Стрімке зростання використання штучного інтелекту супроводжується невидимими, але серйозними екологічними витратами. На фоні обіцянок AI вирішити глобальні проблеми, від зміни клімату до подолання бідності, в тіні залишається факт: кожна генерація відповіді чат-бота чи аналіз великих даних вимагає величезних обсягів електроенергії та води для охолодження дата-центрів. Згідно з The Conversation, до 2030 року дата-центри можуть споживати стільки ж електроенергії, як і вся Японія, а частка штучного інтелекту у світовому енергоспоживанні може сягнути 3,5%, пише Kreschatic.
Ця тенденція може зробити перехід до екологічно чистих джерел енергії складнішим і стримати скорочення викидів вуглецю. Усі ці дані підкреслюють нагальність питання: чи можливо використати потенціал AI, не прискорюючи екологічну кризу? Водночас майже всі великі технологічні компанії не звітують про реальні екологічні наслідки своєї діяльності, а світ стоїть перед вибором — дозволити неконтрольоване зростання індустрії або впроваджувати дієве регулювання.
Відсутність контролю чи глобальна заборона: дві крайнощі політики
На одному полюсі можливого розвитку — шлях бездіяльності, коли корпорації продовжують масово розгортати дата-центри, використовуючи для цього навіть закриті вугільні ТЕС чи приватні ядерні мікрореактори. Попри те, що частина інфраструктури працюватиме на відновлюваних джерелах енергії, жодних гарантій уникнення викопного палива не існує. Ефективність систем AI часто зводиться нанівець через ефект зростання попиту: що потужніший AI, то більше він використовується, і відповідно, споживає більше енергії.
З іншого боку, цілковита глобальна заборона чи мораторій на найшкідливіші форми AI виглядає малоймовірною. Нації намагаються стати лідерами у розвитку штучного інтелекту, і реальний міжнародний консенсус щодо обмежень виглядає практично недосяжним. Проте між цими крайнощами лишається вікно для впровадження точкових і ефективних рішень, які ще можуть запобігти екологічному колапсу.
Дієві заходи: прозорість, маркування та ціноутворення
Експерти пропонують кілька практичних підходів до регулювання енергоспоживання AI. По-перше, обов’язкове розкриття даних про споживання енергії, води й обсяг викидів має стати нормою для технологічних компаній, що дозволить забезпечити прозорість і контроль. По-друге, впровадження маркування цифрових сервісів за екологічним слідом — аналогічно до енергетичних сертифікатів побутової техніки чи викидів на продуктах харчування — дозволить користувачам обирати більш екологічні рішення.
Окремо розглядається ідея прив’язки вартості користування AI-сервісами до їхнього екологічного впливу, що створить економічні стимули для зниження навантаження на довкілля. Важливу роль можуть відіграти й обмеження — наприклад, встановлення «бюджетів на обчислення» для неосновних чи розважальних програм та суворі норми водокористування для дата-центрів у регіонах з дефіцитом води.
Чому споживачі не зможуть вирішити проблему самостійно
Підвищення поінформованості — це важливо, але робити ставку лише на свідомість користувачів наївно. Як і застереження на кшталт «Не друкуйте цей лист», заклики використовувати AI лише за необхідності швидко ігноруються. В умовах, коли технології розвиваються для максимальної зручності, індивідуальні зусилля не мають шансу суттєво вплинути на ситуацію.
Стрімке впровадження AI у повсякденне життя без ефективних регуляторних механізмів може призвести до ще більшого споживання ресурсів і прискорити екологічну кризу. Водночас політикам слід ставитися до AI як до будь-якої іншої ресурсомісткої індустрії — з чіткими, обґрунтованими і жорсткими правилами.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що австралійські науковці зробили прорив у технологіях накопичення енергії.
