Про це повідомляє “Kreschatic” з посиланням на Psychology Today
У світі, де факти здаються не менш важливими за емоції, дедалі більше людей схиляються до віри в ілюзії, які відповідають їхнім внутрішнім відчуттям. Поширення фрагментарної інформації, візуального контенту та відмови від логічного мислення сприяє тому, що неправда може здаватися правдоподібнішою, ніж перевірені дані. Такі переконання часто не базуються на розумі чи доказах, а формуються завдяки культурі, пам’яті та персональному сприйняттю. Цей феномен змінює не лише особисті уявлення, але й колективне розуміння історії, ідентичності та навіть майбутнього.
Правда, яка викликає емоції, а не довіру
Сьогодні багато людей схильні довіряти тому, що резонує з їхніми емоціями, навіть якщо це суперечить знаним фактам. Причина в тому, що правда сприймається не як логічна конструкція, а як щось, що “звучить” правильно. Це означає, що поняття істини поступово перетворюється на емоційно привабливий образ, а не на об’єктивну реальність. У середовищі, де слово програє образу, відчуття може замінити докази.
Це явище особливо помітне в епоху постграмотності, де читання і критичне осмислення інформації витісняються візуальними ефектами та інтуїтивними реакціями. Людина починає сприймати сенс не через аналіз, а через миттєву емоційну відповідь, ніби “вловлюючи суть” без потреби щось перевіряти. В такому середовищі переконання будуються не на фактології, а на глибоко особистісному відчутті правдоподібності.
Мистецтво брехні, яка говорить більше, ніж правда
Деякі митці свідомо використовують неправду як інструмент для передачі глибших смислів. Наприклад, режисери створюють вигадані цитати чи сцени, аби посилити емоційне сприйняття глядача. Такі прийоми не обов’язково вводять в оману, навпаки — вони можуть відкривати нові рівні розуміння через відчуття, а не раціональні доводи. Основна мета — не передати точну інформацію, а викликати сильний внутрішній відгук.
Глядач або читач в такому випадку занурюється у світ, де логіка не головне. Сюжет, образи, музика і темп подачі — усе це створює простір, у якому емоції диктують сенс. Цей спосіб передачі інформації апелює до інтуїції, залишаючи раціональні інструменти осторонь. Він перетворює неправду на інструмент правди в іншому її вимірі — на рівні відчуттів.
Історія як особистий міф
Історичні події дедалі частіше використовуються не для аналізу минулого, а для підтвердження особистих чи колективних уявлень про теперішнє. Це перетворює історію на естетичний фон, на емоційний контекст, а не на джерело критичного мислення. Минуле стає гнучким матеріалом, який підлаштовується під сучасну ідентичність, замість того щоб кидати їй виклик.
Таке використання історії формує міфологізоване мислення: події минулого осмислюються не через їхню фактичну суть, а через значення, яке вони несуть у контексті теперішнього досвіду. Це спрощує складні історичні процеси, зводячи їх до символів і образів, які зручно вкладаються в особисту або політичну наративну конструкцію.
Як це впливає на нашу ідентичність
Коли історія починає служити емоційному комфорту, це впливає на здатність людини формувати стабільне відчуття себе. Якщо минуле безперервно редагується, щоб відповідати нинішньому емоційному стану, ідентичність стає крихкою. Людина втрачає зв’язок із собою як з послідовною особистістю у часі. Це також впливає на здатність ставити цілі та бачити своє життя як цілісну історію.
У психології виділяють кілька сфер, де це особливо помітно: нестабільна ідентичність і розмитий напрям розвитку. Людина починає залежати від зовнішніх сигналів для розуміння себе, що робить її вразливою до маніпуляцій. Без чіткої структури власної історії складно не лише осмислювати минуле, а й планувати майбутнє.
Баланс між раціо та емоцією
Щоб не загубитися у світі, де почуття підміняють факти, важливо шукати рівновагу. Раціональне мислення забезпечує структуру, емоційне — сенс. Істина не повинна бути ані холодним фактом, ані суцільним відчуттям. Вона живе на перетині — там, де логіка підтримує відчуття, а емоції надають значення логіці.
Ось чому важливо розуміти природу переконань і те, як ми будуємо свої уявлення про світ. Тільки так можна зберегти цілісність себе в епоху постправди, де красиві ілюзії іноді звучать переконливіше за найочевидніші факти.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як свідомість формує наш досвід реальності.
