Про це повідомляє “Kreschatic” з посиланням на Politexpert
Клаустрофобія — це тривожний розлад, при якому людина відчуває сильний страх у замкнутих або тісних просторах. Це може бути ліфт, кабіна літака, невелика кімната без вікон, громадський транспорт або навіть щільно зачинені двері. Страх виникає не через реальну загрозу, а через сприйняття ситуації як потенційно небезпечної для життя або втрати контролю. Клаустрофобія вважається однією з найбільш розповсюджених специфічних фобій.
Психіатрична класифікація відносить клаустрофобію до підгрупи специфічних фобічних розладів. Дослідження, зокрема в рамках DSM-5 (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders), вказують, що клаустрофобія має стабільний набір симптомів і може серйозно впливати на якість життя. Люди з цим розладом часто уникають потенційно «замкнених» ситуацій, що з часом обмежує їх соціальну та професійну активність.
Основні симптоми клаустрофобії
Клаустрофобія проявляється на фізіологічному, емоційному та поведінковому рівнях. Симптоми виникають швидко і можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин. Найбільш характерними є симптоми панічної атаки, що починаються в момент контакту з тригерною ситуацією або навіть при одній лише думці про неї.
Фізичні прояви клаустрофобії включають серцебиття, утруднене дихання, тремтіння, пітливість, запаморочення та нудоту. Психічні симптоми — це інтенсивний страх, відчуття втрати контролю, страх задихнутись або померти. Часто виникає потреба негайно покинути приміщення, навіть якщо це суперечить логіці або суспільним нормам.
Найпоширеніші симптоми:
- пришвидшене серцебиття і тиск у грудях;
- запаморочення або відчуття дезорієнтації;
- утруднене дихання або відчуття задухи;
- страх втрати контролю або смерті;
- нав’язлива потреба знайти вихід із приміщення.
Причини розвитку клаустрофобії
Психологічні дослідження вказують, що фобія може бути результатом поєднання генетичних факторів, досвіду дитинства та механізмів умовного навчання. Часто клаустрофобія виникає після травматичних подій, пов’язаних із замкненим простором — наприклад, застрягання в ліфті або примусове перебування в тісному приміщенні. Такі ситуації запускають умовний рефлекс страху, який згодом поширюється на всі подібні обставини.
Іншою причиною вважається порушення в роботі системи контролю тривожності, зокрема — амигдали, частини мозку, що відповідає за обробку страху. Також у деяких випадках клаустрофобія може розвиватися як вторинний симптом при інших психічних розладах, таких як генералізований тривожний розлад або посттравматичний стресовий розлад.
Потенційні чинники розвитку:
- негативний досвід у дитинстві або підлітковому віці;
- генетична схильність до тривожних розладів;
- надмірна чутливість нервової системи;
- порушення роботи лімбічної системи мозку;
- моделювання поведінки — страх, переданий від близьких людей.
Як клаустрофобія впливає на повсякденне життя
Люди з клаустрофобією змушені обмежувати себе у щоденній діяльності, щоби уникнути тригерів. Вони уникають ліфтів, метро, літаків, медичних кабінетів або навіть звичайних кімнат без вікон. Це суттєво знижує мобільність і призводить до соціальної ізоляції. У деяких випадках фобія може спричинити зміну роботи або відмову від подорожей.
Поступове розширення переліку ситуацій, які асоціюються з небезпекою, може призвести до агрофобії або комплексного тривожного розладу. Людина починає уникати не тільки місць, але й людей чи подій, які можуть привести її в небажану ситуацію. Такий спосіб життя супроводжується хронічною тривожністю та відчуттям обмеженості.
Наслідки для повсякденності:
- обмеження вибору транспорту або місць проживання;
- труднощі з медичними обстеженнями (наприклад, МРТ);
- проблеми у кар’єрі через неможливість перебування в офісі;
- соціальне дистанціювання та порушення стосунків;
- підвищена тривожність навіть у безпечному середовищі.
Методи діагностики та терапії
Діагностика клаустрофобії проводиться психіатром або клінічним психологом на основі клінічного інтерв’ю та шкал оцінки тривожності. Важливу роль відіграє анамнез і спостереження за поведінкою пацієнта в змодельованих ситуаціях. Часто використовується шкала специфічних фобій, а також опитувальники на виявлення панічних симптомів.
Основними методами лікування клаустрофобії є когнітивно-поведінкова терапія, експозиційна терапія та методи релаксації. У деяких випадках застосовується медикаментозне лікування — антидепресанти або транквілізатори. За умови регулярної терапії прогноз є сприятливим: пацієнти навчаються контролювати свої реакції й поступово повертаються до звичного життя.
Поширені терапевтичні підходи:
- когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);
- систематична десенсибілізація;
- експозиційна терапія з поступовим зануренням;
- фармакотерапія у випадках тяжкого перебігу;
- тренінги з дихання, медитація та техніки релаксації.
Нагадаємо, раніше ми писали про страх перед павуками.
