До якого б православного храму ми не зайшли, завжди бачимо велику кількість ікон. На них зображені Господь, Пресвята Діва, різні святі або повчальні сюжети із Писання. Зрозуміло, що навіть з ікон ми вивчаємо священну біблійну історію, дізнаємося про непростий життєвий шлях сповідників віри. Однак як взагалі сприймати ікону віруючій людині? Й особливо тоді, коли іновірці закидають нам, що, шануючи ікони, ми ніби вклоняємося рукотворному предмету — ідолу. По-перше, православна ікона не є предметом поклоніння. Попри численні приклади перекручень церковної позиції щодо ікон священний образ був і залишається лише об’єктом благочестивого шанування, а поклоніння віддається Самому Богу і тільки Йому. Ми вшановуємо Пресвяту Богородицю і святих, але не поклоняємося їм, ніби богам. Молячись перед іконою, істинно віруюча людина розуміє, що кінцевим адресатом її молитовного звертання є лише Бог. Цей непорушний догмат був стверджений соборним голосом Церкви Христової на VII Вселенському соборі.

Ікон справді існує дуже багато. Вони різні й часто репрезентують певне християнське середовище. Православні та католицькі митці керувалися різними принципами у справі створення священних образів. І, як наслідок, існують такі поняття, як православна та католицька ікона (протестанти принципово відкидають наявність ікон).

Відмінність між православною і католицькою іконою така ж, як між іконописом і живописом. Іконописні традиції, яких дотримуються у православ’ї та католицтві, різні і складалися вони не одне сторіччя, в результаті чого православну ікону відразу можна відрізнити від католицької, якщо навіть знаєш про ікону дуже мало. Але варто зауважити що цілий ряд католицьких ікон вшановується і у православ’ї. І навпаки, у католицькому світі є особливо шановані православні ікони.

Православна школа іконопису складалася під впливом візантійської школи, на яку великий вплив справила східна традиція з її строгістю, монументальністю, повільністю і плавністю рухів. Вона сповнена урочистості, небесного світла і радості. Ікона служить молитві і без неї немислима, вона збуджує молитовний настрій і молитовні почуття. Католицька ікона формувалася в інших умовах. До ікони ставилися, як до ілюстрації та мальовничої картини на біблійні теми. Вона не призначена для молитви, її розглядають як ілюстрацію до біблійної історії. Тому католицька ікона власне і не є такою, це релігійний живопис з приводу будь-якої релігійної події. Вона завжди про щось оповідає і чомусь вчить, носить повчальний характер.

Православна ікона вимагає певного тлумачення, вона багаторівнева: від буквального її сенсу, який зображує ту чи іншу сцену, епізод божественної історії — до сакрального, що відкривається в молитві. Католицька ікона — ілюстрація, що зупиняється тільки на першому, буквальному, рівні. Вона не несе ніякого іншого додаткового сенсу.

Образи православної ікони не є мальовничими портретами, в яких художник прагне до портретної схожості: земний образ тут тільки позначається найбільш упізнаваними рисами (бородою, книгою, групою святих, іншими особливостями). Головне — образ святого в Царстві Небесному.

Тому православна ікона має тільки два виміри: горизонталь і вертикаль. Ця двомірність принципова. На іконі немає тіней, оскільки все відбувається не в реальному світі, а у Вічному. Словом, всі ці особливості і деталі не просто виникли з фантазії іконописця, вони необхідні для створення образу Царства Небесного, образу іншого світу, в якому перебувають святі.

Зараз поширеними стали ікони, які виготовляють своїми руками. І далеко не завжди цей, з першого погляду, благий намір однозначно є таким насправді. Завжди знайдуться такі, які скажуть, наприклад, що вишивка ікон — це гріх і богохульство. Навіть священнослужителі дотримуються різних думок щодо вишивання ікон. Одні кажуть, що простій людині не можна вишивати ікони, і не дають благословення. Інші священнослужителі, навпаки, благословляють на цю справу, кажучи, що будь-яка робота на славу Божу корисна і хороша для людини. Отримавши у священика благословення на роботу, потрібно з трепетом і повагою ставитися до вишивання ікони.

Перед початком вишивання ікони потрібно прочитати молитву. Під час роботи над іконою слід постити. Тому православні пости — це найкращий час для вишивання ікон. Під час роботи треба відганяти молитвою погані і грішні думки, намагатися думати тільки про світле, добре, хороше. Якщо ви зважилися на вишивку ікони та отримали благословення у священика, пам’ятайте, що не можна братися за роботу під час сварки, сімейних негараздів, в стані душевної злоби, образи, заздрості. Варто утриматися при цьому і від надмірного вживання спиртних напоїв. Краще, коли лик на іконі написаний маслом, але навіть у храмах можна зустріти ікони, лик яких також вишитий нитками або бісером. Вишиту ікону треба освятити в храмі

 

Архімандрит ЛАВРЕНТІЙ (Живчик) | спеціально для «Хрещатика»