Логотип видання 'Хрещатик'

images
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама  | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
images
Новини
  images
5 лютого 2015 року, четвер  №16 (4612) номер газеты в PDF-формате PDF новини в RSS-форматі RSS   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
images
полоса
images
images
Мегаполіс
images  
images
images
images
05/02/2015      надрукуватипрочитало 1546 человек  

images
Патріотизм починається з любові до близьких
images

Серед тих, хто нині потребує нашої уваги й допомоги, —   пацієнти військових госпіталів


Військові дії в Україні тривають уже більш ніж півроку. За даними ООН, за цей час загинуло більш як 5 тисяч людей і поранено близько 11-ти тисяч. Щодня бійці ЗСУ й добровольчих батальйонів виконують титанічну роботу — захищають нашу країну. Мирні громадяни також не лишаються осторонь: багато хто стали волонтерами й підтримують військових морально і матеріально. Про найгостріші потреби захисників країни ми вирішили дізнатись у поранених бійців, які перебувають в 11-й міській лікарні.

Ярослава ЗОЛОТЬКО. Фото Бориса КОРПУСЕНКА | спеціально для «Хрещатика»

полоса

І лікар, і друг в одній особі

Андрій Тихоненко, лікар-невролог, завідувач відділення 11-ї лікарні столиці, лікує не лише фізичні травми бійців, постраждалих в АТО, а й душевні. Хлопці заходять до нього в кабінет попити кави та й просто поспілкуватися. Андрій Миколайович став другом для багатьох з них. Він уміє підтримати словом пацієнтів, які перебувають далеко від домівки та рідних. Разом з волонтерами шукає потрібні ліки для бійців, тренажери для реабілітації.

«Наразі в моєму відділенні 35 бійців із зони АТО. Це пацієнти з неврологічними захворюваннями. У когось ушкодження хребта чи травми після перенесеного мінно-вибухового поранення, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку. У багатьох з них викликає подив нинішня ситуація: там війна, а тут, на основній частині України, усе начебто добре. Адже чимало українців, поки війна не прийшла до їхньої домівки, вважають військові дії на сході України локальним конфліктом, який їх не торкнеться. Проте це не так. Хоча є достатня кількість людей, у яких суспільна діяльність віднімає значну частину часу. Наприклад, нашим пацієнтам для одужання необхідні хороші ліки, повноцінне харчування. Нам дуже допомагають волонтери. Також відділенню потрібні тренажери для реабілітації після травм. Ті, що у нас є, вже старі, ще 70-х років минулого сторіччя.

Чи повертатися бійцеві в стрій після одужання, вирішує шпиталь. Але є такі, хто сам рветься до бою. Тих, хто був під обстрілом, вже майже нічим не злякаєш»,— говорить Андрій Миколайович.

За що болить душа у бійця

Боєць із позивним «Саня» прослужив у ЗСУ 5 місяців і потрапив у полон до сепаратистів. У хлопця наскрізне поранення руки й роздроблена щелепа.

«Сам я з Житомирської області. Коли прийшла повістка, близькі вмовляли не ходити. Проте я пішов. Служив у Мар’янівці. У Сніжному потрапив під обстріл, але завдяки бронежилету та касці, спасибі волонтерам, залишився живий. Опинився в полоні. Сепаратисти годували раз на добу, били. Потім повезли на «парад ганьби». Після «параду» нас обміняли. Той час, що перебував у полоні, моєю простреленою рукою ніхто практично не займався. Хіба що фельдшер приходив раз на три дні, робив перев’язки. У результаті надали нормальну медичну допомогу вже тільки після звільнення. Але, слава Богу, руку вдалося врятувати.

Для того, щоб перемогти супротивника, нам необхідно насамперед нормальне забезпечення. Як боєць може добре виконувати завдання, якщо його погано годують або в нього немає нормального обмундирування? Усе тримається на звичайних людях, волонтерах»,— розповідає боєць.

У палату входить ще один поранений. Боєць із позивним «Тихий» воювати пішов, не чекаючи повістки, служив у добровольчому батальйоні. Чоловік служив під Дебальцевим, звільняв це місто. У лікарню потрапив після третьої контузії. Після першої, відмовившись від госпіталізації, лікувався в частині, після другої потрапив у шпиталь, але ненадовго. Відчувши себе нормально, повернувся назад, на війну, до своїх хлопців. Тільки після третьої контузії залишився лікуватися, як належить.

«Після одужання планую повернутися на фронт. До пацанів, з якими разом воював. Ми з ними дуже здружилися, стали як брати, усім ділилися. Та й узагалі, хто, якщо не я? Хтось же повинен. Хіба краще, щоб хлопці 19-літні воювали? Так, вони молоді, гарячі, але шкода їх. Або призвуть людину, у якої немає мотивації.

Але дуже образливо, що бійцям, які борються за державну цілісність, навіть не всім бронежилети видають. Я місяць воював без «броника». Потім волонтери надали. Відчувалася також нестача боєприпасів. Ми обмінювалися з іншими батальйонами: у когось були гранати, яких не було у нас, у нас були автомати, яких не було у них. Так і укомплектовували батальйон.


Місцеві приходили щоранку до нас на блокпост, де стояв ящик з їжею, і просили поділитися продуктами. Люди там живуть дуже погано, багатьом нема чого їсти. Ми давали їм їжу, а ввечері приходили ті самі й кричали нам: «Бандерівці!».

Для того, щоб перемогти в АТО, думаю, найважливіше за все — перекрити кордон із Росією. Щоб під гуманітарною допомогою не ховалася допомога боєприпасами сепаратистам. Також важливо, щоб бійці не переживали, що їхні рідні сидять без грошей. Коли я йшов добровольцем, мені обіцяли платити на місяць близько 5 тис. грн. Відслужив я шість місяців, а одержав тільки за два. У мене дружина, в якої зарплата 1200 грн, і два сини-студенти. Як ви думаєте, у мене душа не болить за сім’ю?» — запитує чоловік.


Що найголовніше для перемоги

Боєць із позивним «Дід» починав боротьбу з Євромайдану. Потім була Самооборона-Бровари. А далі чоловік пішов добровольцем через військкомат. Служив у Краматорську, під Дебальцевим. Одержавши травму спини, проходить лікування в лікарні.

«Коли дружина довідалася, що я зібрався на війну, відговорювала й навіть розлученням загрожувала. Але я був твердим. Місцеві до нас ставилися по-різному. Були ті, хто кричав: «Чого ви тут з’явилися? Ви нас запитали?». Проте я відповідав: «Ваші діти по підвалах, я не хочу, щоб мої були наступними. Україна — це як трикімнатна квартира. Хіба повинен я запитувати когось, чи можу я перейти з кімнати в кімнату? Чому ж я маю вас запитувати, чи можу я переїхати з області в область? Я не в Білорусі, не в Казахстані, я на своїй землі,— розповідає він.— Зустрічалися ж і ті, хто готовий був віддати нам останнє. Приносили каву, сигарети. Звичайно, коли населений пункт тільки-но звільняли від сепаратистів, люди ставилися насторожено. Проте переважна частина прагне миру, війна набридла. Хоча навіть ті, хто підтримує українську армію, бояться про це відверто говорити».


«Я звернув увагу на те, що бойовики цілеспрямовано обстрілювали «Градами» міста, мирне населення.

Найголовніше для перемоги — це адекватність наказів і людське ставлення командування до бійців. Це, як і скрізь, людський фактор. Є командири, які за солдатів «порвуть», а є й ті, хто ставиться до підлеглих зневажливо. Стосунки з хлопцями були дуже гарними. Завжди була присутня взаємодопомога. Адже людина, з якою сидиш в одному окопі, дуже швидко стає рідною. Мій діагноз не дає можливості вертатися на війну, і я планую після виписки зайнятися волонтерством. Буду хоча б так допомагати колишнім товаришам по службі.
Перемир’я також не найкраще позначилося на нашій армії. Можна сказати, що ми його не відчували. По нас стріляли, а ми мали не відповідати. Адже ні для кого не секрет, що сепаратисти не дотримувалися правил перемир’я.

Також у мене виникли проблеми з одержанням посвідчення учасника бойових дій, процес затягнувся»,— ділиться поранений особистими проблемами, які водночас є частиною загальних.


Сподіватимемося, що питання щодо забезпечення армії скоро стоятиме не так гостро, що у кожного солдата буде гарне обмундирування, боєкомплект, і йому не треба буде думати, чи сита його родина

images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images
images
05/02/2015 | Робота моєї мрії.
images
images
05/02/2015 | Новини районів.
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images

images
© газета "Хрещатик", "Хрещатик.Київ"
У разi використання матерiалiв
гіперпосилання на kreschatic.kiev.ua обов'язкове.
Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
| | | | | | | |



Fatal error: Class 'SAPE_client' not found in /spacenew/www/kreschatic.kiev.ua/index.php on line 211