У світі, де технології стали продовженням реальності, метавсесвіт обіцяє нові можливості, але водночас несе старі проблеми — приховану працю, нерівність і експлуатацію. Про це йдеться у дослідженні The Conversation, пише Kreschatic.
Автори аналізують, як цифрова економіка відтворює моделі підневільної праці, лише в нових формах. Від модераторів контенту до шахтарів рідкоземельних металів — ланцюг цифрового світу побудований на людях, яких суспільство воліє не помічати.
Невидима робота за межами екрану
У цифровому світі є ті, хто створює ілюзію безпечного простору для користувачів. Це модератори контенту, які щодня стикаються з насильством, жорстокістю та шокуючими матеріалами.
«Модератори можуть відчувати тривогу, панічні атаки, втому й депресію через постійний контакт із травматичним контентом», — зазначено в дослідженні.
Більшість таких працівників знаходяться в країнах із низьким рівнем доходу — на Філіппінах, в Індії чи Мексиці. Вони працюють без соціального захисту, а їхні контракти часто експлуататорські — про це заявляють автори аналітики.
Метавсесвіт як економіка ілюзій
Компанії обіцяють, що метавсесвіт стане простором свободи та креативу. Але за красивими обіцянками приховується нерівність. Платформи «play-to-earn», які дозволяють гравцям заробляти криптовалюту, фактично залежать від роботи користувачів із бідних регіонів.
«Те, що здається грою, для багатьох є необхідністю заробітку, а не розвагою», — йдеться у звіті.
До цього додається практика «золотого фарму» — коли гравці виконують одноманітні завдання, щоб продавати віртуальні предмети за реальні гроші. Такі схеми створюють цифровий аналог фабричної праці, лише без правил і гарантій.
Реальні ресурси для віртуального світу
Побудова метавсесвіту потребує фізичних ресурсів. Метали, з яких створюють VR-пристрої, видобуваються у важких умовах. У Демократичній Республіці Конго, де зосереджено понад 50% світових запасів кобальту, шахтарі працюють на глибині понад 100 метрів без захисту й за мінімальну плату.
«Працівники, включно з дітьми, ризикують життям заради мізерної винагороди», — йдеться у звіті.
За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, попит на кобальт, нікель і літій до 2050 року може зрости утричі. Це означає відкриття сотень нових шахт і збільшення ризику порушення прав людини.
Як реагують уряди і корпорації
Проблема цифрової експлуатації поступово привертає увагу регуляторів. У Європейському Союзі вже ухвалено директиву про корпоративну сталу відповідальність, яка зобов’язує компанії контролювати ланцюги постачання.
У Великій Британії запроваджено «заяву про сучасне рабство», що вимагає від бізнесу виявляти ризики примусової праці. Проте експерти наголошують — ці заходи не встигають за швидкістю розвитку метавсесвіту, де кордони між країнами практично відсутні.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як новий матеріал RidgeAlloy перетворює автомобільний брухт на надміцний метал майбутнього.
