Про це повідомляє “Kreschatic” з посиланням на PT
Сільське життя часто асоціюється з тишею, спокоєм та природною гармонією. Багато хто вважає, що мешканці сіл мають кращий психічний стан порівняно з тими, хто живе в містах. Проте епідеміологічне дослідження, яке тривало понад пів століття, показує, що реальність набагато складніша. Ця багаторічна наукова праця не лише розвінчує популярні міфи, але й пропонує глибоке розуміння соціальних факторів, що впливають на психічне здоров’я.
Дослідження, проведене в умовному окрузі «Стерлінг» у Новій Шотландії, охоплювало величезну кількість мешканців сільської місцевості. Його ініціаторами стали подружжя психіатрів Александер і Доротея Лейтон. Вони зосередилися не лише на кількості психічних розладів, а й на глибинному вивченні соціального середовища та економічних умов. Зібрані дані дозволили порівняти результати з аналогічними міськими дослідженнями, наприклад, у Нью-Йорку.
Однакові ризики в різних середовищах
Попри поширену думку про «цілющу» природу села, рівень психічних розладів у Стерлінгу виявився майже ідентичним до міських показників. Дослідники виявили, що ізоляція, бідність та роз’єднаність спільнот мають однаковий вплив у місті та на селі. Тобто не кількість зелені чи менша щільність населення визначають ментальний добробут.
У дослідженні акцентувалася увага на «соціальних хворобах», таких як відчуження, нестача підтримки, міжособистісні конфлікти. Саме ці фактори, незалежно від географії, провокували або загострювали психічні проблеми. Різноманіття культур та економічних моделей в межах одного округу також не створювало помітної різниці в загальному психологічному стані населення.
Історія та структура спільнот мають значення
Округ, що став майданчиком для дослідження, мав мозаїчну соціальну структуру: від протестантських англомовних до франкомовних католиків, від корінних народів до чорних канадців. Ця багатошаровість дозволила виявити, що ментальне здоров’я не залежить напряму від етнічної приналежності, але тісно пов’язане зі ступенем соціального включення.
Найбільш уразливими виявилися ізольовані групи з обмеженим доступом до освіти, медицини чи зайнятості. При цьому позитивні зміни — наприклад, відкриття навчальних програм або злиття шкіл — мали чіткий кореляційний зв’язок із покращенням психічного стану. Це вказує на силу соціального капіталу як ключового чинника стабільності.
Підхід до боротьби з бідністю як джерело суперечностей
Попри те, що частина спільнот Стерлінга продемонструвала покращення психічного стану з часом, підходи до вирішення проблем були неоднозначними. Деякі ініціатори програми вважали, що проблему можна вирішити освітою і зміненням мислення, тоді як інші дослідники наголошували на необхідності матеріальної підтримки.
Соціальна психіатрія того часу не надто підтримувала ідеї системної допомоги, покладаючи провину на самих бідних. Такий підхід згодом втратив популярність, адже виявився неефективним. Практика показала, що зростання зайнятості та рівня життя позитивно позначається на ментальному стані значно більше, ніж будь-яка форма «перевиховання».
Чому важливо пам’ятати про досвід Стерлінга
З кінця ХХ століття психіатрія поступово зміщувала фокус із соціального підходу до нейробіології, генетики та медикаментозного лікування. Водночас досвід Стерлінга доводить, що соціальні чинники залишаються вирішальними. І хоча наука пішла далі, дослідження Лейтонів нагадує про цінність міждисциплінарного підходу та необхідність комплексного бачення здоров’я.
Сьогодні, коли рівень психічних розладів у світі лише зростає, варто повертатися до напрацювань соціальної психіатрії. Вони нагадують: благополуччя людини формується не лише всередині неї, а й у тому, як влаштоване її соціальне середовище.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як не втратити себе серед алгоритмів.
.
