член Національної спілки письменників України. Мешкає в місті Лубнах. За її власним зізнанням, “Чтиво” в “Хрещатику” читає постійно. А от сьогодні виступає в цій рубриці як автор.

Мені сказали, що тепер він живе в електричках. І я захотів знайти свого давнього друзяку-генія — висмикнути його з віртуального небуття. Хоча, може, вже й не генія? Я давно нічого не знав про того, з ким прожив шість років пліч-о-пліч у тісній печері студгуртожитку, ділячи порівну шматок маминого пирога, картоплину в кожушках, цигарку, зошит із конспектами, не одну пляшку портвейну, власну думку, кілька мордобоїв і навіть... Дідько, про Софку, яка була молодшою на курс, якось не по кайфу згадувати. Адже вона, зміючка, шугнула з мого ліжка до його ліжка по-шпигунському. Щоправда, одразу набула статусу нареченої, а згодом — дружини.
І все б нічого, якби я тоді не любив...
Я програвав йому завжди, я програвав у всьому доти, доки ми були поруч. Я був беззахисним перед ним. Таким, як він, не треба було особливих зусиль, аби прихилити небо — такі мають більше, ніж здатні вжити. У нього дівчата закохувалися з першого погляду й по самісінькі вуха. Його врода була занадто вишуканою, навіть шляхетною, і у власника тієї вроди не було сумління перед тим, кому предки не додали, бо самі того не мали.
Але попри вроду, він ще мав дуже претензійну штуку — талант. Софку він змалював олівцем у нашій кімнаті так, наче дороги назад у неї вже не було, і вона всуціль належить йому. Так і сталося. Хоча вона до мене тоді прийшла, до мене...
Тепер ось сиджу в електричці й думаю про нього. Звичайно, маючи в своєму гаражі два авто, мені не личить штовхатися в цих рухомих колективних відстійниках для людей. Може, я нікуди б і не попхався, якби не випадкова розмова між будівельницями, яку почув, коли жіночки шарували стелю мого нового будинку.
— Слухай, мала, ти того художника з електрички нашому мільйонеру порадь, нехай він йому тут стіни розмалює.
— Після того, як він мене намалював, я і вдень, і вночі думаю про нього так, наче ні для кого іншого в моїй голові вже місця не лишилося. Портрета спалила, а думаю й думаю...
— Тобі ж казали, що не треба своєї пики підставляти. Ти ж бачила, що він придивляється? Ет...
— Та портрет же ловкий вийшов.
— Так ти ж через того патрета душу занапастила. Хіба не бачила, що непроста людина той художник? Ну, не вмитий, не стрижений, але видно ж, що пантикований, що з тих... Слухай, а може, він із сатанинського поріддя? Я бачила, як волосся на його голові ходором ходило. Аж страшно.
— Та то ж у нього стільки вошей, що чуб ворушиться, я додивилася! Але таке гарне волосся...
— Тьху на тебе! Чи ти не сказилася?
Мені дух перехопило. Стою за колоною й чекаю, що робітниці ще щось розкажуть. А по жилах розливається тепла кров, яка задубла ще відтоді, коли він поклав мою Софку в своє ліжко за шафкою і сам ліг поруч так, щоб я бачив їхні тіла нижче пояса...
Тоді моє життя круто рвонуло за ріг, тікаючи від болю. Я оговтався вже в епосі лайна й діамантів, шубовснувши з головою в нову систему видобування грошей. І треба сказати, що в мене все вийшло. От тільки на особисте — на велику любов мені так і не поталанило. Ну були, були жінки — й куплені, й за щенячими поривами душі, але колись давно Софка наповнила моє серце по вінця: туди вже й краплю не крапнеш.
А тут ця розмова. У мені все збурилося, завирувало, обдало живим полум’ям якоїсь дурнуватої надії. На що? Я й сам ще не знав того. Може, підсвідомо захотів побачити ту, котра легко зрадила, але важко розплатилася за свою зраду? А може, фіаско того, хто нахабно вирвав із моїх обіймів любов, було б для мене виставою номер один усього життя? Зараз я не мав права на істерію, на помсту, на ненависть, але вчинок якоїсь великодушності міг би потішити душу й серце. І я наважився вийти з-за колони й розпитати робітниць про нього. Впевнившись, що це таки не хтось інший, а він, прийняв рішення сходу.
Три дні я марно курсував від нашої станції до Києва й назад, мені аж занудило від мерехтіння облич торгашів, періжочниць, роботяг, студентів... Уже почав подумковувати, а чи не найняти когось для такої дурної роботи, але чомусь до сказу хотілося надибати його самому — це як примха. Та вийшло так, що це він надибав мене, а не я його.
Ми впізнали один одного одразу, з першого погляду, хоча вже добрих сімнадцять літ корова язиком злизала.
— Дай цигарку,— сказав, і сів навпроти, не вітаючись, і так, наче ми з ним їдемо вдвох усе життя в цьому потязі втрачених надій, а він, той, кого я колись мав за товариша, щойно повернувся з тамбура не накурившись.
Я простяг йому пачку, відчуваючи тремтіння своїх рук і скажене серцебиття — ніби до мене під’єднали дріт високої напруги. Його тонкі пальці з давно не стриженими нігтями довго розминали цигарку впевненим рухом, а знайомий цинічний погляд, шугнувши знічев’я по мені, ковзав уздовж вагона, нахабно обмацував жіночі обличчя, зазирав не лише в очі, а й у душу тій, котра не наважувалася відвернутися. Згодом, дивлячись на мерехтіння всесвіту за вікном, він сказав:
— Зараз піду трохи попрацюю, а потім уже поговоримо. Ти, бачу, при ділах.
Він перемістився на два сидіння попереду мене, заклав цигарку за вухо, дістав із доволі пристойного кейса цупкий папір, олівець і заходився малювати нічогеньку жінку, яка сиділа навпроти, мов опудало напхане соломою, і ніяковіла від погляду проникливих темних очей, виливки під якими таки добряче підпаскудили цього колишнього франта.
Я поволі вгамував мандраж, але натомість мав відчуття дитинної безпорадності. А що як він зараз пошле мене куди подалі? Що як відмовить? Хоча, чого б це? Адже я запропоную йому тепле, нехай і тимчасове житло, хорошу зарплату, людські умови, я врешті-решт годуватиму його кожного дня гарячим обідом і переодягну з оцього затяганого лахміття в людський одяг.
Навіщо все це мені? Невже для того, щоб розписати стіни нового будинку? Звісно ж — ні! Я ще до пуття нічого не розумів, або просто не волів наражати свою душу на катарсис.
Він майже годину малював жінку, яка потрапила в пастку набряклих очей, а потім мовчки віддав їй портрет, трохи замешкавшись і вдаючи із себе заклопотаного вкладанням олівця до кейса. Мені здалося, що він чекав якоїсь винагороди... І таки дочекався. Пакуночок, який розгорнув, щойно сівши навпроти мене, запах домашньою кров’янкою...
— А я завжди так,— сказав, відповідаючи на моє мовчазне запитання.— Іноді дають невеликі гроші, іноді їжу, а іноді — посилають... Зрідка буває, що якась із намальованих запрошує...
Я не став запитувати, хто й куди його запрошує, бо сам мав намір запросити, хоча мого портрета він не малював і, мабуть, моєї душі не бачив — я був йому по барабану — він розмовляв не зі мною, він не шукав у мені вигоди, як робили це майже всі, хто останнім часом був поруч. Але що я сам шукав у ньому, яка вигода була мені від нашої зустрічі?
На пропозицію він пристав не одразу. Довго думав, вийшов до тамбура викурити цигарку, діставши її з-за вуха. Повернувшись, мовчки кивнув головою на знак згоди.
Мені не потрібен цей будинок із колонами й викрутасами, мені вже давно не потрібно нічого, окрім гри, результат якої полягав у видобуванні, збереженні й примноженні... Тут тепер усі в щось грають. Я майстерно грав у гроші. А будинок — це лише німа скарбниця, склеп моїх мрій.
Я вже давно так думав і не інакше. Але це було помилкою — щось-таки мені було потрібно окрім того, що мав.
Півдоби він млів у ванній, голився, шкрібся, мастив себе всякою гидотою з аптеки, пшикався, клацав ножицями, пахтився — перевтілювався.
А я мотався дурилом по всіх закутках свого великого порожнього будинку і згадував тісну келію гуртожитку, безногу шафку, яка ховала тоді їхні обличчя, та найбільше тлумила зараз мою душу згадка про ритмічні рухи ліжка, від яких моє серце стискалося до розміру макового зерня, а душа ладна була сховатися в шухляду тієї клятої шафи. Тоді, давно, найдошкульніше мучило тіло, яке наливалося сороміцьким збудженням, хоча логічною могла бути лише лють.
Він вийшов із ванної кімнати чистим, але пооране гріхами обличчя не стало іншим: світла в ньому було стільки ж, як і до купелі. Ми блукали заковулками моїх хоромів, і я говорив якісь дурниці: пояснював, чого хочу від нього, обіцяючи золоті гори, а те, про що треба було запитати, те, що тремтіло на кінчику язика, тамував у собі.
Вечеряли ми окремо. Я не сів із ним за один стіл. Колись ми спізнали смак одного гріховного яблука на двох, і відтоді я вже затявся щось ділити з ним порівну. Тепер я волів лише платити готівкою — банальними папірцями, які могли забезпечити всі наступні хелловіни його життя. Мені не шкода було дати йому багато.
Він залишився жити в моєму будинку, отримуючи щодня вдосталь їжі, трохи грошей авансом і повну беззаперечну волю. Я не втручався, хоча весь час думав про нього, а ще більше — про Софку.
Він потрібен був мені таким, яким його побачив, для того, щоб відчути себе тим, ким я хотів бути.
Минув майже місяць. Ми не зустрілися жодного разу.
Того вечора зателефонував охоронець будинку і сказав так, наче огрів обухом по голові:
— Він пішов.
— Куди? — запитав я.
— Не знаю. Віддав ключі, подякував і сказав, що вже не повернеться.
— А гроші?
— Які гроші?
Я збагнув, що про гроші — це запитання не до охоронця, це до себе самого. І остовпів.
Кілька днів я чекав, що він повернеться, що подасть якийсь знак, вигулькне там, де ніхто не чекає, щоб забрати зароблене.
Він не з’явився.
Я переступив поріг нового житла, не знаючи, з чого почати. Здавалося, що зараз потраплю під обстріл або ж у пастку, яку практично сам собі вибудував. Кожен крок відлунював під високими стелями пустки, гіпнотизуючи уяву. Мені страшно було поглянути на стіни, розписані його пензлями, його мастихінами, його руками, його уявою, його почерком... Я вже знав, що ніколи не захочу жити в цій сучасній печері, в цьому лабіринті для Мінотавра. Хоча, який там у дідька Мінотавр?! Хто тут Мінотавр? Невже я сподівався розгледіти його, дивлячись у дзеркало?
Обережно ступаючи, я рухався привидом, а точніше — просто боягузом, який навіть про Софку не наважився спитати, бо ніколи не належав до стану сильних.
Я шукав якийсь знак, і тільки знічев’я поглядав на розписи. Мені було байдуже, що намальовано на стінах цього чужого будинку. Обметлявши всі закутки, відчуваючи дику втому в череслах і несподівану спрагу, я зайшов до ванної кімнати... Те, що він залишив для мене, було тут.
З цупкого, пожовклого під сепію картону, приліпленого до дзеркала, на мене дивилася розкосими очима Софка.
Це був саме той портрет! Сімнадцять років цей волоцюга з талантом генія носив його з собою, зберігав, як коштовну обгортку власного щастя, і знав, що воно є, що він завжди сам вирішує: бути чи не бути. І що ж це виходить? Я все життя хотів, хоча б раз, хоча б ненароком побачити людську душу — якщо не свою, то чиюсь. Нічого не вийшло.
Ще один програш!
Грюкнувши дверима, я вийшов із будинку. Надворі поночіло.
Уже сидячи в автомобілі, збагнув, що дорога до Софки була безлюдною, а ще — абсолютно незнайомою і далекою, та я вже мав твердий намір здолати цей шлях.

 



прочитало 4124 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
Яндекс.Метрика
bigmir)net TOP 100 images



: 8.369 sec