Згідно з матеріалом HackerNoon, питання про право власності на Місяць перетворилося з фантастики на реальну політичну й юридичну проблему, повідомляє Kreschatic. NASA планує повернення на Місяць у межах програми Artemis, Китай і Росія оголосили про створення власної дослідницької бази, а приватні компанії розробляють плани з видобутку води й корисних копалин.
Дискусії точаться навколо того, хто і на яких умовах може використовувати ресурси Місяця. Міжнародні угоди, прийняті ще під час Холодної війни, залишають значний простір для трактувань, а національні закони різних держав створюють ризик фрагментації права та потенційного «дикого Заходу» у космосі.
Договір про космос і його обмеження
Основою міжнародного космічного права став Договір про космос 1967 року, який проголошує, що Місяць і космос є «спільною спадщиною людства». Він забороняє національну присвоєність, але не уточнює, чи можливе приватне володіння ресурсами.
Така невизначеність дозволяє створювати «зони безпеки» навколо місій, фактично обмежуючи доступ інших країн і компаній. Це породжує ризик, що перші учасники космічних програм встановлюватимуть власні правила, прикриваючись тлумаченням договору.
Угода про Місяць і чому її ігнорують
У 1979 році була прийнята Угода про Місяць, яка передбачала створення міжнародного режиму для управління ресурсами та рівного розподілу вигод. Вона мала стати аналогом механізму ООН для морського дна.
Проте жодна з провідних космічних держав документ не ратифікувала. Лише 17 країн підтримали його до 2024 року. Критики вважають угоду занадто обмежувальною, оскільки вона стримує інвестиції, тому реального механізму її імплементації так і не створили.
Національні закони як спроба випередити події
США першими ухвалили у 2015 році закон, який дозволяє своїм компаніям видобувати й продавати космічні ресурси. Подібні акти згодом прийняли Люксембург, Японія та ОАЕ. Вони надають право власності на видобуті матеріали, але залишаються в межах міжнародних зобов’язань.
Такі ініціативи створюють прецеденти, коли національні інтереси випереджають міжнародне регулювання. У результаті формується практика «хто перший — того й право», що може закріпити нерівність між країнами.
Artemis Accords та конкуренція блоків
У 2020 році NASA започаткувало Artemis Accords, які станом на липень 2025 року підписали 56 держав. Документ передбачає створення «зон безпеки», прозорість у діяльності, обмін даними та охорону історичних об’єктів.
Росія і Китай відмовилися приєднуватися, розглядаючи угоду як спробу США легітимізувати контроль над ресурсами. У відповідь ці країни розробляють власний проєкт — Міжнародну місячну дослідницьку станцію, яка має бути побудована до 2035 року.
Перспективи міжнародного врегулювання
ООН створила робочу групу з правових аспектів видобутку космічних ресурсів. Її завданням є розробка базових принципів і пошук шляхів створення єдиного механізму управління. Водночас національні амбіції і швидкий розвиток приватного сектору ускладнюють цей процес.
Фахівці попереджають: без ефективної глобальної угоди Місяць ризикує стати ареною геополітичного протистояння і джерелом нових конфліктів, замість того щоб залишатися простором співпраці та наукових відкриттів.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як технології рятують життя.
