Як називається страх перед стоматологом: клінічні ознаки, причини та методи подолання

Дентофобія — це не просто страх, а клінічний стан, що вимагає системного підходу, і лише поєднання психотерапії, діагностики та коректної поведінки лікаря здатні повернути пацієнту контроль над собою. 
Стоматолог. Фото - Pexels

Про це повідомляє “Kreschatic” з посиланням на Politexpert 

Дентофобія — це стійкий, ірраціональний страх перед стоматологічним лікуванням, який змушує людину уникати відвідування стоматолога навіть у разі гострої необхідності. Вона не є простою тривогою чи дискомфортом, а справжньою психологічною фобією, що може суттєво погіршити якість життя. Такий страх здатний перерости в панічні атаки, втрату свідомості або різке підвищення артеріального тиску під час відвідування лікаря.

За даними Американської асоціації стоматологів, понад 36% пацієнтів визнають, що відчувають сильний страх перед стоматологічним кріслом, а близько 12% страждають на клінічно значущу дентофобію. Страх може бути викликаний попереднім негативним досвідом, болем, запахами або навіть виглядом стоматологічних інструментів. У тяжких випадках фобія стає причиною тривалого ігнорування проблем із зубами, що призводить до складніших захворювань.

Основні симптоми дентофобії

Психофізіологічні реакції на страх перед стоматологом проявляються комплексно, включаючи як емоційні, так і тілесні ознаки. Стан страху зазвичай супроводжується тахікардією, тремором, пітливістю, порушенням дихання та навіть нудотою. У деяких випадках виникає відчуття безпорадності, бажання втекти або уникнути ситуації будь-яким способом.

Симптоматика може з’являтися задовго до візиту — наприклад, при згадці про стоматолога або при записі на прийом. У більшості випадків люди з дентофобією вигадують приводи, аби не йти до лікаря, відкладаючи лікування роками. Це формує замкнуте коло: чим гірше стан зубів — тим більший страх, і тим складніше розпочати лікування.

  • Підвищений пульс і серцебиття при думці про стоматолога
  • Панічні атаки або втрата свідомості перед входом у клініку
  • Ірраціональні страхи болю, інфекцій або ускладнень
  • Уникнення розмов про зубне здоров’я
  • Відкладання або повна відмова від візитів до лікаря

Причини розвитку фобії

Одна з найпоширеніших причин дентофобії — травматичний досвід лікування у дитинстві або молодості. Якщо лікування супроводжувалося болем або грубим ставленням з боку лікаря, це може сформувати стійку негативну установку. Іноді страх передається у родині, коли батьки негативно відгукуються про стоматологів при дітях.

Також чинником розвитку фобії можуть бути особливості нервової системи — знижений больовий поріг, підвищена тривожність або вразливість. Деякі пацієнти бояться не лише болю, а й втрати контролю під час процедури або відчуття безпорадності у кріслі.

  • Негативний досвід у минулому
  • Страх втратити контроль або довіритися лікарю
  • Травмуючі історії від знайомих або ЗМІ
  • Підвищена чутливість до болю
  • Соціальні чи культурні установки

Психологічні аспекти дентофобії

З психологічної точки зору дентофобія належить до специфічних фобічних розладів і входить до класифікації DSM-5. Її розвиток пов’язаний з надмірною активністю мигдалевидного тіла мозку, яке відповідає за обробку емоцій страху. При цьому мислення стає ірраціональним, домінують катастрофічні сценарії навіть при незначних процедурах.

Нерідко дентофобія супроводжується коморбідними станами: депресією, генералізованим тривожним розладом, обсесивно-компульсивним синдромом. Ці психічні порушення підсилюють страх і ускладнюють діагностику та лікування. Саме тому важливе міждисциплінарне співробітництво стоматолога з психотерапевтом.

  • Наявність супутніх психічних розладів
  • Активізація зони мозку, що відповідає за страх
  • Ірраціональні уявлення про процедури
  • Підвищене очікування болю та шкоди
  • Нав’язливі думки і фіксація на симптомах

Методи діагностики та лікування

Діагностика дентофобії проводиться з використанням психометричних шкал, наприклад, Modified Dental Anxiety Scale (MDAS) або Dental Fear Survey (DFS). Пацієнт заповнює анкету, де оцінює рівень тривожності в різних ситуаціях. Це дозволяє визначити тяжкість розладу та обрати відповідну стратегію допомоги.

Основними методами лікування є когнітивно-поведінкова терапія, систематична десенсибілізація, гіпнотерапія та застосування методів релаксації. У складних випадках використовують медикаментозне супроводження — седативні препарати або легку седацію. Важливо також створити для пацієнта середовище довіри та комфорту.

  • Психологічна діагностика з використанням анкет
  • Когнітивно-поведінкова терапія
  • Прогресивна м’язова релаксація
  • Використання медикаментів під контролем лікаря
  • Позитивне підкріплення та поетапне звикання до процедур

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що таке трипанофобія.

Share This Article
Щоб бути вільним потрібно знати правду.
Коментувати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *