images


images
 Логотип видання 'Хрещатик'

images | | | | |        facebook новини в RSS-форматі номер в PDF-форматі
images
разделительная полоска
разделительная полоска
архів | документи | реклама | контакти
разделительная полоска
разделительная полоска разделитель
полоса
images images новини
images
images
украинские новости RSS канал новини RSS  |  всi новини
images
полоса

images images ДОКУМЕНТИ  
images
images Рiшення Київради
images
images Розпорядження
images
images Нормативно-правовi акти 
images
images Укази Президента України
images
images Постанови
images
images Накази
images
images Проекти
images
images Документи інших відомств
images

полоса

раделитель розцінки на рекламуРеклама
раделитель меню репроцентрКольороподіл/репроцентр
images меню государственные закупкиДержавні закупівлі
images

Бюджет Києва 2018 Бюджет міста Києва на 2018 рік
images
фото "Картка киянина". Інформаційна сторінка
images
фото Контактний центр
міста Києва - 1551
images
images
images
  images
images
images Роздiли :   стрелка   |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    |    
виходить у вівторок, середу, п‘ятницю images 19 березня 2015 року, четвер  №39 (4635) images
images
полоса
images
images
ТАЛАНТИ І ШАНУВАЛЬНИКИ
images  
images
images
images
06/09/2001



images
Арніс Ліцитіс: “У школі я вчився погано, тому єдиний шлях був у актори” “Хрещатик”
images
Арніс Ліцитіс нині знімається в Києві. Актор Ризького театру російської драми добре відомий українському глядачеві за фільмами ”Фаворит”, ”Злодії у законі”, ”В’язень замку Іф”. За радянських часів його охоче запрошували провідні кіностудії Радянського Союзу. Нині, коли в кіно із пропозиціями сутужно, він не сидить без роботи — веде передачу на радіо, співає у джазовому оркестрі ”Каберне”, не кажучи про головні ролі в рідному театрі. Понад усе любить спілкуватися зі своїм ердель-тер’єром Густавом.

Наша розмова із Арнісом Ліцитісом відбулася під час перерви на зйомках серіалу “Лежні” режисера Оксани Байрак, де артист грає прибалта, котрий став киянином.

— Арніс, а ви могли б перебратися назавжди до Києва?

— З великим задоволенням. Бо в Київ закохався одразу, щойно його побачив. Я тоді ще вчився в школі. Мама купила туристичну путівку, і ми з великою групою латвійських туристів прибули сюди, дивилися на Хрещатик, собори, пам’ятники. Потім я неодноразово приїздив на зйомки. Київ — велике європейське місто. Так само, як Петербург. А от Москва — ні. Всі мої земляки, котрі побували у вашій столиці, солідарні зі мною. Жодного разу не чув, щоб комусь Київ не сподобався. Так, я міг би тут жити, і з великим задоволенням. Мені тут легко. Але досі не виникало ситуації, аби змінити місце проживання. Тому серйозно над цим не думав.

— Серіал “Лежні” — це ваша перша спроба знятися в комедії?

— Ні, до цього я знімався у Оксани ще у двох комедіях “Круїз” і “Заплачено заздалегідь”. А ще раніше, десь на початку дев’яностих, я грав у ризькому чотирисерійному фільмі “Часи землемірів”. Це була екранізація твору нашого класика. Картина розповідала про прихід капіталізму в латиське село у ХІХ столітті. Мене запросили на невеличку роль. Подивився сценарій. Там не було нічого цікавого, тому додумав свого героя і створив дуже смішний яскравий образ. Пам’ятаю, оператор вмирав від сміху за камерою. Але режисер моє новаторство не підтримав. Думаю, у нього просто не було почуття гумору. Він багато кадрів вирізав, але й те, що залишилось, засвідчило моє комедійне амплуа.

— Отже, комедія — це акторський кураж?

— Мені весело і цікаво зніматися в стрічці на будь-яку тему. Бо я добре відчуваю кіно. Адже тут існує особлива філософія, специфічний спосіб мислення і зовсім інший ритм життя. Буває, вранці приїхав, відпрацював на майданчику, а ввечері ти уже в поїзді чи літаку, а зранку знову робота. І нікого не хвилює, як ти себе почуваєш, чи виспався. Бо усе налаштовано на зйомку. Але таке життя, по-моєму, прекрасне. Бо дає змогу побачити різні міста, спілкуватися з багатьма людьми. Кіно — моя стихія. Тому на душі весело навіть тоді, коли граю трагедію. Адже роблю справу, яка мені подобається. Отже, душа співає.

— А в Латвії ви зараз знімаєтеся?

— Ні, у нас новий фільм — велика рідкість. Зняли одну картину років п’ять тому. Фонд кіно виділив державні кошти. Ще Ян Стрейч три роки тому теж зняв мелодраму, забрав усі субсидії. А приватне продюсерство у нас поки що не розвивається.

— То, мабуть, ваших артистів заїдає ностальгія за славним радянським минулим?

— Питання на засипку. Скажу так: за радянським минулим у нас ніхто не шкодує. Бо нині живемо, як самі хочемо. Але ті люди, що прийшли до влади, зовсім не переймаються культурою. Тоталітарний режим змушений був кокетувати з художниками і давати кошти на мистецтво. Бо тоді розуміли, що через культуру можна пудрити мізки народу. А тепер у нас капіталізм. Усі бачать його переваги перед комунізмом. Але поки у нас не прийдуть до влади такі особистості, як Вацлав Гавел у Чехії, зрушень на культурному фронті не буде.

— Українські актори, незважаючи на десять років незалежності, досі прагнуть зніматися в Москві — інші гонорари, розкрутки. Якщо отримаєш визнання там, сюди повертаєшся на білому коні. У вас так само?

— Буває, але це, як на мене, ідолопоклонство. Значить, ці артисти почуваються провінціалами. А чому гірше зніматися в Україні чи Польщі? Було б запрошення. Вважаю, що більшість наших відомих акторів не переживають, що не працюють в Росії. І правильно роблять. У нас немає провінційного синдрому ні перед ким. Хоча у Латвії наша професія не приносить істотних доходів. А в театрі взагалі платять копійки.

— Як же вони виживають?

— Хтось займається рекламою, а хтось і ремонтом квартир. Є багато варіантів. Я теж працюю одночасно в театрі і на двох радіостанціях.

— А кінотеатри у вас не порожні?

— Ці заклади у нас тільки приватні, фірми їх ремонтують під європейський стандарт і показують там переважно американське кіно. Лише один кінотеатр залишився в муніципальній власності. Хоча там прагнуть демонструвати різні фільми, без американських теж не обходиться. Бо латиські картини витримують лише два-три прокатних дні.

— Якщо поганий кінопрокат, то, мабуть, переживаєте театральний бум?

— Буму немає, бо латиші завжди ходили до театру, наче до церкви. Хоча у Латвії тепер немає особливо хороших театрів, проте відкриваються нові. В підвальному приміщенні старої Риги почав працювати “Кабате”, а в центрі — шикарна будівля Малого театру. У Ризі функціонує Театр російської драми — найстаріший за межами Росії. Але росіяни туди не ходять. Тому він рідко повністю заповнений (при тому, що тридцять відсотків глядачів — латиші). Та коли приїздить московська халтурна антреприза — аншлаг!

Я працюю в цьому театрі і знаю, що це найдостойніша сцена. Щодо професійності у нас немає конкурентів. Ми з успіхом гастролювали в Ізраїлі, а тепер поїдемо в Москву. Молоді кадри театру нині поповнюються вихованцями Ризького інституту культури, а не випускниками московських вузів. Хоча у Олега Табакова навчається майстерності спеціальний курс. Проживання латвійських студентів у столиці і стипендії фінансує Латвійський банк, а навчання — за кошти московської мерії. Після закінчення слухачі курсу повернуться на роботу в наш театр.

— А через що закрили Молодіжний театр під керівництвом Шапіро?

— Тоді міністром культури був Раймонд Паулс, і саме він видав такий наказ. Хоча на той час Молодіжний театр вважався найкращим у Прибалтиці. Але Паулсу не подобалася незалежність Шапіро. Заступником міністра культури тоді працювала колишня комуністка. Їй потрібно було вислужитися на національній ідеї. І вона знищила російську трупу цього колективу, а з нею й латиську. Тепер у цьому приміщенні Новий театр.

— Чи правда, що ви єдиний виступили на захист Шапіро, хоча мали з ним досить складні стосунки?

— Його підтримувало багато артистів. Просто я мав найбільший доступ до преси і радіо. А щодо наших стосунків, то вони й справді складалися непросто. Колись Шапіро запросив мене у свою трупу, але потім п’ять років не давав жодної ролі. Я цей час використав для активної роботи в кіно. Але потім ситуація змінилася на краще, і я став грати у нього головні ролі. Знову ж упродовж п’яти років. Але я ні про що не шкодую, адже працював із генієм. У результаті травлі Шапіро виїхав з країни і тепер ставить спектаклі в Америці й Ізраїлі. Ми ще досить довго підтримували стосунки, бо він часто навідувався до Риги. Але нині вже не приїжджає.

— А як ви стали актором?

— Спадково. Моя мати працювала актрисою в Ризькій опереті. А дідусь, хоча був шевцем, чудово грав на скрипці. Вивчився самотужки. Жили ми завжди в бідності, батька я не мав. А все своє дитинство провів за кулісами театру. Тоді ж не було ні дитсадків, ні піонерських таборів, адже я народився в сорок шостому році. А в школі вчився дуже погано. Отже, єдиний шлях був у актори. Хоча мати була дуже проти. Коли я вчився на театральному факультеті при консерваторії, мене ще з другого курсу запросили в Національний театр драми імені Упіта. Але його естетика мені не подобалася — відчував, що манера гри має бути іншою. А в Театрі російської драми мені усе було до душі. Я думав, чому? Аналізував. Врешті виробив власну манеру. І вона виявилася доречною. Бо я із маленької Латвії зміг пробитися у великий світ радянського кіно, де чимало геніальних акторів.

— Найбільш яскравою вашою роботою вважають роль жокея у фільмі “Фаворит”. Ви до цього вміли їздити верхи?

— До цієї картини я з кіньми не працював. А після неї зарікся, що більше на таке не погоджуся. Кінь мене двічі скидав, та й скакати галопом цілий день — не кожний витримає. Набагато легше сидіти за столом і виголошувати завчений текст. Але з моєю партнеркою-кобилою ми дуже здружилися. Я люблю тварин, постійно з ними розмовляю. Вважаю, це дуже потрібно. У мене є ердель-тер’єр. Його звуть Густав, як шведського короля. У нього навіть посадка голови як у монарха.

— З ким він зараз?

— Із колишньою дружиною. У нас завдяки собаці збереглися гарні взаємини. Це вже мій другий пес. А коли загинув під поїздом перший, я саме був на зйомках. Дізнавшись про трагедію по телефону від дружини, проридав усю ніч. Вранці усі актори були вражені моїм виглядом. А коли дізналися, так мені співчували, наче я втратив дитину. Особливо Микола Єременко. Хоча для мене мій пес і справді був дитиною і другом...

— Ви знімалися у фільмі Хількевича “В’язень замку Іф”. Як ви ставитеся до того, що режисер вільно інтерпретував роман Дюма?

— А чому французам це дозволено, а нам — ні? У їхньому фільмі тільки Монте-Крісто герой, а інші — негідники. А Хількевич прагнув показати, що саме спонукало друзів графа його зрадити. Свого героя — прокурора — я як людина цілком розумію. Він боровся за честь свого батька і сім’ї. У Хількевича кожен персонаж життєвий і виписаний так, як у романі. А французьку екранізацію з Жаном Маре вважаю дуже поверховою.

— Чи не здається вам, що Дюма — письменник для шкільного віку?

— Тоді і Жуль Верн теж. Я хлопчиком прочитав “Таємничий острів” і досі пам’ятаю, що коли блискавка вдарить в пісок, з’являється скло. У романах Жуля Верна і Дюма багато пізнавального.

— А що читаєте тепер?

— Свого часу я перечитав усю американську класику, чимало польської, латинської і російської літератури. І тепер, коли є час, вибираю історичні романи. Щойно закінчив “Распутіна” Радзинського і хочу купити його ж книжку про Миколу ІІ.

— Зрозуміло, чому після виходу фільму “Багратіон” вашого Павла І вважали найдостовірнішим.

— Я грав не одіозну історичну особу, а розумного й тонкого імператора. І хоча цей персонаж не головний, мої сцени були досить вагомі. Зйомки відбувалися у палаці під Петербургом, де й справді жив Павло І. Мені навіть його спальню показали. Якось після зйомок увечері хтось запропонував екскурсію по всьому палацу. І я у гримі, як був, пішов залами. А бабусі-наглядачки музею услід казали: “Наш Павлуша пішов”. Було дуже мило. Хоча насправді я на царя не дуже схожий. У мене зріст метр вісімдесят, а у нього — метр п’ятдесят вісім.

— Ви колись знімалися в Німеччині. Дуже відрізняється робота там і тут?

— Так, бо у них дуже чітка організація. Усе вивірено до хвилини. Нашого бардака там не допустять.

— Чому, на вашу думку, німецьке кіно ніколи не мало в Європі такого рейтингу, як французьке або італійське?

— Не знаю, бо навпаки люблю німецьке кіно, а не французьке. Бачив багато чудових картин Фасбіндера, фон Тротте. А у французьких фільмах немає справжніх мужчин, одні гомосексуалісти. Жан Габен помер, Ален Делон постарів. І все! Бельмондо — хороший хлопець, але не видатний актор. А те, що у них тепер Жерар Депардьє — зірка, це просто жах! Він грає і графа, і священика, і каторжника, і вбивцю. Цей актор не може створити образ інтелігентної шляхетної людини. Бо він — вузьконаправлений типаж. З такою статурою — і раптом герой-коханець. Я у це просто не вірю. Так само, як у випадку із Чуриковою, коли вона грає секс-символ, заради якого мужики стріляються, це просто смішно. Вона не гарна, отже, її амплуа — характерні ролі. Тут вона блискуча. А її чоловік Гліб Панфілов зробив їй “ведмежу послугу”, коли перетворив на героїню-коханку.

— Наскільки в кіно важлива зовнішність?

— Для жінок — це обов’язкове правило. Бо на екрані неприємно бачити невродливі обличчя. Та й у театрі теж. Ви запитаєте: а чому негарні чоловіки можуть бути акторами? Бо там важливо інше — відчуття мужності. Коли на сцену виходить не красень, але справжній мужчина, то усім ясно, чому баби на ньому висять. Він — самець, а не солоденький красунчик.

Ліліана ФЕСЕНКО

прочитало 10367 человек      images  
images
images
images
images
Статтi по темi:
images  
images
images
images

СПОЖИВАЧimages images
images
фото
За втрату багажу відповідає авіакомпанія

Останнім часом почастішали скарги від пасажирів на крадіжки речей з багажу в українських аеропортах. З валіз туристів зникають дорогі речі. Ми запитали у юристів, хто має відповідати за втрату багажу і як повернути майно...   дізнатися більше images



РЕЛІГІЯimages images
images
фото
Коли людина молиться, то біси ридають від горя

З прадавніх часів вважалося, що поряд з людьми живуть невидимі «ефірні» істоти, які через низьку щільність є незримими тінями. І це не міф, а реальність. Сучасні прилади зареєстрували цих невидимок в інфрачервоній і ультрафіолетовій частинах спектру. Учені на підставі досліджень зробили висновок, що енергетичні істоти мають природу, аналогічну кульовій блискавці, але поводяться, як розумні створіння, що вкотре підтверджує правильність Біблійських істин...   дізнатися більше images
images
images


images
© Редакцiя газети "Хрещатик".

У разi використання матерiалiв сайту,
гіперпосилання на www.kreschatic.kiev.ua обов'язкове.

Всi права на матерiали цього сайту
охороняються вiдповiдно до законодавства України,
зокрема про авторське право i сумiжнi права. WebAdmin
images images images
bigmir)net TOP 100 images



: 0.2838 sec