Це матеріал Bloomberg, який опубліковано від імені редакційної колегії видання, що відображує погляди редакторів на низку національних і глобальних справ. Далі переклад від «Kreschatic».
Майже два роки тому вторгнення Володимира Путіна в Україну об’єднало європейські країни, відродило трансатлантичний альянс і сформувало дух рідкісної двопартійності у Вашингтоні. Тепер ця рішучість руйнується. Адміністрація президента Джо Байдена та Європейський Союз всіма силами намагаються надати допомогу для військових і бюджету України, але в той же час навіть деякі з найзапекліших прихильників країни висловлюють сумніви щодо її перспектив на полі бою та закликають до переговорів про припинення війни.
Це розчарування, можливо, зрозуміле, але воно помилкове. Воно ігнорує величезні жертви, на які пішов український народ, щоб захистити свою свободу та відбити російську агресію, і недооцінює здатність української армії відновити перевагу, якщо вона матиме достатньо зброї. Відмова від військових зусиль зараз підірве довіру до Заходу і зрештою поставить під загрозу демократії, які підтримують оборону України, як і саму Україну.
Це правда, що цього року українські війська не змогли просунутися настільки, наскільки сподівалися лідери в країні та за її межами. Обороноздатність і готовність Росії понести величезні втрати виявилися недооціненими. І хоча між Україною та Заходом багато суперечок щодо тактики та прийняття рішень, факт в тому, що поставки зброї були занадто недостатніми і занадто пізніми, щоб відповідати амбіціям контрнаступу.
Визнання цих недоліків дуже відрізняється від розчарування та пораженства. Відповідь полягає не в тому, щоб робити менше. Путін не виявляє інтересу до переговорів або дотримання домовленостей. Він має всі підстави чекати, поки рішучість США та Європи зазнає краху, щоб він міг завершити свою мету підкорити Україну. У цій війні на виснаження Захід повинен адаптувати свою відповідь, щоб забезпечити більш стійку підтримку в довгостроковій перспективі.
Що це має означати? У найближчі місяці надання додаткових боєприпасів, ракет великої дальності, систем протиповітряної оборони, безпілотників і винищувачів залишатиметься важливим. Без постійного потоку західної зброї Україна не зможе утримати територію, яку вона контролює, не кажучи вже про те, щоб захопити більше. У той же час США та Європа повинні нарощувати власну здатність України виробляти зброю, надаючи стимули для спільних підприємств з українськими оборонними компаніями для будівництва заводів з виробництва безпілотників, протимінного обладнання та інших оборонно-промислових потужностей.
Україна також потребує відновлення бюджетної підтримки, яка має бути пов’язана з постійними вимогами до українського уряду щодо прозорості та реформ. Рішення ЄС розпочати тривалий процес переговорів про членство з Україною та Молдовою надсилає правильний сигнал про зобов’язання. Тим часом Захід має посилити санкції проти Росії та створити кращі механізми примусу, щоб посилити ліміт цін на російську нафту та заблокувати можливість Кремля імпортувати технології подвійного призначення. Хоча російська економіка знайшла способи адаптації, санкції необхідні для збереження тиску на Путіна та подання сигналу солідарності.
Демократичні лідери також повинні краще спілкуватися вдома. Доречно постійно повторювати, що вторгнення Путіна — це абсолютно неспровокована війна, метою якої є завоювання, яка супроводжується навмисними нападами на цивільні центри та задокументованими жахливими військовими злочинами. А також те, що підтримка України обійшлася напрочуд дешево для західних військових і принесла користь оборонним компаніям США та Європи.
Неможливо передбачити, коли і як закінчиться війна. Але поразка призведе до великих стратегічних витрат, зашкодить глобальній продовольчій та енергетичній безпеці та надихне Путіна йти далі. Якими б страшними не були виклики, з якими зіткнуться Україна та її партнери в наступному році, програш – не варіант.
Також раніше ми писали про те, що більшість росіян підтримують війну і одночасно хочуть мирних переговорів
