Виставка ознайомлює з двома періодами життя київського митрополита

У «Софії Київській» триває експозиція, присвячена визначній історичній постаті. Пройшовши військову службі в Речі Посполитій, Петро Могила більшу частину свого життя поклав на укріплення української православної церкви та відновлення давньоруських храмів.

Наталка ГАЙ | спеціально для «Хрещатика»

НА ДРУГОМУ поверсі «Будинку митрополита» до 80-річчя «Софії Київської» відкрилася виставка «Хрест та Шабля. Київський митрополит Петро Могила». Для заповідника ця особистість є знаковою, адже Петро Могила заснував Софійський православний чоловічий монастир та провів ремонтні роботи по відновленню Софійського собору. До спільного міжмузейного проекту долучилися також Національна бібліотека України ім. В. Вернадського, музей «Духовні скарби України» та «Музей історичного центру міста Києва», надавши експонати з власних колекцій.

Петро Могила походив із старовинного молдавського боярського роду, служив у коронному війську Речі Посполитої, брав участь у Хотинській війні 1620—1621 років. Цей період в експозиції ілюструють реконструкції зброї і зовнішнього вигляду воїнів Хотинської війни, з одного боку — козацьке та польське спорядження і озброєння, з іншого — обладунки яничар. Поруч — зображення Петра Конашевича-Сагайдачного, який зіграв визначальну роль у війні: його корпус козаків відбив шість атак турецької армії і виніс на собі тягар перемоги. Невідомо, чи був знайомий Петро Могила з Сагайдачним особисто, але з 1622 року він ледь не щороку навідувався до Києва.

Другий період життя Петра Могили пов’язаний з церковною службою. У віці 30 років(!) його обирають архімандритом Києво-Печерського монастиря, це була друга посада в ієрархічній лінії Української православної церкви. Таке рішення мало політичне підґрунтя — Петро Могила був наближений до київського воєводи Томаша Замойського, і представники шляхти сприймали його як рівного. Глибоко релігійною була й родина Могили: його батько і дядько опікувалися Львівським братством. У 1631 році Могила стає Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі, запроваджує кардинальні церковні реформи. «Вони полягали у трьох основних аспектах,— поясняє провідний науковий співробітник «Софії Київської» Ігор Нетудихаткін.— Це уніфікація церковного життя, зокрема Петро Могила видає новий служебник (єдиний його примірник зберігається в бібліотеці Вернадського), підготовка освіченого кліру у заснованій ним Києво-Могилянській академії та націоналізація церкви, підкреслена увага до місцевих святих і реліквій — у 1643 році він канонізував всіх печерських святих. В цей час точилася жорстка боротьба між уніатами, католиками і православними за душі віруючих. Петро Могила намагався зробити православну церкву боєздатною, щоб вона конкурувала з іншими конфесіями в умовах релігійного протистояння першої половини XVII століття. Завдяки цим реформам православна церква витримала суперечку з католиками і протестантами, а за рік після смерті Петра Могили розпочалася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, яка йшла під гаслом православної віри, яку оновив митрополит». В експозиції представлені найзнаковіші видання часів Петра Могили. Серед них — «Православне сповідання віри» (1645 року), за яким і досі православ’я визначає символіку і зміст семи церковних таїнств, а також «Требник» (1646) — перший досвід у галузі дослідження літургії в історії православних слов’ян. Навколо митрополита сформувалося коло інтелектуалів, які пропагували ідею відродження києвоцентричності православного світу. В експозиції є твори сподвижників Петра Могили — «Патерикон» (відредаговані житія печерських святих) Сильвестра Косова (1645) та «Тератургіма» Кальнофойського (1638). Так, Косів стверджує, що Київ є центром Всесвіту, довкола якого обертаються планети, які символізують печерські святі, а місяць та сонце — це Антоній та Феодосій Печерські.

За часів Петра Могили проводилися і масштабні реставраційні роботи, що повертали «з темряви підземної» давньоруські святині, — відбудова Десятинної церкви, відновлення Трьохсвятительської і Михайлівської церков Видубицького монастиря. У Софійському соборі Петро Могила здійснив оновлення інтер’єрів, вибудував новий іконостас, який до нашого часу, на жаль, не зберігся. Під час археологічних розкопок 1940-х років були віднайдені фрагменти — складові герба Петра Могили, який прикрашав цоколь втраченого іконостасу. Реконструйований герб експонується на виставці: в його центрі голова бика (як символ Молдавського князівства), зверху — митра (як символ митрополичої влади), а по периметру літери титулатури Петра Могили.

 Відомо, що митрополит жив на території Софії Київської. Хоч його покої не збереглися, можемо побачити кахлі із зображенням голови бика — складові печі XVII століття, що, ймовірно, знаходилися в його жилому приміщенні. Вигляд Софійського собору після ремонтних робіт на малюнках закарбував Абрагам ван Вестерфельд у 1651 році, їх копії показують відвідувачам. Поруч знаходиться ікона «Оранта»: саме за часів Петра Могили утверджується легенда, що Оранта є Київським Палладіумом (оберегом міста) — Київ буде стояти до тих пір, поки в обсиді Софійського собору сяятиме Богородиця Оранта.

Прижиттєве зображення Петра Могили збереглося на фрагменті фрески церкви Спаса на Берестові. Митрополит своїм коштом відновив цю церкву, тому і був «вписаний» художником до композиції як ктитор. Афішею виставки стало зображення Петра Могили у книзі «Євхаристиріон» 1932 року, яку митрополиту подарували вдячні спудеї на Великдень. Це збірка віршованих подяк на честь прославлення Спасителя та на пошану Петра Могили. Він зображений на горі Гелікон (гора муз), в лівій руці — гілка мудрості, а правицею тримає пасторський посох і відкидає скіпетр та корону. Історик Ігор Шевченко вважає, що тут зашифрована відмова від молдавського трону, а дослідник Наталя Яковенко впевнена, що зображення символізує ідею київських інтелектуалів того часу про зверхність справ церковних над справами сьогосвітніми. Ця знакова гравюра, як і виставка, показує дуалізм історичної долі Петра Могили.

Виставка відкрита в Будинку митрополита до 23 березня, щодня з 10.00 до 18.00, окрім четверга