Про це повідомляє “Kreschatic” з посиланням на КТРК
Еметофобія — це патологічний, нав’язливий страх блювоти, який може мати серйозні наслідки для психічного та фізичного стану людини. Це розлад, що відноситься до специфічних фобій і офіційно визнаний в психіатрії. Люди з еметофобією бояться не лише власної блювоти, а й можливості побачити, почути або навіть подумати про блювання інших.
Ця фобія не є рідкісною, хоча часто залишається недіагностованою через її специфічність і сором пацієнтів. Еметофобія може виникнути після травматичного досвіду, але також може розвиватися поступово, без очевидного тригера. За дослідженнями, проведеними в Університеті Британської Колумбії, еметофобія частіше зустрічається серед жінок і проявляється вже в дитинстві або підлітковому віці.
Основні ознаки та поведінкові патерни
Симптоматика еметофобії включає як емоційні, так і фізичні прояви. Люди з цим розладом можуть уникати громадського транспорту, ресторанів, вагітності, подорожей або навіть споживання певних продуктів. Їхній страх часто не пов’язаний з реальною загрозою, але викликає серйозні обмеження в житті.
Пацієнти часто вдаються до запобіжної поведінки: ретельно миють руки, надмірно контролюють їжу, носять із собою медикаменти проти нудоти або антисептики. Це створює замкнене коло: страх — уникнення — тимчасове полегшення — ще більший страх.
Типові форми уникнення при еметофобії:
- Відмова від їжі, яка асоціюється з минулою блювотою
- Паніка під час спілкування з хворими людьми
- Страх перед лікарнями та медичними процедурами
- Уникнення вагітності через ризик токсикозу
- Утримання від алкоголю чи нових страв
Психологічні та фізіологічні корені розладу
Еметофобія належить до класу фобій, які формуються як результат негативного підкріплення або травматичного досвіду. Часто страх формується після інциденту з блювотою в дитинстві, який супроводжувався приниженням або сильною тривогою. Такий досвід закарбовується в пам’яті й активізується при будь-якому пов’язаному подразнику.
Згідно з дослідженням Національного інституту психічного здоров’я США, у людей з еметофобією спостерігається підвищена активність в амігдалі — ділянці мозку, яка відповідає за реакцію страху. Це означає, що навіть незначні сигнали (наприклад, запах або звук) можуть викликати сильну тривогу або панічну атаку.
Основні фактори ризику розвитку фобії:
- Травматичний досвід у дитинстві, пов’язаний з блювотою
- Надмірний контроль з боку батьків за станом здоров’я
- Супутні тривожні розлади або обсесивно-компульсивний синдром
- Хронічна нудота як медичний симптом
- Біологічна схильність до підвищеної тривожності
Як діагностується та лікується еметофобія
Діагностика фобії здійснюється клінічними психологами або психіатрами на основі бесід, спостереження та анкет. Часто для уточнення використовують шкали тривожності або фобічного уникнення. Важливо відрізнити еметофобію від гастроентерологічних розладів, які можуть мати схожі симптоми.
Основні методи лікування включають когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), експозиційну терапію та в рідкісних випадках медикаментозне лікування. Найефективнішим вважається поступове зіткнення зі страхом — від перегляду зображень до моделювання ситуацій у безпечному середовищі. У складних випадках застосовують анксіолітики або антидепресанти під контролем лікаря.
Методи психотерапевтичного втручання:
- КПТ для роботи з ірраціональними думками та уникальною поведінкою
- Експозиційна терапія з поступовим збільшенням тригерів
- Навчання методам саморегуляції та дихальним вправам
- Робота з травматичними спогадами у форматі EMDR
- Підтримка груп самодопомоги або психоосвітніх програм
Відомі випадки та культурні аспекти
Попри рідкість згадок у ЗМІ, еметофобія зустрічалась у деяких публічних осіб. Наприклад, британська письменниця Сара Уїлсон у своїй автобіографії згадувала про роки, проведені в ізоляції через панічний страх блювоти. Цей приклад демонструє, як глибоко фобія може впливати на якість життя навіть успішних людей.
У популярній культурі еметофобія рідко представлена, що ускладнює її розуміння суспільством. Водночас пацієнти часто стикаються з нерозумінням або висміюванням, що посилює їхню ізоляцію. Це один з тих психічних розладів, який потребує більшої уваги з боку медіа, освіти та охорони здоров’я.
Факти про суспільне сприйняття фобії:
- Часто сприймається як “вигадка” або “каприз”
- Не входить до стандартного переліку діагнозів при обстеженні
- Пацієнти рідко звертаються за допомогою через сором
- Відсутність зображення у фільмах або серіалах
- Може викликати соціальну ізоляцію або депресію
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що таке трипанофобія.
