Про це повідомляє “Kreschatic” з посиланням на Science Alert
Світло — основа зорового сприйняття. Саме воно, проходячи через оптичну систему ока, дозволяє побачити об’єкти навколо. Джерела світла або відбите світло від предметів потрапляє в око через рогівку, зіницю та кришталик, який виконує функцію фокусування зображення. Цей складний процес дозволяє проєктувати світлові сигнали на сітківку, де вони перетворюються в нервові імпульси.
Особливістю кришталика є те, що він перевертає зображення. Світло, що потрапляє зверху, проєктується на нижню частину сітківки, а нижнє — на верхню. Це означає, що фізично зображення на задній стінці ока завжди є перевернутим. Проте мозок не «перевертає» його назад — і в цьому криється цікава нейронаукова особливість.
Чому перевернуте зображення не є проблемою
Попри те, що світло потрапляє на сітківку в перевернутому вигляді, людина бачить світ «правильно». Це можливо завдяки складному механізму обробки візуальної інформації, який не залежить від фізичної орієнтації зображення. Мозок не потребує додаткового «перевороту», оскільки орієнтація об’єктів визначається не лише формою зображення, а й взаємозв’язками між предметами.
Зорове сприйняття формується шляхом кодування нейронами у відповідних зонах мозку. Важливим є не положення об’єкта, а те, як він співвідноситься з іншими елементами сцени, положенням тіла та напрямком руху. Стійкість цих взаємозв’язків дозволяє формувати реалістичну та адекватну модель довкілля без необхідності штучного «перевороту» картинки.
Як мозок адаптується до змін зорового сигналу
Наукові експерименти підтверджують, що людський мозок має здатність адаптуватися навіть до радикальних змін у візуальному сприйнятті. Піддослідні, які носили спеціальні окуляри, що перевертали зображення догори дригом, спочатку відчували значні труднощі у навігації та взаємодії з оточенням. Їм було складно орієнтуватися, виникали труднощі з простими діями.
Проте вже через кілька днів адаптація починала давати результати. Близько п’ятого дня більшість учасників переставала сприймати світ перевернутим. З кожним наступним днем координація рухів поліпшувалась, а просторове сприйняття ставало дедалі точнішим. Це свідчить про виняткову гнучкість нейропластичності людського мозку.
Дослідження перевернутого бачення в історії науки
Одним із найвідоміших прикладів таких досліджень були «експерименти в Інсбруці», проведені в 1930-х роках. Добровольці протягом тижнів або навіть місяців носили окуляри, які перевертали все навколо. Початково вони бачили світ догори дригом, не могли нормально пересуватися й часто стикалися з предметами.
Згодом, завдяки постійному впливу зміненого зображення, мозок переналаштовувався. З’являлася здатність бачити усе знову «правильно». Це демонструє, що бачення формується не лише фізіологією ока, а й складними когнітивними процесами, які коригуються досвідом і навчанням.
Адаптація зору і потенціал мозку
Сучасні нейронаукові дослідження доводять: мозок здатен перебудовувати нейронні зв’язки у відповідь на тривалу зміну сенсорного сигналу. Учасники досліджень із модифікованим зображенням з часом демонстрували не тільки покращення орієнтації, але й стійке відчуття нормального бачення в умовах перевернутого простору.
Більше того, адаптація зорової системи дає надію на розвиток нових підходів у лікуванні візуальних порушень. Деякі дослідження навіть показують, що за певних умов можливо частково компенсувати колірну сліпоту, адаптуючи мозок до нових сигналів через спеціальні візуальні тренування.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, чи можна позбутися залежності від роботи.
